Мочульська Оксана Юріївна, ОАУБ-51з(м)

Науковий керівник: Хрущ Н.А.

Вінницький торгівельно-еономічний інститут, КНТЕУ

Управління умовно-постійними та змінними витратами комерційного банку

Питання організації та методики управлінського обліку у банківських установах висвітлюються у працях  вітчизняних вчених: Ф.Ф. Бутинця, Л.М. Кіндрацької, М.В. Кужельного, В.Г. Лінника, Г.Г. Кирейцева, М.І. Савлука, В.В. Сопка, А.М. Герасимовича, П.Є. Житнього, І.О. Московчука, О.Г. Коренєвої, Н.Г. Слав’янської, Н. Г. Євченка, О. В. Карпенка тощо.

Витрати комерційного банку можна класифікувати за формою і способом обліку. За формою розрізняють змінні витрати (процентні витрати), відносно постійні (безпроцентні) та інші витрати.

Змінні витрати складаються з відсотків, сплачених клієнтам по вкладах до запитання і термінових депозитах, депозитам інших банків, за кредитні ресурси, куплені в інших банків, випущеними цінними паперами.

Відносно постійні витрати включають частину операційних витрат та витрати на керування апаратом управління .

До інших витрат належать витрати пов'язані зі створенням резервів, які відносяться на собівартість банківських операцій, сплатою податків, збитками від спекулятивних операцій на ринку цінних паперів, валютному ринку , від продажу майна банку і т.д.

За способом обліку виділяють три групи витрат:

1) операційні і різні витрати банку;

2) витрати на керування апаратом управління;

3) штрафи, пені і неустойки, сплачені банком.

До операційних і різних витрат банку відноситься частина податків, що сплачуються банком, відсотки, що сплачуються за ресурси, амортизація основних фондів, знос МБП і нематеріальних активів, витрати по оренді, на рекламу, оплату послуг обчислювальних центрів, поштові і телеграфні витрати, плата за навчання, за бланки, магнітні носії інформації, пакувальні матеріали і деякі інші витрати некапітального характеру.

Як видно з цього переліку, операційні витрати поділяються на процентні, безпроцентні та інші. До операційних витрат банку відноситься тільки частина податків банку: податок на майно, податок на користувачів автомобільних доріг , податок із власників транспортних засобів, податок на придбання автотранспортних засобів, податок на землю, податок на додану вартість, спеціальний податок у фонди фінансової підтримки найважливіших галузей народного господарства. Усе це – податки, які відносяться на собівартість банківських операцій. Податок на прибуток на відміну від перерахованих операцій сплачується з балансового прибутку банку, тобто є одним з напрямків його розподілу.

До витрат другої групи відноситься зарплата, премія й інші виплати стимулюючого характеру, перерахування у фонди соціального призначення, витрати на охорону, представницькі, витрати на відрядження та канцелярські витрати та ін. По характеру ця група витрат відноситься до безпроцентних витрат [3, с.39- 42].

Виділяється також група витрат, що відноситься безпосередньо на рахунок "Прибутки та збитки звітного року": збитки від розкрадань, нестачі по касових операціях, збитки від прийняття неплатоспроможних і фальшивих грошових знаків і монет. Усі ці витрати по змісту представляють прямі збитки банку.

Відносно постійними витратами комерційного банку є:

· заробітна плата;

· придбання або виготовлення бланків і канцелярських товарів;

· утримання приміщень, охорони та протипожежної сигналізації

· амортизаційні відрахування та інші.

Змінними витратами банку є:

· виплата процентів по вкладах, депозитах і міжбанківському кредиту;

· плата за послуги регіональної розрахункової палати та регіонального розрахунково-касового центру;

· витрати на рекламу;

· витрати на відрядження;

· поштово-телеграфні витрати та інші

У останні роки спостерігається зріст питомої ваги видатків на виплату відсотків по вкладах клієнтів. Це пояснюється, по-перше, підвищенням рівня процентних ставок по депозитах у результаті посилення конкурентної боротьби, по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

Банки, що виконують міжнародні розрахункові операції, сплачують комісійні банку, що виконує доручення на здійснення операцій (акредитивне, інкасове та ін.). Але кінцевим платником виступає клієнт банку. Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію. Видатки банку на утримання й експлуатацію будинків і устаткування, оплату персоналу, соціальні посібники носять постійний характер. Їхня питома вага в загальній сумі видатків банку дуже значна.

Визначена частина коштів банка витрачається на створення резервів. Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки». Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків. Зріст операційних видатків не тільки відображає несприятливий стан кон'юнктури ринку, на якому банк залучає ресурси, але і може свідчити про погіршення менеджменту [4, с.716-745].

Особлива увага заслуговує оцінка двох груп статей: видатки, пов’язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, пов’язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов’язкових і інших страхових резервів).

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат, щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат та стимулювання їхнього зниження. Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти.

Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці установи залежно від його розміру (відділи, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника банку, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів [5, с. 30 – 34].

Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України "Про господарські товариства", "Про банки і банківську діяльність" і т. д.

Безпосередньо діяльністю комерційного банку керує правління, що несе відповідальність перед загальними зборами акціонерів і радою банку

Кредитну стратегію та кредитну політику банку формує кредитний комітет. Він виконує такі функції: затверджує організаційну структуру процесу кредитування, встановлює напрямки диверсифікації кредитного портфеля, аналізує кредитний ризик портфеля та інших суттєвих ризиків, що пов'язані з кредитуванням, оцінює адекватність резервів на можливі втрати за позиками, приймає рішення щодо надання "великих" кредитів та періодичне списання безнадійних позик. Контроль за фінансово-господарською діяльністю банку здійснює ревізійний комітет. Без його висновку загальні збори акціонерів не правомочні затвердити баланс.

Управління витратами банку передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (управління, служба, підрозділ). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками.

У першому випадку витрати локалізуються в певній функціональній сфері діяльності (маркетинг, матеріально-технічне забезпечення, технічне обслуговування управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи банку (відділи, філіали), які відокремлені просторово. За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати.

Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих банківських продуктів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу ефективності діяльності, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Оцінку діяльності центрів дискреційних витрат здійснюють на підставі результатів виконання бюджетів цих центрів. Розробку стандартів витрат здійснюють підрозділи, які відповідають за ті чи інші статті витрат.

Основою обліку за центрами відповідальності є закріплення витрат і доходів за керівниками різних рівнів і систематичний контроль за виконанням ними затверджених бюджетів [6, с.74-79].

У зв'язку з цим, першим кроком організації такого обліку є виділення відповідних центрів з метою закріплення відповідальності. Для виділення центрів відповідальності насамперед беруть до уваги організаційну структуру банку, посадові інструкції, які встановлюють права і обов'язки конкретних працівників.

Більшість підрозділів банку є центрами витрат. Центр витрат — центр відповідальності, керівник якого контролює установлені норми витрат.

Установлені норми витрат - це граничні витрати на окремі операції за даних організаційно-технічних умов функціонування. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності банку.

У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по банку (кошториси). Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і відповідно стимулювати працівників банку до їхнього зниження.

Література

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

2. Правила бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України: Затв. Постановою Правління НБУ від 18.06.03 № 255

3. Стоян В.Л. Управлiння витратами банку / В. Стоян // Банкiвська справа. – 2000. - № 5. с. 39 – 42, 52.

4. Синки Дж.мл. Управление финансами в коммерческих банках. / Пер.с англ. 4-го переработанного изд. / Под ред. Р.Я. Левиты, Б.С. Пинскера.-М.:Catalaxy, 2006, с.716-745.

5. Смовженко Т., Хміль Л. Проблеми вдосконалення діяльності комерційних банків в економіці України // Регіональна економіка. – 2001. - №1. – с. 163-169.

6. Фетисов Г.Г. Устойчивость коммерческого банка и рейтинговые системы ее оценки. М.: Финансы и статистика, 2000.