Шуляк І.В.

Коледж Сумського національного аграрного університету, Україна

Загальна характеристика апеляційного та касаційного провадження в цивільному процесі

Законність та обґрунтованість рішень і ухвал суду першої інстанції в цивільному судочинстві України забезпечується системою численних процесуальних гарантій - принципами цивільного процесуального права; участю в цивільному процесі прокурора, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які від свого ім'я можуть звертатися до суду із заявами на захист прав, свобод та інтересів інших осіб; встановленим цивільним процесуальним порядком розгляду і вирішення справ.

Однак зазначених гарантій недостатньо. Як свідчить практика суди через суб'єктивні (некомпетентність, неуважність, спрощений підхід, тощо) й об'єктивні (складність правовідносин, спір з яких розглядається, численність співучасників та ін.) причини постановляють рішення, які не відповідають обставинам справи або нормам матеріального права, котрі регулюють спірні правовідносини сторін, та нормам процесуального права.

За таких обставин необхідно мати додаткові гарантії захисту прав і свобод заінтересованих громадян, прав організацій, держави та публічних інтересів і забезпечення законності і обґрунтованості судових рішень і ухвал. В їх складі визначальна роль належить апеляційному провадженню - апеляційному оскарженні та перевірці рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили (статті 291-322 ЦПК) [1].

Інститут апеляційного провадження був включений в цивільне судочинство України Законом України від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального Кодексу України».

Апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності (законної сили) як процесуальна гарантія захисту прав і охоронюваних законом інтересів сторін, інших осіб, які брали участь у розгляді справ зміцнення законності і виконання завдань цивільного судочинства досягається реалізацією ними права на оскарження судових актів і перевіркою судом апеляційної інстанції їх законності і обґрунтованості шляхом повторного розгляду справи (перевирішення), з можливістю встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, а також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням встановленого порядку. Отже, в апеляційному оскарженні заінтересовані сторони і інша особа, яка бере участь у справі, і вважає винесене судом першої інстанції рішення, ухвалу незаконними і необґрунтованими, переносить до апеляційної інстанції справу на новий (повторний) розгляд та перевірку такого рішення,

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвала суду першої інстанції забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів[4, с. 310].

Водночас апеляційне провадження є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції, і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер – попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

Апеляція (лат. Appelatio - звернення, скарга) - основний спосіб оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суді вищої інстанції (апеляційному суді).

В світовій практиці виділяють дві моделі апеляційного провадження: повна та неповна модель. Характерними ознаками повної моделі апеляції є наступні:

- суд апеляційної інстанції здійснює повний перегляд справи,

- в перегляді справи обов’язково повинні брати участь представники сторін;

- такий перегляд рішень чи ухвал суду апеляційної інстанції здійснюється за участю свідків;

- сторони не обмежені в поданні доказів та доказуванні;

- суду апеляційної інстанції вправі лише ухвалити рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги, направляти справу на новий розгляд апеляційний суд не може.

При неповній моделі апеляційного провадження:

- сторони обмежені в можливості подання доказів апеляційній інстанції,

- апеляційний суд приймає до розгляду нові докази лише в тому випадку, якщо суд першої інстанції відмовив в їх прийнятті через неналежність, або дозволяє подання нових доказів у випадку підтвердження наявності поважних причин їх неподання в суді першої інстанції,

- крім інших повноважень суд апеляційної інстанції вправі повернути справу на новий розгляд[3, с.229].

В українському законодавстві на сьогоднішній дань закріплена неповна модель апеляційного перегляду рішень та ухвал суду першої інстанції. Найхарактернішими особливостями інституту апеляції в Україні є :

          апеляція подається на рішення чи ухвалу суду, які не набрали чинності;

          справа за заявою про апеляційне оскарження чи апеляційною скаргою направляється на розгляд до суду вищого рівня (суду апеляційної інстанції);

          підставою оскарження є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

          суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі що й суд першої інстанції, але з врахуванням меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

          розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється з додержанням основних засад судочинства.

Касаційна система перегляду цивільних справ походить з Франції. Сам термін “касація” походить від французького слова «саssе» - ламати, руйнувати. У Франції в період правління Людовика XIV раді короля, яка діяла від його імені, було надано право касувати, тобто скасовувати рішення (не тільки суду), які не відповідали законам королівства, і надсилати такі справи до парламенту для нового розгляду. Пізніше ця система була сприйнята іншими державами.

Суд касаційної інстанції не вдається у перевірку фактичних обставин справи, оскільки їх встановлення вважається прерогативою судів першої та апеляційної інстанції. Він перевіряє справу тільки з точки зору дотримання судами нижчого рівня матеріального і процесуального права, питання права, і тільки в межах доводів, вказаних у скарзі. Інші, навіть дуже важливі порушення закону не можуть впливати на вирішення справи, тому що касатор їх не торкається. В різних країнах мають місце певні відступи від такої класичної моделі касаційного перегляду справ[2, с.452].

В окремих країнах (ФРН, Австрії) існує ревізійний порядок перегляду справ. Ревізійний суд користується значно ширшими повноваженнями, не пов’язаний межами, вказаними у скарзі, в окремих випадках може переглянути рішення, не передаючи справу на новий розгляд. В Україні суд касаційної інстанції має елементи ревізійного порядку перегляду справ.

Касаційне провадження є самостійною формою забезпечення однакового застосування законодавства судами першої та апеляційної інстанцій

Касаційною інстанцією у цивільних справах в Україні з 1 листопада 2010 року є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Література

1.            Закон України „Про судоустрій та статус суддів” від 07.07.2010 року.

2.            Тертишніков В. І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. - Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2007. - 576с.

3.     Цивільний процес: Навч. посіб. / А.В.Аргушко та інш. - За ред. Ю.В.Білоусова. – К.: Прецедент, 2006. – 293 с.

4.     Цивільне процесуальне право України: Навч. посіб./ За заг. Ред. С.С.Бичкової. – 2-ге вид., доповн. і переробл. – К.: Атака, 2007. – 404 с.