DMITRIENKO JU.N. (ДМИТРІЄНКО Ю.М., ЗДОБУВАЧ
НАУКОВОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ЮРИДИЧНИХ НАУК
КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЬНОГО
УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА)
ACTUAL PROSPECTS OF REMOTE ASYMMETRY AND OPPOSITION OF LEGAL
CONSCIOUSNESS AND LEGISLATIVE CONSCIOUSNESS IN THE CONTEXT OF MODERN UKRAINIAN
SLIPPERY LEGAL CONSCIOUSNESS (АКТУАЛЬНЫЕ ПЕРСПЕКТИВЫ ДИСТАНЦИОННОЙ АСИММЕТРИИ И
ОППОЗИЦИИ ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ И ЗАКОНОДАТЕЛЬНОГО
СОЗНАНИЯ В КОНТЕКСТЕ СОВРЕМЕННОГО УКРАИНСКОГО ДЕВИАНТНОГО ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ)
За
сучасного стану української правової системи як типово девіантної,
парадигмально зрефлексованої у ідейно-світоглядних аксіологіях української
правосвідомості, яка є девантною, та правової традиції, важливого зачення
набуває функціонально-методологічна верифікація, науково - теоретична соціалізація та законодавча
легітимізація у коло корелятивних інструментально-процесуальних
механізмів координації складних праворефлексивних трансформацій прогресивних
наукових розвідок, ідей та новацій видатних світових правознавців, мовознавців,
інших науковців, серед яких українські займають чільне місце [ 1].
В цьому аспекті малодослідженими є саме ті функціональні параметри
посттоталітарних законодавчих девіргенцій, які традиційно відбиті у девіантних
правових рефлексіях як рефлексіях
правової свідомості, що за ідейно-світоглядними аксіологіями ідентифікують їх традиційні трансгресивні властивості як
домінантні, створюючі типові умови здійснення матеріально-знакового відбиття
нестійких актів девіантної правосвідомості у маргінальних правових нормах
посттоталітаризму [2]. У
статичній площині законодавчого нормотворення процеси девіантного
правоусвідомлення створюють нестійкі
маргінальні просторові форми правоідентифікаційного руху дійсності у
динамічно рухомій конфігурації структурних рефлексивних формотворень правової
свідомості, що детерміновані статичним змістом
конкретно-історичного циклу соціальної активності правової свідомості як часового, тимчасового нелінійного середовища
формування еволюційної спадкоємності правової свідомості (серії спадкоємних
конкретно-історичних лінійних позитивних циклів формальної спадкоємності
правової свідомості).
Раніше нами досліджувались певні питання
посттоталітарних трансформацій девіантної правосвідомості, але, вважаємо, ще
недостатньо зроблений акцент на виявлення природної істинності, властивості та
аксіологічності маргінальних пострадянських законодавчих девіргенцій,
рефлексивно віддзеркалених як правові специфічні умови та матеріальні
текстуальні наслідкові відбитки девіантного правового усвідомлення цих умов
водночас, здійснені за останніми прогресивними трансформаціями залишків
неприродної посттоталітарної асиметрії та опозиції права і закону як типово
маргінальних, на що поки вітчизняна правова наукова думка слабо пригортає увагу
[3].
Спробуємо розглянути
деякі методологічні властивості
статичних знаково-матеріальних проекцій девіантної правосвідомості як
праворефлексивні проекції граничних параметральних якостей сучасних
законодавчих девіргенцій у площині виявлення їх типової знаково-правової
парадигматики як константної, що презентує у маргінально-функціональній нормі
Основного Закону відповідний амбівалентний зміст як типовий, методологічно
зумовлюючий та зумовлений парадигмальною покладеністю посттоталітарних
маргінальних правових норм як актів девіантної правової свідомості у
маргінальній асиметрії правосвідомості та законосвідомості за автентичними
проекціями асиметрій статичного права і закону, нами раніше досліджених [4]. Аналізуючи
теоретичні позиції деяких актуальних досліджень, ідей та думок не ліше
представників української правової, філософсько-правової та
методологічно-правової науки, але й інших прогресивних дослідників,
підкреслюємо нашу увагу на їх міждисциплінарноцентричні якості і перспективи
аксіологічного пізнання девіантних правових рефлексій як рефлексій девіантної
правосвідомості.
Контекстуальне дослідження
проблем і перспектив асиметрії та опозиції правосвідомості та законосвідомості
на прикладі асиметрії права і закону у аспекті виявлення історичної
посттоталітарної динаміки та домінанти
або ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості (фізичних осіб)
або ідеологічних прав вторинних суб'єктів правової свідомості (юридичних осіб)
буде оптимально сприяти раціональному розв'язанню важких проблем й завдань
посттоталітарного правобудівництва й правовідбиття, а також слугувати певною
теоретичною основою для подальших досліджень проблем посттоталітарних правови
рефлексій як рефлексій правової свідомості.
Розглянемо тоді деякі теоретичнi
рефлексій, наприклад, розвитку загальних мовних проекцій текстової
(законодавчої) змістовності правових рефлексій, які у просторовій площині
ідентифікаційних характеристик пізнання як права (А.А.Козловський) маргінально
відбивають у типових амбівалентних
часових (тимчасових) зразках циклової соціальної активності правової свідомості
загальні циклові просторові форми парадигматичної маргіналізації знакового
змісту відповідних текстів законів, які
можна соціологічно і статистично відслідкувати у теоретичних (комп'ютерних,
лінгвістичних, ідеографічних та ін.) моделях дійсного і можливого відбиття
правової реальності (С.І.Максимов). Парадигматична маргіналізація знакового
змісту посттоталітарних текстів законів, побудована на різноджерельних
протиріччях девіантної правової свідомості, призводить до граничної резноджерельної
маргіналізації їх правових функцій,
до амбівалентно-правових, неправових, патологізованих праворозумінь,
правотворень і правоздійснень, законодавчо легітимізованих за зразками
структурних формотворень актів девіантної правосвідомості, створюючей типово
маргінальні правові норми, маючими наслідкову різноджерельну, різнофункціональну та різноперспективну природу
[5].
Так, наприклад, дослiдник Г.I. Гусейнов, намагаючись пiдкреслити функцiональну маргiнальнiсть будь-якої текстової мови, до правова текстова мова
презентує, за нашим контекстом (та ій передує) видову правову природу,
есхатологiчно репрезентує
те етико-естетичне протирiччя останної,
що має домінантними джерелами гетерогенні парадигмальні властивості
правової моралі, культури та ментальності як розвиткові, з принципово різнолінійними джерелами їх походження,
у нашому контексті резонансними з
різноджерельною природою девіантної правосвідомості, яке
(протиріччя), на наш погляд, найбiльш влучно
висловили В.I.Далi та С.Талейран, зауважуючи на тому, що
текстуальні (мовно-правові) протиріччя як протиріччя свідомості є природним
наслідком функціональної неможливості останньої завчасно завжди за будь-яких
умов адекватно сприймати, аналізувати та знаково ідентифікувати у матеріальних
текстах (законів) інформаційну форму
поняття про будь-яку річ як її копію, а звідси існують істотні
відмінності між цією копією та самою річчю як реальним предметом відбиття
свідомості, тобто функція правової
свідомості є функцією дещо запізненого відбиття правової реальності (С.І.Максимов).
Про це зазначали раніше, наприклад,
Г.В.Гегель, І.П.Павлов, Л.П.Живкович, Б.П.Кєдров, В.О.Чефранов, М.І.Козюбра, Л.В.Петрова та інші [6]. Так, у
цьому зв'язку вкрай актуальним стає розгляд з нових теоретико-методологічних
позицій асиметрії і опозиції правосвідомості та законосвідомості як
нерівноважних процесів трансгресивного розвитку актуальних правових рефлексій,
функціонуючих за закономірностями причинних функцій правової свідомості
зазвичай її первинних суб’єктів. Думаємо, цьому основою стала гносеологічна
вторинна похідність свідомості від
онтологічної первинності буття, коли саме різноджерельне буття стало
поліфонічним витоком феномену
свідомості, внаслідок чого морфологічно правосвідомість функціонально у
світоглядній площині правових рефлексій як формовій цілепокладеності їх структурних
детермінант відстає від буттєвого
(системного) розвитку, що пояснюєься гносеологічною ускладненістю
(фактично, неможливістю здійснення копій свідомості абсолютно точних) на рівні суб'єктивного пізнавального творення
світоглядних об'єктивних копій реального та сюрреального (віртуального) світу як типово правового (А.А.Козловський)
однозначно вірно об'єктивно повторювати ті саме структурні зв'язки правових
рефлексій як істинні структурні зв'язки правової свідомості з дійсністю (родова
правова природа) та правовою дійсністю
(видова правова природа). Думаємо, істотною причиною певного відставання
динамічного розвитку свідомості від розвиткового руху буттєвої та правової
(законодавчої) реальності є також й те,
що на відміну від буттєвої реальності, у правовій свідомості формування
структурно-системних зв'язків у її копіях світу та його речей відбувається у
філософсько-правовій як методологічно-правовій площині, як правило, єдиносуб'єктно, одночасно, гомогенно і
єдинопросторово, віртуально і
неоднозначно, вони можуть
телеологічно видозмінюватись,
доповнюватись та переідентифіковуватись в залежності від зміни структури тільки
ментального середовища, де здійснюються еволюційні традиції правової
інтерсуб'єктивності, набуваючі граничних властивостей у теоретичній формі правової
свідомості, виходячи з ідеї права як головної причини мети права, джерельно
соціалізовану оптимально дієво тільки на ментальному терені правобуття, з
дієвим зворотнім зв'язком.
На відміну
від рефлексій правової свідомості розвиток буттєвого пізнання як права
(А.А.Козловський) здійснюється у площині лінійного позитивного
правопізнання, у позитивній лінійній площині знаково-матеріального відбиття
інформаційної правової реальності формування системно-структурних зв'язків
відбувається, як правило, різносуб'єктно, різночасово, гетерогенно,
різнопросторово, невіртуально і однозначно,
за закономірностями панівної системної ідеології (родова правова природа) та
правової ідеології (видова правова природа) законодавчого усвідомлення права.
Вони (зв'язки) можуть лише позитивно модифікуватись к межах однієї, як правило
конкретно-історично завджи домінантної державно-правової форми свідомості –
тривало багаторазового
повторювальної традиційної форми
правосвідомості (законосвідомості) , доповнюватись та переідентифіковуватись в
залежності від зміни структури ідеологічного правосвітогляду, де здійснюється
єдиновекторна позитивна традиції правової законодавчої бази, набуваючі
граничних властивостей у тоталізованій
законодавчій свідомості (законосвідомості), виходячи з правової
ідеології як головної причини мети ідеологічного пострадянського права,
джерельно соціалізовану на типовому ідеологічому терені правобуття, у тому
числі й можливо без урахування природної ідеї права, природних прав людини,
суспільства, світу і Всесвіту, за умов відсутності зворотного зв'язку чи
наявності маргінального як девіантно дизфункціонального.
Причиною
певного відставання розвитку свідомості від правової реальності (С.І.Максимов),
її матеріальних проекцій, є також, за нашими аргументами, складність об'єктивних і суб'єктивних умов,
причин і можливостей тієї чи іншої конкретно-історичної епохи, що формує
інструментальні механізми, як правило,
комунікативно- полегшеного правового процесуального світопізнання як
його пізнавального правоусвідомлення. Принципово пов'язуємо начало (початок) трансгресивного
розвитку процесуального правопізнання як пізнавального правоусвідомлення з
граничними, першими і останніми,
постановками питання "Що є право...?",
"Чи дійсно, що право - це...?" та
поліфонічними модифікаційними першими
початками відповіді "Право -
це...", "Дійсно, право
- це...", "Ні, право, це не...", а також зі з'явленням у світі перших, літературно
ідентифікованих у історико-хронологічному часо-просторі національних (народних)
героїв, звісних перших історичних
діячів, мислителів, які намагалися офіційно вперше (літературно, теоретично, лінгвістично та ін.) оприлюднено
ставити такі питання, відповідати на них, сумніватися з приводу істинності ідеї
права, ідеї буття, людини, суспільства, держава.
Виходячи з джерельних ідей
авторської монографії "Проблема спадкоємності в нацональній самосвідомості
(1998)" [7], позитивних
методологічно-правових ідей монографії В.О.Чефранова "Правовое сознание как
разновидность социального отражения (1976) та з методології трансцендентального
синтезного філософування, актуально
модернізованої у монографії Л.В.Петрової "Фундаментальні проблеми
методології права (1998), деяких розвиваючих
ідей монографічного дослідження А.А.Козловського "Право як пізнання. Вступ
до гносеології права (1999)",
інших досліджень [8], зазначаємо, що початок першої свідомої постановки на офіційному (юридичному,
літературному, релігійному, теоретичному та ін.) рівні питання "Що таке є
право...?" можна правомірно відносити до історичного періоду з'явлення перших, щонайменш, літературно
зафіксованих та оприлюднено засвідчених національних
героїв як типово народних, загальнонародних, про яких складались пісні,
вірші, думи, оповіді та ін., які самостійно, без допомоги фантастичних істот, богів
та релігійних посередників у реальному світі захищали свою батьківшину, дієво
активно боролись за неї не у казковому, міфічному чи релігійному, а у
реальному світі за її свободу (у нас - це козак Голота, у Великій
Британії - Робін Гуд та ін.), тобто здійснювали
вперше перший типово правовий,
правоусвідомлений акт творення власного волевиявлення щодо власної національної
приналежності до певної етнографчної території як правової конфігурації
буттєвого просторового існування цілісної типово соціальної одиниці вимірювання
зовіншнього світу правовими цінностями рідної
землі, зформовану у такий спосіб теж як світова
соціальна цінність й самоцінність - "індивід-соціальна
спільність-суспільство". Тобто
перші національні, вони ж типово правові, законодавчі герої вперше (що можна соціологічно і статистично виявити) поставили, можливо не у прямому смислі
(думаємо, що саме так це й було) у глибокому обдумуванні, осмисленні та
переосмисленні сенсу й смислу власного буття за важких часів історичного руху,
питання "Що таке є право...?",
що було синонімічним питанням "Що таке батьківшина?", "Що
таке рідна земля?", "Що таке
право мати батьківшину, рідну землю?",
тобто створювались у процесі пізнавального знання як регулятивного, коли
ще не сформувалась офіційна, юридична владна відповідь на це питання, хоча, як
правило, думаємо, певна офіційна юридична владна версія відповіді на це питання
вже існувала (форма цієї юридичної
версії нам не важлива), згуртовуючи
біля себе інших задля боротьби, як
правило, проти зовнішніх ворогів, відстоюючі тим самим типово ментальний шлях
власного самоствердження, на своій землі та у світі - справжньої світової соціальної цінності та самоцінності -
оптимальній, пріоритетній, бажаній,
всмоктаний разом з молоком матері.
Початок свідомої
відповіді на рівні першого свідомого сумніву на зазначене питання у контексті
змістовного мас-медійного обрису "Право - це..." ідентифікуємо у
з'явленні можливої першої офіційної
владної реакції на (до) перших національних героїв, здійсненої у формі юридично
зафіксованого визнання вже юридичною владою національних героїв лідерами
національних (народних) рухів, ватажків, лжецарів та ін. (звичайно як
злочинців, хто суворо порушує типово юридичні порядки), та початок їх переслідування, боротьби з
ними як ідейними ворогами, як можливою реальною опозицією до починаючей
відокремлюватись від масових суб'єктів правової свідомості (фізичних осіб)
вторинних суб'єктів правосвідомості (владних юридичних осіб) як типових
владних вторинних суб'єктів правової
свідомості, а також відокремлення законосвідомості від правосвідомості. Така
ситуація свідчить про формування у природній дистанційній асиметрії ментальних
прав первинних суб'єктів правосвідомості над ідеологічним правом вторинних,
домінанти ідеологічних прав вторинних суб'єктів правової свідомості та про
переутворення феноменту традиційної, ментально структурованої правосвідомості у
феномен законосвідомості як іншоформи правосвідомості, тотально ідеологічно
переструктурованій та комунікативно викривленій, а разом з цим з'явлення
законодавчої, знаково-матеріальної форми права - закону. Тобто законосвідомість
як ідеологічна іншоформа права
презентує собою принципово нову ідейно-правову якість, що має першоджерелами не правову ідею як
ідею природних прав людини, а правову
ідею панівної ідеології владних вторинних суб'єктів правової свідомості. Там, де
перша офііційна відповідь на питання "Право це..." вперше співпала з
ідейними намаганнями перших національних героїв у реальному історичному світі
світоглядно зв'язати правову істинність відповіді з традиційною правовою
ментальністю, національною історією, правом як власністю на рідну землю,
викристалізовані у боротьбі за незалежність батьківщини, ноумен права було
ідентифіковано істинно вірно як первинними, так й вторинними суб'єктами
начально, онтологічно і гносеологічно рівнозалежно і рівноджерельно, з часом право стало автокорелятивно
феноменальним правозаконом, держава правовою, суспільство громадянським,
еволюційноцентрично зформувавшими еволюційний закон "збереження"
(І.Перелигін) начально першого правового досвіду як істинно вірного
оптимального зразка цивілізаційного співбуття іншим у будь-якому майбутньому часо-просторі.
Коли такого
начально у глибокій давнині не стало, право з часом на цих ментально адаптованих
етнотериторіях автоматично не стало правозаконом, держава начально не стала
правовою, а суспільство громадянським. За таких обставин ці етнотериторії були
приречені на довгі часи історичного творенню власного досвіду цивілізовіаного
буття за історичними законами "повернення" (Г.Хакен), начально
правоцілепокладеного першими світовими громадянськими суспільствами, з часом зформованими у перші правові
держави.
Феномен
дистанційної світоглядної асиметрії ментальниї прав первинних суб'єтів
правосвідомості (права) над ідеологіним правом вторинних (закон) як розвитковий
еволюційний принципа права методологічно ідентифікує часо-просторове
становлення світоглядної форми граничної (поза межами якої ніщо таке не існує)
дистанції між ідейним розумінням форми змістовного смислу інформаційного
відбиття і самим матеріальним відбиттям правового смислу у відповідній формі
знакового відбиття, яка може бути настільки істинній, наскільки вона буде
відповідати ідеалізованій формі правової ідеї, а ця ідеалізована форма правової
ідеї - ідеї правового закону або правозакону.
Думаємо, що
історично еволюційний розвиток правових рефлексій як рефлексій правової
свідомості з точки зору, наприклад, методології трансцендентального синтезного
філософування (Л.В.Петрова), методично опосередкованої теорією синергетики,
можна уявити так.
Центром, звідки починається
будь-яке становлення і системний розвиток правових рефлексій на типово
лінійному позитивному рівні праворозуміння є правова ідея як ідея про природні
права людини і правовий сенс людини у
суспільстві, державі, світі та Всесвіті. яка виникає у первинних суб'єктів
правової свідомості за тих просторових умов становлення людської спільності,
коли не було ще вторинних суб'єктів правової свідомості; це час і простір є типово правовим часом і простором, коли у прогресивних колах
масових первинних суб'єктів правової свідомості народжується питання у
метафоричному і реальному смислі "Що таке є право...?"
За мірою удосконалення пізнання
як природного людського права (А.А.Козловський) міра дистанційної світоглядної
асиметрії ментальних права первинних суб'єктів порушується за ступенем
вдосконалення юридичної влади вторинних суб'єктів правосвідомості, утворенням владних юридичних інститутів юридичних
осіб, розвитку державницьких інстанцій та інституцій, збільшується рівень не
ментального, а ідеологічного структурування праворефлексивних процесів як
процесів розвитку не правової свідомості, а законосвідомості; це час і простір
є вже законодавчим часом і правовим
простором, коли у прогресивних колах масових первинних суб'єктів правової
свідомості народжується (вишукується більш істинний смисл, ніж офіційний)
відповідь на питання у метафоричному і реальному смислі "Право -
це...?"
Історико-хронологічну відстань
часо-просторового розвитку правових рефлексій як рефлексій правової свідомості
від першої постановки питання на певному, ментально структурованому
етнотериторіальному терені первинними суб'єктами
правової свідомості про природну сутність права до початку першої відповіді
вторинними суб'єктами
правосвідомості як владними юридичними особами контекстуально презентуємо як період природного ідейного
процесуального, соціологічного становлення якостей і властивостей позитивного статичного права.
Конкретно-історичній
момент з'явлення владних вторинних суб'єктів правосвідомості у певному
часо-просторі ідентифікуємо як часо-просторову парадигму появи феномена політики або офіційної
правової оцінки соціуму владними структурами вторинних суб'єктів
правосвідомості.
Часо-просторові характеристики
постановки та оприлюднення постановки
питання "Що таке є право...?"
ідентифіікуємо як хронологічний часо-простір з'явлення феномну дистанційної
світоглядної асиметрії права і закону як формування дистанційної світоглядної
асиметрії ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості над ідеологічним
правом вторинних, яке починало-но юридично формувіатись з формуванням апарати
влади. Момент остаточного завершення становлення першої версії відповіді на
питання "Що є таке право...?"
(мінімальна асиметрія права і закону), що тривав до першої остаточної
владно-юридичної відповіді "Право - це..." (максимальна асиметрія
права і закону) - є часом формування повнозавершеного феномену природної
дистанційної асиметрії ментальних прав первинних суб'єктів над ідеологічним
правом вторинних у певному етнотериторіальному просторі, або першою хвилею циклового розвитку
правових рефлексій як рефлексій правової свідомості.
З моменту
здійснення першої остаточної відповіді у законодавчій площині ідентифікації
соціально-правової реальності "Право - це..." - з'вляються
державно-правові інститути, інституції та моделі, як правило, світового
розвитку суспільства, державноцентричні тенденції суспільного руху, за
оптимальних умов з'являються перші держави. Виходячи з методологічних ідеї
А.А.Козловського про пізнання як право, презентуємо за нормовими властивостями
праворефлексивного пізнання як законоусвідомленого права остаточне оформлення
типових норм морали,. а також релігійних норм як типово правових, як правило, не писаних, або відбитих у перших
релігійних текстах, перших релігійних пам'ятках української
культури як еволюційних синергетичних
флукутуаціях, першоштовкачах активного праворефлексивного розвитку.
Створений у такий спосіб
пріоритет не ідейної, ментально структурованої, а світоглядної, ідеологічно систематизованої, наприклад, за зразками комуникативного
владного дискурсу як перманентної мас-медійною модернізацією радянської
законодавчої бази, дистанційної асиметрії ідеологічних прав владних вторинних
суб'ктів правової свідомості, з часом губив природну домінанту структурних
зв'язків традиційних правових рефлексій ментального сприйняття реальності у
законодавчих нормах, у тому числі і тих структурних правових зв'язків, що
"відповідали" за забезпечення структурного статусу зворотних зв'язків
свідомості, соціально інтерпретованих соціологічно у засобах соціальної
діагностики, тобто у наявності стали відсутніми реальні соціологічні питання
суб'єктів самосвідомості та самоправосвідомості, внаслідок заборони радянськими
законами науки соціології та соціальної діагностики, особливо у колі владних
вторинних суб'єктів правової свідомості на офіційному юридичному рівні "А
чи це є право правильним...?, "Чи треба далі використовувати закони, що не
є правовими?" Але чим більш ставилось (або не ставилось) на владному
законодавчому рівні таких питань, з часом законодавчо все більш і більш
обмежених, тим більше таких питань ставилось у колі первинних суб'єктів правосвідомості, природні права
яких все більш і більш на певному
етнотериторіальному просторі порушувались.
Ось ми і пропонуємо
хронологічний часо-простір постановки самого першого питання "А чи є
істинним те, що право - це...?" -
об'єктивним і суб'єктивним часо-простором з'явлення першої зворотної опозиції до ідеологічних прав
вторинних суб'єктів правосвідомості (права до закону), яка сталась значно
пізніше, ніж опозиція закону до права. Самою першою опозицією стала опозиція закону до права з тих пір, коли
вперше ідеологіно була зроблена невірно відповіднь на питання "Що таке є право...?",
а вона могла бути зроблена вперше тоді,
коли або при пошуках відповіді у центрі ставала не ідея права, або ідею
права виводили не з природних прав людини як універсальної правової істоти, що завжди за буттєвим походження у реальному
світі онтологічно первинно
належить правовій сфері первинних суб'єктів (фізичних осіб) правосвідомості як
данності родової правової природи, її
права є старшими, маючими
мінімально необхідні буттєві права як достатні базові для самодостатності
вторинних суб'єктів, належних типовій
видовій правовій природі, чиї права
є молодшими.
Час постановки і відповіді на
питання "А чи є істинним те, що право - це...?" - є часом завершення (почався
час з початку відповіді на питання "Право - це...") історичного
формування природної, але ментально не структурованого, а опосередкованої опозиції ідеологічних прав владних вторинних
суб'єктів правової
свідомості до ментальних прав первинних
Максимальні пикі розвиткового
загострення маргінальних правових рефлексій як рефлексій девіантної правової
свідомості ідентифікуємо за синергетичною термінологією режимами з загостренням
розвиткової соціальної активності правової свідомості, а активні
праворефлексивні структури як структури правової свідомості праворефлексивними
структурами-аттракторами, що "магнітно"
притягують до трансгресивних рубіжних трансформайцій інші, неактивні
праворефлексивні структури.
Хронологічний відрізок
конкретно-історичного часу від постановки питання"Право - це..." до
питання "А чи є істинним те, що право - це..." - є часом історичного
існування на мінімальному рівні ментальної щільності правової традиції (рівень
ментального опосередкування опозиції) природної опозиції ідеологічних прав
владниї вторинних суб'єктів правової свідомості до ментальних прав первинних;
це період правової державності та правової держави, коли при
історико-еволюційній трансформації правових рефлексій як рефлексій правової
свідомості враховуються не нижче мінімальних природних як необхідних ментальні
права (фізіологічні, побутові, соціальні,
трудові та інші, необхідні для підтримки
повноцінного існування) первинних
суб'єктів правосвідомості. Зазначимо, що коли у все більш тотальному
ідеологічному праві владних вторинних суб'єктів правосвідомості, як
комунікативно домінантному, мінімальні природні як необхідні ментальні права
масових первинних суб'єктів правової свідомості, не ліше не враховуються, але й не
забезпечуються, - говоримо про відсутність природної асиметрії та опозиції
права і закону і про зформовану першу, начальну неприродну асиметрію закону у
праві, опозицію не закону до права як природну, а права до закону, а державу як неправову, хоча у наявності
можуть бути реальними правоцентричні тенденції.
У розвитковому відношенні максимальна опозиція праворефлексного
права і закону, а фактично, права до
закону як неприродна, гранично максимально відбита у питанні "А чи є
істинним те, що право - це...?", коли відповідь буде
здійснюватись з урахуванням ментально адаптованої правової ідеї, буде губитися у правовому світогляді, що має
зовнішньою парадигмою традиційний ментальний світогляд. Коли при відповіді на
зазначене питання не буде враховуватись існинна ідея права, що виходить з
істинної природи, природних прав людини як вільної біосоціальної істоти,
ідеологічно адаптована опозиція права до закону буде загострюватись далі до
нового режиму з загостренням. Історичний час розвитку правових рефлексій від
відповіді на питання "Право - це..." до питання "А чи є істинним
те, що право - це...?", є світоглядним правоусвідомленим і законоусвідомленим, з ідеологічною
домінантою, розвитком процесуального права, викристалізовуюючого сталі риси статичного лінійного позитивного
права, з відповідними точками світоглядного розгалужування розвитку правових
рефлексій в залежності від того, чи будуть враховувати концептуальне,
методологічно-правове значення ментально соціалізованої правової ідеї на
певному етографічному часо-просторі як того головного часового, системного
ідейного аттрактора, який як маяк, є
істинним "дороговказом" у перехідних маргінальних
правозаконобіфуркаціях - складних, середовищно залежних трансформаціях
девінтної правової свідомості.
У цьому відношенні зазначимо, що норма закону як правова твориться
(функціонує, удосконалюєься, стає неправовою) у дискретному часо-просторі існування
історичної "завтовшки" або "поперечній" (В.Подорога)
площині праворефлексій від першої відповіді першими владними вторинними
суб'єктами правової свідомості "Право - це..." до питання, вперше
кинуте, як правило, первинними суб'єктами правосвідомості "А чи є істинним
те, що право - це...?" Норма моралі як правова твориться у дискретності того
часо-простору, коли здійснюється ідейний розвиток права на рівні світоглядної
ідеалізації правового ідеалу.
Спробуємо
певною мірою схематизувати наші apriori.
У нашому методологічно-правовому контексті існують два рубіжних питання:
"Що таке є право...?", "А чи є істинним те, що право - це...?" та
відповідно початки перших відповідей на
ці питання. Питання, як правило, актуально дзвучать з боку невладних первинних
суб'єктів правової свідомості, а відповіді дзвучать
актуально, як правило, з боку владних вторинних суб'єктів
правосвідомості, трансформовані потенції чого прямопропорціонально залежні від
часу архаічного здійснення у глибокій давнині відповіді на питання "А чи є
істинним те, що право це...?", виходячи або з первинної
пріоритетності ментальних прав первинних суб'єктів правосвідомості
певної ментальної етнотериторії (начальне громадянське суспільство і начальна
правова держава), або з пріоритетності вторинних суб'єктів
правової свідомості (начально негромадянське суспільство і начально неправова
держава). Відповідь на перше і друге питання у актуальному модернізуючому
варіанті повинна враховувати природну ідею права, що виходить з природних прав
масових невладних первинних суб'єктів правосвідомості. Постановка першого питання презентує
контекстуально мінімум дистанційної асиметрії права і закону, відповідь -
максимальну асиметрію права і закону.
Відповідь на перше питання означає водночас й мінімальну опозицію закону
до права, приблизно рівну опозиції права до закону. Постановка другого питання
ідентифікуємо як максимальну опозицію права до закону, яка свідчить про
збільшення ідеологічної щільності правової ідеї за умов некорельоване зменшення
мінімальних прав як необхідних ментальних прав масових первинних суб'єктів
правової свідомості. Визначаючі так
генезис норми права, зазначимо, що вона твориться на межі максимальної дистанційної асиметрії права і закону як
типово правова на грунті правової архітектоніки норми моралі, як є водночас
мінімальною опозицією заклну до права як природною та розвивається до правової
норми закону природно до питання "А чи є істинним те, що право - це...?", як свідчить про
певне зменшення її регулятивного впливу. В залежності від істинності відповіді
на зазначене питання, правова норма закону або може еволюціонувати дали до тих
пір, коли закон стає правозаконом, або
переутворюватися на неправову, коли закон стає неправовим, держава - тоталітарною.
Зупинимось ще на нашй термінології.
Норма моралі та начальна норма права утворюють міру дистанційної асиметрії
права і закону, а міру опозиції - норма
права, за джерельними витоками моралі та правової норми закону, з джерельними
витоками норм права. Мінімальна опозиція права і закону презентує межу
асиметрії права і закону, а максимальна опозиція права і закону - межу права і
закону. У максимальній асиметрії права
і закону остаточно створюється мінімальна їх опозиція. У мінімальній асиметрії
права і закону остаточно створюється ідейно-правовий світогляд. Остаточно
розвивається (губиться) максимальна опозиція права і закону у світогляді, який
є остаточною формою правового світогляду.
Таким чином, запропонований хвильоподіьний,
конкретно-історично-цикловий варіант еволюційного розвитку україноментальних
правових рефлексій як рефлексій правової свідомості презентує першу хвилю
правових рефлексій у мінімальній асиметрії права і закону, другу хвилю - у максимальній асиметрії права
і закону, у завершенні другої хвилі, на початку мінімальної опозиції права і
закону, презентуємо початок наступної хвили нових правовх рефлексій, що була
третьою хвилею, максимальна опозиція
права і закону, за нашою логікою презентує четверту хвилю нових правових
рефлексій, світоглядний розвиток
максимальної опозиції права і закону до рівня правового світогляду
ідентифікуємо як п'яту хвилю правових рефлексій, та правову зовнішню експансію
правового світогляду до ментальної світоглядності або до неправового світогляду
визначаємо як шосту хвилю розвитку правових рефлексій як типових рефлексій
правової свідомості.
Загалом принципово пов'язуємо
з'явлення феномену дистанційної асиметрії права і закону, опозиції права і
закону (без розрізнення рівнів пріоритетності у опозиції права і закону) з
конкретно-історичним збільшуванням ідеологічної щільності української правової
традиції з боку вторинних суб'єктів правосвідомості, соціологічним
ідентифікатором чого стало з'явлення
першої опозиції як першого зворотного мікрозв'язку
з боку первинних суб'єктів (перші національні, народні герої, ватажки, перші
політичні діячі) до владних дій вторинних суб'єктів правосвідомості (юридичні
особи як юридичні інституції та інституту), перших загальновідомих політичних
діячив, які на новоісторичному терені стали продовжувачами національних як
загальнонародних героів, ватажків.
В залежності від того, як буде здійснюватись відповідь на питання "А
чи є істинним те, що право - це..."
- або з урахуванням природної істинності правової ідеї, або без її
урахування, будемо мати два шляхи
подальшого розвиткового руху, наприклад, україноментальних правових рефлексій
як рефлексій української правової свідомості, яка є девіантною: природний і
неприродний. Перший, коли враховується правова ідея, ментально адаптована на
україноментальному етнографічному терені, існуючий у правовому полі
неформальної (ментальної) спадкоємності української правової свідомості, іншій,
коли правова ідея, адаптована на україноментальному терені не враховується, -
ідеологічний шлях, існуючий у правовому полі формальної (ідеологічної)
спадкоємності правової свідомості. Хронологічно ідентифікований часо-простір
від перших (першого) початків (початку) типово правоусвідомленого як типово
правосвітоглядного, просторового, структурного
розуміння змісту правової ідеї
до парадигмального оформлення її у формі правового світогляду як
підструктуро-підсистемі ментального світогляду презентуємо процесуальним,
соціологічним розвитком звичайної еволюційно-правової традиції, статично
утворюючей у позитивній площині конкретно-історичну правову ідіому як змістовну
(структурно-системно- елементарну) архітектоніку конкретно-історичної,
ідеологічно структурованої спадкоємності правової свідомості у
"поперечній" площині (В.Подорога) правових рефлексій.
Соціологізований рух ідейного
становлення права у правових рефлексіях як рефлексіях правової свідомості,
утворюючий у сукупності конкретно-історичних циклів спадкоємності правової
свідомості феномен еволюційної спадкоємності правосвідомості, ідентифікуємо
еволюційним розвитком права, що існує за синергетичними закономірностями
певного ментального правокультурного середовища, де функціонує еволюційна спадкоємність правової
свідомості, тобто у "продольній" площині правових рефлексій. Створена
у спосіб хвильоподібного циклового руху праворефлексивного відбиття правової
ідеї у законоусвідомленій правовій істині як нормі Основного Закону,
дистанційна світоглядна асиметрія ментальних прав первинних суб'єктів
правосвідомості (носії ментально-інформаційного права як пізнання) над
ідеологічним правом вторинних (носії та владні "власники"
знаково-матеріальних відбитків ментально-інформаційного права у текстах
законів), яку ми, як звісно, інтерпретуємо як асиметрія права і закону, у
рубіжних змінах соціальної активності правової свідомості (мінімуми і максимуми
асиметрії та опозиції права і закону) як кризовий цикл її соціальної
активності, віддзеркалює критичні, рубіжні, пикові можливості асиметрії та
опозиції права і закону, яким ми також надаємо статусу розвиткового режиму з
загостроенням, коли реальним у наявності
стає керований праворефлексивний розвиток правової свідомості за
синергетичними закономірностями, наприклад, україноментального правокультурного
середовища як того, у якому здійснюються ідеологічні центробіжні позитивні
праворефлексії та ментальноцентирчні рефлексій правової свідомості
водночас, аде зі структурними
домінантами як пріоритетними. За таких параметральних ідентифікацій можемо
говорити про правові та неправові держави, громадянські чи негромадянські суспільства,
про закони як правові та як неправові: чим менше (але не менше критичного
мінімуму, що є природним) часова дискретність (або хронологічність) і чим
більше є просторова дискретність
асиметрії права і закону як їх праворефлексивна часо-просторова міра
історичної позитивної етнропії правової свідомості у її конкретно-історичній
спадкоємності (або середньостатистична хронологічність знаходження зазначеного
асиметричного стану певного, ментально структурованого права і закону не певній
етнографічній території), - можемо говорити про загальноцивілізаційну
прогресивну зорієнованість пеної вітчизняноментальної держави як типово
правову, громадянськоцентичну зорієнтованість суспільства як традиційного
соціального субстрату держави; чим більше часова дискретність (але не більше
критичного мінімуму) і чим менше
просторова дискретність цієї асиметрії як їх праворефлексивна часо-просторова межа еволюційної етнропії правової
свідомості у її спадкоємності конкретно-історичних циклів позитивної
спадкоємності (або середньостатистична хронологічність знаходження зазначеного
асиметричного стану певного, ментально структурованого права і закону не певній
етнографічній території), - можемо говорити про загальноеволюційну
зорієнованість пеної вітчизняноментальної держави як на типово правову, на громадянськоцентичну зорієнтованість
суспільства як традиційного соціального субстрату держави, а про ці держави
як держави перехіного, маргінального, за заразками, тоталітарних, типу, про суспільство, що формується за умов
його європейськоцентричної ідеалізації, маргінальновідкритого типу, для яких
родовою правовою природою є зовнішньоментальна правова реальність, за
досвідними ментальносоцологізованими та ментальносоціалізованими зразками якої
йдеться розбудова правової держави, громадянського суспільства. За нашими
аргументами саме у максимумі опозиції права і закону здійснюється зародження
феномену політики або першого юридичного
офіційного правового сумніву, але з боку
первинних суб'єктів правосвідомості, у природній істинності права
як
пізнання (А.А.Козловський).
Іншими словами говорячі, з певного
конкретно-історичного, часо-просторового моменту постановки питання першими,
самими першими національними героями питання "Що таке є право...?" та самоправоусвідомленими діями, думками відповіді на це питання
починається суспільний індивідуалізований, суб'єктивований,
ідеалізований розвиток самоправосвідомості, створюючий природний пріоритет ментальних прав і цінностей у соціумі як пріоритет
природних прав людини, презентуючий природне місце, роль та значення людини
у історії, світі та Всесвіті, що (самоправосвідомість) на соціальному позитивному рівні пролонгується як правова
свідомість, маюча ментальний зміст та ідеологізовану форму.
Думаємо, що вкрай важливим для
контекстуальної інтерпретації буде наступне наше зауваження. Після офіційної
постановки питання "А чи є істинним те, що право - це...?", актуально
зформоване вперше первинними суб'єктами правосвідомості, а точніше у колі соціально активних спільнот, її лідерами
або ватажками, починається зворотна асиметрія права і закону як світоглядна
дистанційна асиметрія до їх опозиції або
світоглядна дистанційна асиметрія опозиції права і закону, маюча
власну міру і межу, а також маюча за мету здійснення як скоріш за все не
необхідних, а достатних, типово
специфічних розвиткових кореляцій, необхідних у зв'язку: або з тоталізованим
зменшенням пріоритету ментальних прав первинних суб'єктів правової свідомості
та відповідним збільшенням ідеологічних прав як юридичних владних повноважень вторинних, або зі зміною
традиційно-ідеального правового розуміння природного статусного сенсу та
істинності правової ідеї, що виходить з природних прав людини (як фізичної
особи, істоти, індивідуума, масового
первинного суб'єкту правової свідомості). Той хронологічний історичний часо-простір,
коли у правовому світогляді відбувається початок
правосвітоглядного завершення оформлення відповіді на питання "А чи є
істинним те, що право - це...?" владними
вторинними суб'єктами правосвідомості, узгоджене з ідейною опозицією
первинних, що його поставило та що має граничними межами кінець методологічного осмислення у актуальних інтерпретаціях,
дефініціях та прогресивних методологізаціях сучасної правової науки як галузевої актуальних праворефлексивних
перспектив, або хронологічний період від світоглядного зміцнення перехідних
правових рефлексій як рефлексій девіантної правосвідомості від максимальної
опозиції права і закону до правового світогляду як типово науково-правовому, - ідентифікуємо еволюційною мірою світоглядної дистанційної
асиметрії опозиції права і закону. Період історико-хронологічного оформлення
маргінальних правових рефлексій як рефлексій девіантної правосвідомості,
створюючей відповідні маргінальні норми права, що триває від науково-правової
відповіді на питання "А чи є істинним те, що право - це...?" до
моменту методологічно-пізнавального як філософсько-екстраполятивного
використання метафоричної істинності змісту відповіді у неправових галузях фундаментального
пізнання як методологічного їх права, - ідентифікуємо
історичною межею світоглядної дистанційної асиметрії опозиції права і
закону. Говорячи про опозицію асиметрії права і закону, зазначимо, що це є
природною опозицією права і закону як опозицією до існуючей асиметрії права і
закону, про що йшлось вище. Відносно з'явлення політики як
феномену першого соціально-правового і правозаконодавчого сумніву природної істинності правового відбитку маргінальних
правових рефлексій як ментально структурованих рефлексій правової свідомості
правової ідеї як ідеї природних прав людини владними вторинними суб'єктами
првосвідомості, узгодженого з теоретичними настановами ментальних прав
первинних, та правової держави як статусному феномені соціально-правового
становлення й розвитку правових норм закону від мінімальної до максимальної
опозиці права і закону як природної, з домінантою ментальних прав первинних суб'єктів
правосвідомості, зазначимо, шо за
проведеними дослідженнями, найбільш
придатним для здійснення внтурішньої політики, концентрації державницьких
зусиль для зміцнення є часо-просторовий дискретний період від мінімуму до
максимуму опозиції права і закону, тобто у
парадигмі становлення законодавчих норм як правових, зовнішньої
політики у період асиметрії опозиції
права і закону, коли типово правовий характер законодавчих норм переутворюється
у міжнародному праві на світоглядно-правовий,
що носять інформативно-правовий характер, максимально за структурою та комунікативно-правовим дискурсом
нагадують типові домінантні
функціональні структури правових рефлексій як закони правових структур свідомості, для розвиткового формування внутрішньої політики найбільш
придатна парадигма асиметрії права і закону, для розвиткового становлення
зовнішньої політики - парадигма опозиції права і закону.
У плані інтровертності-екстравертності межі і міри дистанційної
світоглядної асиметрії опозиції права і закону як зовнішньої, ідеологічно
гомогенної (ментально гетерогенної) та внтурішньої, ментально гомогенної
(ідеологічно гетерогенної) правової рефлексії, думаємо, що межа дистанційної
світоглядної асиметрії права і закону є зовнішньою парадигмальною якістю
сучасних маргінальних правових рефлексій як рефлексій девіантної
правосвідомості владними вторинними суб'єктами правової свідомості, в міра -
внутрішньою парадигматичною властивістю рефлексій девіантної правосвідомості
первинних суб'єктів правосвідомості.
Пропонуємо, таким чином, модель графичної версії наших
теоретико-методологічних розмірковувань про історико-еволюційний, хронологічно
соціологізований та соціалізований розвиток маргінальних правових рефлексій як
рефлексій девіантних правових рефлексій, парадигмально відбитих у відповідних
маргінальних функціях маргінальних правових норм як актів девіантної
правосвідомості [9], - ланцюг трансгресивних трансформаційних
видозмін правової ідеї у правовий світогляд, на протязі якого формується
еволюційна та історична модель спадкоємності української правової свідомості,
яку можна засобами сучасних комп'ютерних технології корелятивно моделювати.
.
Правова ідея__ . ____ мінімум
дистанційної світоглядної асиметрії права і закону (Що таке є право...? або правова норма як
норма моралі або моральна норма права)___ . ____
максимум дистанційної світоглядної
асиметрії права і закону (Право - це..., правова норма як норма закону або
правова норма закону) - мінімум опозиції права і закону як опозиції до
дистанційної світоглядної асимектрії права і закону як міра ідейної їх опозиції
(перетворення правової норми закон у неправову)___ . ____максимум опозиції
права і закону (А чи є істинним те, що право - це...? або максимум ідейної їх опозиції)____ . ____
міра дистанційної світоглядної асиметрії опозиції права і закону (правовий
світогляд) ____ . ____ межа дистанціної
світоглядної асиметрії опозиції права і закону (духовний світогляд, світогляд
права, теоретико-правовий світогляд, світогляд).
Думаємо,
що наступним актуальним завданням як методолого-правової науки, зфокусованої у
реальному позитивному праві, так й у філософсько-методологічному
правоосмисленні, є виявлення тих перших дійсних історичних осіб, що належали
колу як владних вторинних суб'єктів правової
свідомості, так й колу первинних, вперше за усіх історичних часів,
ставивших рубіжні питання про істинну природу права та грунтовно на них
відповідавших.
Список використаних джерел
1.
Дмитрієнко Ю.М. Сучасна картина
правового світу: малі правові збурення як синергетичні домінанти архетипів
нелінійного розвитку української девіантної правосвідомості // Нова парадигма.
Альманах наукових праць. Вип.31. - Запоріжжя, 2003. - С. 193-207; Дмитрієнко Ю.М. До циклової природи
правосвідомості як проблеми її методологічного осмислення // Право і безпека.
Науковий журнал. - N
2003/2'1. - Харків:НУВС, 2003. - С.19-23; Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова
норма як акт девіантної правосвідомості // Держава і право. - Виg 18. - Київ,
2002. - C. 12-17; Живкович Л.П. Теория социального отражения. - Кишенев, 1968.
- 352-355; Дмитрієнко Ю.М. Проблема спадкоємності національної самосвідомості:
монографія. - Харків:Основа, 1998. - 293 с.
2. Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова норма як
акт девіантної правосвідомості // Держава і право. - Виg 18. - Київ, 2002. - C.
12-17
3. Дмитрієнко
Ю.М. Сучасна картина правового світу: малі правові збурення як
синергетичні домінанти архетипів нелінійного розвитку української девіантної
правосвідомості // Нова парадигма. Альманах наукових праць. Вип.31. -
Запоріжжя, 2003. - С. 193-207;
Дмитрієнко Ю.М. До циклової природи правосвідомості як проблеми її
методологічного осмислення // Право і безпека. Науковий журнал. - N 2003/2'1. - Харків:НУВС,
2003. - С.19-23; Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова норма як акт девіантної
правосвідомості // Держава і право. - Виg 18. - Київ, 2002. - C. 12-17;
Живкович Л.П. Теория социального отражения. - Кишенев, 1968. - 355-357;
Дмитрієнко Ю.М. Проблема спадкоємності національної самосвідомості: монографія.
- Харків:Основа, 1998. - C. 255-265; Корженко В.В. Філософія виховання:
монографія. Харків: Основа. - C. 184-185
4. Дмитрієнко Ю.М. Маргінальна правова норма як
акт девіантної правосвідомості // Держава і право. - Виg 18. - Київ, 2002. - C.
12-17
5.
Там же
6. Живкович Л.П. Теория социального отражения. - Кишенев, 1968. - C. 345-356
7. Дмитрієнко Ю.М. Проблема спадкоємності
національної самосвідомості: монографія. - Харків:Основа, 1998. - 216-234
8. Корженко В.В. Філософія виховання:
монографія. Харків: Основа. - C. 159-181
9.
Дмитрієнко
Ю.М. Маргінальна правова норма як акт девіантної правосвідомості // Держава і
право. - Виg 18. - Київ, 2002. - C. 12-17