Кравченко Максим Валентинович,

аспірант кафедри права і законотворчого процесу

Національної академії державного управління при Президентові України,

УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ПОВІТРЯНОГО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ
 
 Процес становлення авіаційної галузі в Україні співпав з кризовими явищами перших років незалежності. У середині 90-х років минулого століття спостерігався різкий спад обсягу повітряних перевезень: кількість відправлених пасажирів зменшилася в 11,5 разів (з 15 млн. у 1990 році до 1,3 млн. у 1999 році), а у ряді аеропортів – в десятки разів. Це пов’язано з економічною кризою в Україні в зазначений період, з різким зниженням реальних доходів населення, розривом економічних зв’язків з країнами СНД. Тільки починаючи з 2000 року намітилось повільне зростання обсягу повітряних перевезень. У період до 2008 року кількість пасажирів перевезених авіаційним транспортом України складала 6,1 млн. чоловік. Однак позитивна тенденція цього періоду була призупинена кризовими явищами 2008 року. Так у 2009 році кількість перевезених пасажирів зменшилась та складала 5,1 млн. чол. Але вже в першому півріччі 2010 року, порівняно з аналогічним періодом 2009 року, кількість перевезених пасажирів зросла на 13,2 відсотка та досягла 2,5 млн. чол. За оптимістичними прогнозами розробників Концепції Державної цільової програми розвитку аеропортів на період до 2020 року [1] обсяг повітряних перевезень в Україні становитиме у 2015 році 38,3 млн., а у 2020 році 70,6 млн. пасажирів. Враховуючи унікальний транзитний потенціал України, можна припустити реальність цих прогнозів. Щоб досягти бажаного результату потрібно удосконалити механізми державного регулювання авіаційної галузі і в першу чергу почати з удосконалення галузевої нормативно-правової бази.

Ефективність діяльності вітчизняного авіаційного транспорту значною мірою залежать від дієвості механізмів, які застосовує держава, регулюючи відносини в авіаційній галузі. Особливості саме інституційних передумов регулювання національного процесу авіаційної діяльності визначають роль держави, як основного регулятора, здатного безпосередньо впливати на створення конкурентоздатного середовища на ринку авіаційних перевезень і саме основне, на рівень безпеки в авіації. Враховуючи, що транспортна авіаційна галузь України є невід’ємною складовою світової авіаційної транспортної системи, здатність національних авіаційних компаній конкурувати з іноземними авіакомпаніями є основною передумовою створення потужної національної авіаційної галузі. У цій ситуації роль держави полягає не тільки у створенні необхідних інституційних передумов для визначення потенційно конкурентоспроможних авіапідприємств, але і в наданні їм цілеспрямованої допомоги з метою більш повного втілення їхніх переваг на внутрішньому та світовому ринках.

Провідна роль в системі механізмів регулювання повітряного транспорту належить законодавчому процесу, який виконує функції легалізації та формалізації правил авіаційної діяльності, в тому числі і самих механізмів регулювання - ліцензування та сертифікації.

Роль законодавчого процесу, як механізму державного регулювання, постійно зростає. Триває процес побудови системи регулювання повітряного транспорту за новими принципами. Динаміка розвитку відносин на світовому ринку авіаційних перевезень свідчить про необхідність постійно удосконалювати нормативно-правове поле, як на рівні міждержавних відносин, так і на національному рівні. Провідні авіаційні держави світу та країни Євросоюзу поступово відходять від традиційних двосторонніх відносин щодо повітряного сполучення та переходять на ринкові умови лібералізації та «відкритого неба».

Безумовно, здійснювати реалізацію політики направленої на лібералізацію процесів регулювання неможливо без ефективних правових засобів. Тобто послідовної гнучкої та дієвої системи нормативно-правових актів за своєю якістю здатних ефективно врегульовувати та створювати умови для розвитку продуктивних відносин в авіаційній галузі.

Враховуючи це, при удосконаленні та розробці національної нормативно-правової бази слід звернути увагу на досвід побудови системи правових засобів правового регулювання двох найпотужніших та успішніших учасників міжнародного ринку авіаційних перевезень – Європейського Союзу та Сполучених Штатів Америки.

Порівнявши авіаційне законодавство США та ЄС і авіаційне законодавство України, можна дійти висновку, що ефективної системи правових засобів регулювання діяльності авіаційного транспорту в Україні в повній мірі не створено. Нормативно-правові акти, які на теперішній час регулюють відносини в цивільній авіації України, не створюють між собою єдину узгоджену дієву регулятивно-правову систему. Існуюче авіаційне законодавство України, як складова процесу національного регулювання повітряного транспорту в деяких аспектах є спадком радянських часів та, на жаль, в повній мірі не задовольняє сьогоднішнім потребам авіаційної галузі. У законодавстві, яке регулює відносини у сфері функціонування авіаційного транспорту та його безпеки, існують певні зони невизначеності наслідком чого є неспроможність повною мірою здійснювати регулювання діяльності авіаційної галузі в сучасних економічних умовах.

Основою державного регулювання діяльності цивільної авіації України є нормативно-правова база, яка складається з Конституції України, Повітряного кодексу України від 04.05.93 № 3168-ХІІ, інших законодавчих актів, національних нормативно-правових актів, державних та галузевих стандартів, керівних документів із стандартизації, нормативно-правових актів колишнього МЦА СРСР, які не втратили свою актуальність і не суперечать Конституції та чинному законодавству України, чинних для України актів міжнародного повітряного права, документів міжнародних організацій, членом яких є Україна. За час, що минув з 1993 р., Україна вже стала членом Європейської конференції цивільної авіації (ЄКЦА) та Європейської організації з безпеки аеронавігації (Євроконтроль), що, відповідно, потребує внесення змін до законодавства України у сфері авіації. Чинний кодекс з самого початку зберігав та ще зберігає інститути радянського повітряного права і не в повній мірі орієнтується на вимоги міжнародного права, навіть після внесення до нього доповнень та змін. Повітряний кодекс України 1993 року можна вважати документом перехідного періоду який став регулятором відносин в авіаційній галузі тільки на початковому етапі переходу від радянської системи господарювання до системи ринкових відносин у галузі. Повітряний кодекс 1993 року фактично не містить в собі ринкові елементи. В умовах, коли діючий Повітряний кодекс України не містить в собі юридичного закріплення основних понять, пов’язаних з регулюванням авіаційного ринку та чіткого визначення ролі держави в цих відносинах, досягти високий рівень ефективності регулювання діяльності авіаційного транспорту тільки шляхом застосування підзаконних нормативно-правових актів є досить проблематичним.

Наявний масив норм національного авіаційного права потребує крім впорядкування ще і вдосконалення, усунення протиріч та заповнення прогалин у правовому регулюванні. Концепцією розвитку цивільної авіації України, яка затверджена Постановою КМ України, від 28.12.1996, № 1587 визначені шляхи створення правової бази цивільної авіації України, зокрема, визначено як базові системи авіаційних правил, норм і стандартів (американської-FAR, європейської-JAR або системи АП Міждержавного авіаційного комітету) для гармонізації відповідних авіаційних правил України. Також Концепцією передбачається використання можливостей спільного розроблення нормативних документів з відповідними зарубіжними або міжнародними організаціями. В подальшому був прийнятий Закон України, від 21.11.2002, № 228-IV «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» та Закон України, від 18.03.2004, № 1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу», в яких визначений курс на адаптацію законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Таким чином, основою для удосконалення та створення національної авіаційної нормативної бази стало законодавство Європейського Союзу, а також стандарти і рекомендації Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО). Саме така позиція викладена розробниками нового Повітряного кодексу України, який вступає в силу 17.09.2011 року [2]. Новий Повітряний кодекс містить норму (ч.3 ст.11), якою визначено, що авіаційні правила України розробляються відповідно до стандартів і рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації, нормативних актів Міжнародної асоціації повітряного транспорту, Європейської організації з безпеки аеронавігації (Євроконтроль), інших міжнародних авіаційних організацій та з урахуванням законодавства Європейського Союзу в галузі цивільної авіації. Основною позитивною характеристикою нового Повітряного кодексу України є те, що він спрямований на приведення чинного законодавства у відповідність до норм міжнародного повітряного права, але в той же час кодекс містить в собі суттєві недоліки які потребують доопрацювання. Так, новий Повітряний кодекс переобтяжений бланкетними (відсилочними) нормами до інших законодавчих та нормативно-правових актів, які суттєво ускладнять його реалізацію.

Слід звернути увагу на загальні підходи до розуміння процесів гармонізації національного авіаційного законодавства до законодавства Європейського Союзу, а також щодо питань застосування стандартів та рекомендованої практики Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО). При створенні національної нормативно-правової бази авіаційної галузі необхідно приділяти увагу питанню співвідношення права і економіки, так як економіка впливає на право безпосередньо та опосередкованим шляхом, а саме: через державу, політику, правосвідомість та інше. Необхідність регулювання економічних відносин в авіаційній галузі породжується економічними потребами. Право виступає як закріплювач сформованих реальних відносин в економіці, забезпечує їхню стабільність, фіксує їх, а також відповідає матеріальним умовам життя у визначених рамках. Воно не може бути вище ніж рівень економічного розвитку суспільства. В умовах трансформації економічної системи в цілому, і зокрема в авіаційній галузі, право може виступати як певний стимулятор розвитку цивілізованих економічних відносин. У той же час, необхідно пам’ятати, що право не може насаджувати ринкові відносини, але може сприяти їх розвитку.

Список використаної літератури:

1. Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку аеропортів на період

до 2020 р.: Розпорядження Кабінету Міністрів України № 506-р від 5 березня 2008 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cg-bin/laws/main.cgi?nreg=506-2008-%F0

2. Повітряний кодекс України вiд 19.05.2011  № 3393-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3393-17