Лозовський О.М.

К.е.н., доцент

Компанієць Ю.С.

Магістр

ВТЕІ КНТЕУ

Система інноваційного розвитку підприємства.

За вже традиційним визначенням Й. Шумпетера, інновації, це «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу». Крім того інновація розглядалася Й. Шумпетером як нова функція виробництва, її нова комбінація[1].

Сьогодні можна відмітити такі підходи до поняття інновації:

1. Нововведення, яке ще недостатньо поширене у суспільному виробництві.

2. Нововведення, впровадження нових ідей, технологій, видів продукції тощо в організацію продукції, виробництво, управління підприємством та галуззю.

3. Щось, що сприймається як нове, як нововведення.

4. Форма керованого розвитку вже існуючих систем.

5. Процес, в ході якого винахід або відкриття доводиться до стадії практичного застосування і починає давати економічний ефект.

6. Нове прикладання науково-технічних знань, що забезпечує ринковий успіх.

Інновації — це ідеї та пропозиції (в багатьох випадках засновані на результатах відповідних спеціальних наукових досліджень і інженерних розробок), що можуть стати основою створення нових видів продукції чи значно поліпшити споживчі характеристики (технічні, економічні тощо) існуючих товарів, створення нових процесів, послуг, чи будь-чого, що може покращити «якість життя» людства.

Інновації відіграють надзвичайно важливу роль у розвитку загальнолюдської цивілізації (наприклад, відомий такий феномен як «хвилі Кондратьєва») та, зокрема, кожної окремої держави, відповідно більшість сучасних держав намагаються створити та постійно удосконалювати національні інноваційні системи для підтримки процесу створення та впровадження інновацій. Актуальність дослідження інноваційних процесів та їх впливу на розвиток підприємства підтверджується цілою низкою законодавчих актів, підручників, статей, винаходів, методик впровадження інноваційних технологій. Але питання практичних підходів до впровадження інновацій, їх оцінки, розвитку та адаптації для конкретного підприємства залишаються відкритими.

Мета статті - сформувати систему інноваційного розвитку підприємства.

Відомо, що серед інновацій розрізняють такі типи як товарна. технологічна, ринкова, маркетингова, управлінська, соціальна, екологічна.

Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів — персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізація таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

Потрібно відмітити, що розвиток інноваційних досліджень за період 2004-2010 років демонструє розвиток інновацій у відповідності економічних процесів країни. І не дивлячись на зменшення розробок в 2008-2009 роках (таблиця 1), показники 2010 року відповідають середнім значенням 2005-2006 років[2].

Таблиця 1

Структура інноваційних розробок 2004-2010 рр.

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Кількість розробок	4185	6331	7883	9271	8076	6711	7504
Нові вироби	н. д.	2154	2016	2335	1897	1595	2513
Нові технології	891	1011	1102	717	656	1000	901
Нові матеріали	219	109	138	159	136	155	124
Обсяг робіт, млн .грн.	1356,4	1081,7	1633,8	1854,3	2234,7	2553,6	2736,5
% до попереднього року	х	79,7	151,0	113,5	120,5	114,2	107,2
Структура робіт за видами, %	100	100	100	100	100	100	100
фундаментальні	2,8	4,3	4,0	4,0	4,3	7,6	8,7
прикладні	7,5	6,7	6,5	7,1	7,1	7,2	8,0
Науково-технічні розробки	79,1	76,5	78,1	76,6	74,1	74,8	71,1
Науково-технічні послуги	10,6	12,5	11,4	12,3	14,5	10,4	12,2

В таблиці 2 представлена інноваційна діяльність промислових підприємств України за 2004-2010 рр. Дані таблиці демонструють низку активність промислових підприємств на рівні впровадження інноваційної продукції та інноваційних змін. Але, якщо проаналізувати розвиток технологій в світі, зміни в нових продуктах, то такої стабільності ми не побачимо. Це говорить про те, що українським підприємствам невигідно впроваджувати нові технології, активно розвивати інноваційну діяльність.

Хоча, в сучасних умовах, майже всі види інновацій повинні містити складові ринкових, екологічних, соціальних та науково-технічних нововведень. Не може існувати стратегія розвитку підприємства без інноваційної стратегії. Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв'язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою усі нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невпинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти; всі локальні і особливо глобальні нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно.

Таблиця 2

Показники інноваційної діяльності промислових підприємств

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010
Доля підприємств,що займаються інноваційною діяльністю %	16,5	18,0	15,1	13,7	11,9	11,2	14,2
Доля підприємств, що впровадили інновації, %	14,1	14,6	11,5	10,0	8,2	10,0	11,5
Доля інноваційної продукції в загальному обсязі, %	6,8	7,0	5,6	5,8	6,5	6,7	6,7
Доля інноваційної продукції, що має зміни, %	54,7	45,6	43,8	50,8	43,0	58,9	55,5

Найбільший за наслідками безпосередній вплив на результативність (ефективність) діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано (через ефективність нових технічних і організаційних рішень).

Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці (у розрахунку на одну деталь) зменшується на 25-30%, накладні витрати — більш як на 80%, виробнича площа — на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на економіку підприємства відрізняються роторні та роторно-конвейерні лінії, які у порівнянні з традиційними знаряддями праці залежно від складності виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці у 4-10 разів; зменшення обсягу необхідної виробничої площі- 2-2.5 раза; скорочення тривалості циклу виготовлення — 15-20. а обсягу транспортування виробів — 25-30 разів.

Помітно посилюється вплив нових технічних (технологічних) систем не лише на економічні явища, але й на соціальні процеси. Це вимагає підвищеної уваги конструкторів нової техніки до показників її надійності, ергономічності і екологічності. Особливо нагальним є завдання екологізації виробництва на підприємствах. За результатами соціальних досліджень установлено, що, наприклад, збільшення у два рази забруднення повітря шкідливими викидами скорочує термін експлуатації промислового устаткування до першого капітального ремонту в середньому у півтора раза, а урожайність пшениці у зонах дії підприємств кольорової металургії на 40-60% менша, ніж за межами цих зон. У той же час сучасні прогресивні технології уможливлюють перетворення джерел подібних економічних витрат у чинники зростання обсягів продукції і прибутку.

Для побудови інноваційної політики підприємства пропонуємо використовувати систему збалансованих показників як інструмент планування, контролю та оцінки інноваційної діяльності [3]. Така система може бути представлена у вигляді проекцій інновацій. Так, серед проекцій для виробничого підприємства харчової промисловості доцільно ввести такі:

1. Ринкова – інноваційні технології, що мають ринкову вартість.

2. Технологічна – нові технології виробництва.

3. Організаційні – нові форми виробничих підприємств та промислових альянсів.

4. Інновації в управлінні.

5. Інновації в просуванні товарів.

Відповідно визначених проекцій потрібно здійснити аналіз кожного виду інновацій ( вони можуть повторюватись та перекреслюватись) та їх стану на підприємстві.

На другому етапі потрібно сформувати ідеальну модель розробки та впровадження інновацій. Якщо підприємство буде використовувати невласні розробки, визначити вартість потрібних патентів та винаходів, особливо це стосується технологій, що будуть впроваджуватись у виробництво. Сформувати інноваційний портфель розвитку та оцінити його вартість та окупність.

На третьому етапі потрібно розробити сценарії розвитку та впровадження інновацій, виконати їх порівняння та здійснити вибір для впровадження найбільш ефективного для даного етапу розвитку сценарію.

На четвертому етапі потрібно оцінити які інновації в управління та просуванні товарів на основі інноваційних технологій потрібно впровадити на підприємстві. Такі інновацій, як правило, не потребують великих витрат, але повинні бути закладені в стратегію розвитку підприємства.

П’ятий етап включає в себе оцінку та прогнозування ризиків впровадження інновацій та підготовку візуальної інформації для формування інноваційної політики підприємства та прийняття рішень щодо конкретних інновацій на підприємстві. З огляду на особливості оцінки ефективності усю сукупність нових організаційних рішень можна умовно розподілити на дві групи: першу організаційні нововведення, здійснення яких вимагає певних (нерідко істотних) додаткових одночасних витрат (капітальних вкладень); другу — ті з них, що не потребують додаткових інвестицій.

Визначення і оцінка економічної ефективності організаційних нововведень, що відносяться до першої групи (наприклад, організація нових спеціалізованих або комбінованих виробництв; концентрація виробництва на діючому підприємстві, яка спричинює необхідність його розширення, реконструкції або технічного переозброєння) здійснюються так же, як і нових технічних рішень. Разом з цим слід враховувати одну важливу обставину — до складу поточних витрат повинні включатись додатково транспортні витрати, а також втрати сировини (матеріалів) і готової продукції при їх транспортуванні і зберіганні.

Ефективність безвитратних нових організаційних рішень (зокрема запровадження бригадної або іншої прогресивної форми організації і оплати праці; удосконалення окремих елементів господарського механізму — організаційних структур управління, систем планування і фінансування; створення нових ринкових структур) визначають на основі обчислення переважно економії поточних витрат, обумовленої здійсненням таких нововведень. При цьому у кожному конкретному випадку необхідно точно окреслювати коло показників для оцінки ефективності тієї або іншої групи безвитратних організаційних рішень.

Таким чином, можна зробити висновок, що інноваційна політика підприємства базується на принципах розвитку інноваційного розвитку суспільства та науково-технічного прогресу і повинна враховувати особливості розвитку галузі та підприємства.

Основою інноваційної політики підприємства повинні бути проекції, що відображають основні фактори розвитку підприємства та сценарні рішення, що найбільш ефективні для даної галузі, території та стану підприємства.

В планах подальших досліджень розробка методики формування та впровадження інноваційних проектів на підприємстві.

Література

1.http://iee.org.ua/ru/great_scientist/2/ Жизнь и творчество Й. Шумпетера

2. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. -  Держкомстат України. – 2011.

3. Соловей К.Я. Сбалансированная система показателей как инструмент объективной оценки эффективности инновационной деятельности предприятия // Актуальные проблемы экономики. – 2010. - №1. – С. 155-163.