Филологические науки/3.Теоретические и методологические проблемы исследования языка

Ончуленко М.І.

Чернівецький Національний Університет

Жанри політичного дискурсу

Захоплення сучасної лінгвістичної науки антропоцентричними та комунікативними дослідженнями призвело до вирізнення та активного дослідження такої макрокатегорії мови, як дискурс. Термін discourse вперше був уведений у науковий обіг в 1952р. Харрісоном в контексті терміносполучення discourse analysis на позначення «методу аналізу зв’язного мовлення (або письма)» [12, c.100]. Поступово тлумачення дискурсу в гуманітаристиці набуло більш окреслених контурів. Дискурс став визначатися як деякий мовний абстракт, що віртуально існує у надрах живої національної мови, або штучні мовні обмеження, що виконують певну соціальну функцію, «сурогатні» підмови. За ілюстрацію таких штучних «субмов» можуть правити мови науки, мистецтва, мови політичних співтовариств [7, с.16]. Кожна така підмова створює власну картину світу, особливий «ментальний світ». У просторово-часовому континуумі живої мови вільно співіснують різні дискурси: міфологічний, релігійний, науковий, філософський, ідеологічний тощо.

Таким чином, кожен дискурс – це особлива підмова, особлива мовленнєва практика, що застосовується у певних функціональних сферах мовної спільноти. Проблема визначення політичного дискурсу полягає, в першу чергу, у визначенні його місця в континуумі загальної національної мови (в нашому випадку – англійської). Основним системо твірним критерієм виокремлення політичного дискурсу може слугувати тематичний визначник «боротьба за владу», оскільки при жанровому та стильовому різноманітті решта критеріїв лише доповнюють або конкретизують основний критерій в певних контекстах. Отже, можна зробити висновок, що всі комунікативні тактики та стратегії заклику у політичному дискурсі спрямовані на реалізацію єдиної цілі – боротьба за владу. Інтенція боротьба за владу є особливістю політичного дискурсу, яка іманентно присутня у всіх жанрах.

Політичний дискурс – це тексти, які відображають політичну та ідеологічну практику певної держави, окремих партій та течій в певний період розвитку соціуму. В цих текстах вербалізується соціальна свідомість. Політичний дискурс відображає політичну, економічну та гуманітарну ситуації, і його дослідження дає змогу виокремити аспекти які не були виявленні соціологічними дослідженнями.

В сучасній теорії дискурсу прийнято визначати такі основні його параметри, як стиль, жанр, регістр.

Стиль - парадигматична ознака мовленнєвої системи; ситуативно зумовлений стереотипний спосіб здійснення вербальної комунікації як цілеспрямованої діяльності на підставі суспільно усвідомленого вибору мовних засобів і принципів їхньої інтеграції в мовленні [8, c. 582].

Стосовно регістру, на сучасному етапі розвитку філологічних студій найбільш поширеним є наступне його визначення: «Сукупність соціальних ситуацій, які характеризуються певними правилами поведінки й визначають інтерпретацію дискурсу в конкретному спілкуванні разом комплексом мовних засобів, властивих типологічно схожим комунікативним ситуаціям» [8, c. 511].

Поняттю жанру в англомовній теорії дискурсу відводиться значно більше уваги, ніж поняттю стилю, що пояснюється інтересом сучасної лінгвістики до соціальних аспектів мовлення і виділенням в ньому, згідно теорії мовленнєвих актів Остіна-Сьорля, мовленнєвих подій на зразок: молитва, проповідь, бесіда, пісня, промова, вірш, лист, роман. Іноді поняттям складний жанр (complex genre) підміняються поняття функціональний стиль, наприклад клерикальний (a church service) [11, с.156].

У вітчизняній літературі жанр (фр. genre, від лат. genus (generis) – рід, вид) визначається як «різновид функціонального стилю, форма мовного спілкування, продиктована певними умовами побудови композиційно цілісного висловлювання. М.М. Бахтін розглядав жанр як типові для певної сфери людської життєдіяльності форми побудови висловлювань; стандартний каркас, на який мовець нанизує своє повідомлення, керуючись при цьому не стільки теоретичним знанням правил спілкування у даній сфері, скільки інтуїцією. Між стилем та жанром, писав М.М. Бахтін, існує органічний взаємозв’язок: «певна функція (наукова, технічна, публіцистична, ділова, побутова) і певні, специфічні для кожної сфери умови спілкування породжують певні жанри, тобто певні, відносно стійкі тематичні, композиційні і стилістичні типи висловлювань. Р. Хасан характеризує жанр як вербальне вираження культурного контексту. Значний внесок у дослідженні жанру зробили В.В. Виноградова, Є.С. Троянська, Н.М. Разінкіна, І.Р. Гальперін, Дж. Свейлз та ін..

У політичному дискурсі – це жанр наказу, політичного документу, лозунгу, заклику і под. Якщо у визначенні говориться про мовне спілкування (а воно може бути як усне, так і письмове), то у наведеному прикладі відсутня ілюстрація його усної частини, а перелічені жанри політичного дискурсу далеко не повні. Навіть при першому перегляді можливих форм письмової комунікації у політичному дискурсі можна продовжити їхній перелік за рахунок таких жанрів, як листівка, програма, маніфест, статут. Усна частина політичного дискурсу передбачає такі основні жанри – дебати, промови, телефонна розмова, нарада, конференція. Поділ політичного дискурсу на усний і письмовий дещо штучний, тому що деякі жанри об’єднують обидві форми спілкування.

Так, лекція може записуватися на аудіо- або відеоплівку з подальшим її обговоренням, результати перемовин мають мати обов’язкову письмову фіксацію у вигляді документу (угоди) з оцінкою та висновками комісії щодо результатів переговорів; телефонні розмови також можуть записуватись на аудіоплівку з подальшою їх роздруковкою та обробкою; Щодо промов, то їх повний текст або тези готуються заздалегідь у письмовому викладі. Вищесказане дає підстави говорити про певний симбіоз деяких жанрів політичного дискурсу.

Існують різноманітні класифікації жанрів дискурсу. В першу чергу виокремлюють усні та письмові жанри. Е.А. Зємская класифікує їх наступним чином: інтерв’ю, дискусія, розмова, доповідь, репортаж, розповідь [6]. Інші науковці доповнюють цю класифікацію іншими типами жанрів: рекламний виступ, передвиборчий виступ, проповідь, молитва.

Щодо виокремлення жанрів політичного дискурсу то А.Г. Алтунян пропонує наступну класифікацію основних жанрів політичного дискурсу: реклама, лозунг, листівка, політичні промови, політичні статті, політична публіцистика, інформаційні статті, політичні новини [1, c. 21].

Структуруючи жанровий простір політичного дискурсу Є.І. Шейгал у своєму дослідженні «Семіотика політичного дискурсу» використовує наступні параметри виокремлення жанру: 1. інституціональність, 2. суб’єктно-адресатні відношення, 3. соціокультурний аспект, 4. локалізація подій [9].

Диференціюючи за інституціональним параметром вона виокремлює наступні жанри політичного дискурсу:

- розмови про політику у колі родини та друзів (анекдоти, плітки);

- листівки та графіті;

- телеграми та листи громадян в яких вони виражають свою підтримку або протест;

- політичний скандал;

- прес-конференція;

- публічні політичні дискусії;

- публічні виступи та промови політичних лідерів;

- закони, накази та інші політичні документи;

- міжнародні перемовини, офіційні зустрічі керівників держав;

Відповідно до суб’єктно-адресатного параметру Є.І. Шейгал виділяє такі жанри політичного дискурсу які характеризуються наступними параметрами:

А) комунікацією між груповими суб’єктами:

- петиція;

- звернення;

- листівка;

- наказ виборцям;

- виступи на мітингах;

- голосування.

Б) комунікацією між агентами інституцій:

- кулуарне обговорення;

- службове листування;

- парламентська дискусія;

- зустрічі політичних діячів;

- доповіді на з’їздах.

На основі соціокультурних диференційних параметрів виокремлюють жанри:

- жанри дискурсу влади;

- жанри дискурсу опозиції.

Диференціація жанрів політичного дискурсу за допомогою локалізації подій дає змогу виокремити наступні жанри політичного дискурсу:

- ритуальні (інавгураційна промова, традиційне радіо- і теле- звернення);

- орієнтаційнні жанри (конституція, наказ, домовленість, доповідь);

- агональні жанри (парламентські дебати, рекламна промова, гасло)

Основними жанрами політичного дискурсу, з точки зору головної інтенції боротьби за владу є дебати, публічні промови політиків, гасла та голосування. До центру належать такі жанри як коментування, обговорення, інтерпретація, які можна охарактеризувати як реакцію на діє політиків. Периферія жанрів політичного дискурсу складається з інтерв’ю, аналітичні статті, мемуари, графіті, карикатури.

Е.А. Артемова у своїй розвідці виокремлює карикатуру як особливий жанр політичного дискурсу. Багато дослідників виокремлюють такий жанр політичного дискурсу як інавгураційне звернення. Інавгураційне зварення марковане одиничним адресантом, пов’язане з певною політичною подією, фіксоване в темпоральному та вокативному плані. Ми б хотіли також виокремити такі жанри американського політичного дискурсу як доповідь президента США конгресу про стан в країні та теледебати. Наведені жанри є фіксовані у просторі та часі, марковані адресованістю та пов’язані з певними політичними подіями в країні.

Перспективи подальших досліджень на нашу думку, полягає в аналізі стратегії відбору мовних засобів з точки зору жанрової стратифікації політичного дискурсу.

Література:

1. Алтунян А.Г. Анализ политических текстов: Учебное пособие / А.Г. Алтунян. – М.: Университетская книга; Логос, 2006. – 384 с.

2. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Эстетика словесного творче-ства. - М., 1979.

3. Бєлова А.Д. Поняття “стиль”, “жанр”, “дискурс”, “текст” у сучасній лінгвістиці / А.Д. Бєлова // Вісник. Іноземна філологія. – Вип. 32-33. – 2002. – С.11-14.

4. Винник О.Ю. Дискурс, функціональний стиль, жанр, текст: співвідношення понять / О.Ю. Винник // Філологічні студії. – Луцьк: Волинський академічний дім, 2004. - №2. – С. 50-55.

5. Дейк Т.А., ван. (1989). Язык. Познание. Коммуникация. – М.: Прогресс.–312 с.

6. Земская Е.А. Язык как деятельность: Морфема. Слово. Речь / Е.А.Земская // М.: Языки славянской культуры, 2004. -

7. Лук’янець В.С., Кравченко О.М., Озадовська Л.В. Сучасний науковий дискурс: Оновлення методологічної культури: Монографія. – К.: ВІПОЛ, 2000. – 304 с.

8. Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О.Селіванова. – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.

9. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса: Монография / Ин-т языкознания РАН; Волгогр. гос. пед. ун-т. – Волгоград: Перемена, 2000. – 386с.

10. Halliday M.A.K., Hasan R. Language, context, and text: aspect of language in a social-semiotic perspective. – OUP, 1989.

11. Richards J.C., Platt J., Platt H. Language Teaching and Applied linguistics. – Harlow: Longman, 1966. – 423 p.

12. The Linguistics Encyclopedia / Ed. by K.Malmkjar. – L. & N.Y.: Routledge, 1996. – 575 p.