К.е.н., докторант Макаренко Ю.П.

Навчально-науковий центр «Інститут аграрної економіки» м. Київ

Господарська структура аграрного виробництва

 

На сьогодні Держкомстат України щодо аграрного виробництва використовує обидва поняття: «господарство» і «підприємство» в поєднанні з багатьма іншими термінами. Але найбільш узагальненими є дві категорії агроструктур: «господарства населення» і «сільськогосподарські підприємства» (останні включають і «фермерські господарства»). При цьому не ставиться питання про тотожність чи неоднаковість цих понять, а відповідно взаємозв’язок.

Водночас деякі науковці вважають, що ці поняття взаємопов’язані, але не тотожні. Перше має більш узагальнений характер. До господарств відносяться усі виробничі одиниці, які мають товарний чи натуральний характер. Такими є навіть «домашні» господарства, якщо в них здійснюються певні виробничі функції (будівництво і ремонт житла, пошиття і ремонт одягу, приготування їжі тощо). Кожне підприємство – це також господарство, але не кожне господарство є підприємством. Останнє – це товарне господарство, яке виробляє продукцію або надає послуги не для власного вжитку, а для реалізації їх на ринку. Домашні і натурально-споживчі господарства до підприємств не відносяться [2; 3, с. 397].

Свого часу М. Туган-Барановський ставив запитання: що ж таке господарство і що значить господарювати? Коли вчитель навчає школярів, або лікар лікує хворих, то вони, розуміється, роблять дуже важне діло. А тим часом, ми не скажемо про них, що вони господарюють. Виходить, що не всяке корисне і важне діло можна вважати господарством.

Та коли селянин оре поле, молотить зібраний ним хліб, рубає дрова, коли робітник на фабриці тче на ткацькій машині, інженер виводить рисунок залізничного мосту, або купець торгує в крамниці, то це всі назвуть господарством.

Чим же відрізняється господарство від того, що ми не звемо господарством? Господарством ми звемо тільки таке діло, котре веде до якоїсь зміни наших стосунків до речей, які нас оточують і що нам для тої чи іншої потреби необхідні. Наше господарство завжди полягає в тому, що ми набуваємо собі ті чи інші потрібні нам речі, присвоюємо їх, змінюємо їх [4, с. 57].

Тобто тут йдеться про виробництво як процес впливу людей на предмет природи з метою надання йому властивостей й форм, які придатні для задоволення їхніх різноманітних потреб. Принагідно процитуємо А. Маршалла, який зазначав: «Хотя человек не в состоянии создавать материю, но он создает полезности посредством придания ей пригодной для него формы» [1, с. 214].

Виробництво, як відомо, можна розглядати на мікро- і макрорівнях. А тому і поняття господарство, безумовно, відноситься до обох рівнів. В радянські часи національну економіку називали «народне господарство», а дотепер такі галузі як сільське і лісне господарство. Більш того, господарством називають типи економіки (товарне, натуральне). І як вже зазначалося, первинні виробничі одиниці в аграрній сфері економіки.

З огляду на викладене вище можна стверджувати, що поняття «господарство» у порівнянні з «підприємством» є більш узагальненим і має багаторівневий характер. З точки зору мікроекономіки спільною їхньою ознакою є те, що в обох випадках йдеться про первинну виробничу одиницю, незалежно від її конкретної організаційно-правової форми, сфери й галузі економіки. Водночас, на наш погляд, поняття «підприємство» є більш специфічним. Це виробнича одиниця переважно з правами юридичної особи і головне, що вона відносно уособлена від домашніх господарств. Зрозуміло, що власники останнього нерідко є суб’єктами господарювання на підприємстві (людським капіталом), надають йому грошовий чи інший види капіталу, отримують певну частку підприємством доходу. Але господарська діяльність підприємства здійснюється поза межами домогосподарства. Тобто, образно кажучи, і в просторі, і в часі людина виконує різні функції в домашньому господарстві і на підприємстві.

Крім того, домогосподарства це не тільки виробничі, але й соціальні утворення, що здійснюють позаекономічні цінності й цілі, і в них виконуються виробничі процеси, насамперед побутового характеру. Чим більше розвинутий суспільний поділ праці, тим менше значення має виробнича функція домогосподарств.

В більшості постсоціалістичних країнах в сільському господарстві аграрні домогосподарства, особливо така їх складова в Україні як особисті селянські господарства, залишаються важливим і нерідко навіть провідним сектором в аграрній сфері економіки в аспектах питомої ваги у виробництві валової продукції сільського господарства, сфери зайнятості і джерела доходів.

Отже, усі агроформування в Україні є господарствами, а ті з них, які уособлені від сім’ї і просторово, і економічно є підприємствами. Оскільки природа не класифікує, а це є прерогативою науковців, то агрогосподарств можна класифікувати за різними критеріями. З цією метою пропонуємо багатовекторний підхід, який дозволить здійснити науково обґрунтовану класифікацію аграрних господарств взагалі і в Україні на сучасному етапі зокрема.

Література:

1. Маршалл А. Принципы экономической науки: Пер. с англ. / А. Маршалл. – М.: Прогресс, 1993. – Т. 1. – 415 с.

2. Мельник Л.Л. Сутність і особливості класифікації приватних господарств в аграрній сфері економіки / Л.Л. Мельник // Економіка АПК. – 2002. – № 7. – С. 69-72.

3. Мельник Л.Ю. Економіка, власність і підприємництво: Наукове видання / Л.Ю. Мельник, М.Х. Корецький, В.М. Огаренко. – Дніпропетровськ: Січ, 2001. – 612 с.

4. Туган–Барановський М. Політична економія. Курс популярний. / Туган–Барановський М. – К.: Наук. думка, 1994 – 263 с.