^{К.п.н. Грицкова Ю.В.}

^{Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди, Україна}

^{Організація роботи шкіл другої половини ХХ столітття}

^{з формування педагогічної культури батьків}

^{Рівень розвитку сучасного суспільства залежить від багатьох чинників, серед яких педагогічна культура його членів, зокрема батьків, посідає значне місце. Завдання, що стоять сьогодні перед школою – виховання високоморальної, всебічно розвинутої, гармонійної особистості, – не можна вирішувати без активної допомоги громадськості, без свідомої участі сім’ї. Відтак, однією з важливих і складних проблем сучасної педагогічної теорії і практики є формування педагогічної культури батьків як основи вдосконалення сімейного виховання, а одним із шляхів її вирішення - опанування історико-педагогічного досвіду.}

^{У контексті дослідження цікавою є друга половина ХХ століття. Аналіз педагогічної літератури досліджуваного періоду, архівних документів (звітів шкіл, протоколів засідань педагогічних рад, матеріалів тогочасної преси, педагогічних конференцій, нарад тощо) свідчить, що в другій половині ХХ століття склалася певна система формування педагогічної культури батьків, так звана «система батьківського всеобучу», реалізація якої зумовлювалася специфікою директивних змін у шкільній освіті, характером і ступенем розробленості педагогічних ідей, освітніх і виховних концепцій.}

^{Друга половина ХХ століття, як відомо, характеризувалась зміцненням зв’язку школи з життям; запровадженням політехнічного, десятирічного навчання в школі; відновленням спільного навчання хлопців і дівчат; організацією широких дискусій щодо пріоритетності школи і сім’ї у вихованні дітей, напрямів побудови нової системи освіти в єдиній, трудовій школі (кінець 50-х – 60-ті рр.); посиленням ідеологічного компонента в навчально-виховному процесі, суперечностей між офіційною і новаторською педагогікою як альтернативним педагогічним рухом (70-ті – 80-ті рр.); зародженням демократичних змін, що призвели до розвитку ідей педагогіки співробітництва стосовно родинного виховання, а також здійсненням кроків у напрямку створення національної системи освіти (90-ті рр.).}

^{Визначене обумовило мету, завдання, зміст, форми і методи формування педагогічної культури батьків і реалізацію їх за такими напрямами: цілеспрямована діяльність школи, класних керівників; організація плідної взаємодії школи, сім’ї та громадськості; підтримка ідеї педагогічної освіти батьків на державному рівні.}

^{Особливу роль в реалізації системи формування педагогічної культури батьків відігравала школа, в якій зосереджувався загін професійно-підготовлених, з огляду на досліджувану проблему, кадрів – учителів. Зміст роботи школи визначався існуючою комплексною програмою «Примірний зміст виховання школярів» (І.С. Мар’єнко), згідно з якою забезпечувалась єдність морального, розумового, естетичного, трудового, фізичного виховання учнів, поступовість реалізації виховних завдань з 1-го по 10-й класи. Ця програма вдосконалювалася з урахуванням регіональних умов (області, міста, школи) і передбачала поєднання індивідуальної роботи з учнями та їхніми батьками з проведенням масових заходів.}

^{Діяльність шкіл була спрямована на підняття ролі та значення авторитету сім’ї у вихованні дітей, озброєння батьків певним колом психолого-педагогічних знань, зокрема про закономірності, вікові особливості й етапи розвитку дитини; про потреби, інтереси, цінності, оптимальну організацію її життя; морально-психологічний клімат сім’ї та його вплив на громадське становлення особистості дитини; завдання, зміст, методи виховання, способи врахування досягнень педагогіки, психології, фізіології, гігієни у виховному процесі тощо, формування умінь синтезувати й застосовувати набуті знання на практиці, організовувати внутрішню сімейну взаємодію і діяльність дитини, створювати психологічно комфортну атмосферу в сім’ї, а також на сприяння самовдосконаленню, самоосвіті батьків.}

^{Робота шкіл з питань формування педагогічної культури батьків здійснювалася у такий спосіб: проведення батьківських тематичних зборів і зборів-консультацій (зазначимо, що саме їм у досліджуваний період віддівався пріоритет); залучення батьків до роботи в батьківських комітетах, до керівництва предметними гуртками; організація масових освітньо-виховних заходів для батьків (читання лекцій, проведення батьківських вечорів, зустрічей, конференцій, диспутів, екскурсій тощо). Така різноманітність форм робила процес педагогічної просвіти більш цікавим та зрозумілим для батьків.}

^{Як свідчить аналіз досвіду шкіл України, на підвищення рівня педагогічної культури батьків певною мірою впливала і співдружність школи, сім’ї і громадськості. Пронизуючи всі напрями навчально-виховного процесу, розв’язуючи провідне завдання педагогічного і виробничого колективів (підготовка дітей до суспільно-корисної праці, свідомого вибору професії), використовуючи різноманітні форми і методи роботи (наприклад, так звані «виїздні бесіди», підготовка бюлетнів на підприємства і т.п.), така взаємодія забезпечувала реалізацію загальнопедагогічних принципів (урахування вікових і індивідуальних особливостей дитини, виховання в діяльності і колективі, поєднання праці з життям) і вимагала високої компетентності, професійної, психолого-педагогічної культури від учителів, шефів, батьків.}

^{Отже, у другій половині ХХ століття школа стала своєрідним центром педагогічної просвіти населення: працівниками шкіл проводилася значна робота з формування педагогічної культури батьків. Організованим саме в її стінах заняттям належало центральне місце у педагогічному всеобучі батьків.}