Право. Гражданское право.

Байова К.В.

НУ ЮАУ ім. Ярослава Мудрого, Україна

Особливості загальних вимог до форми заповіту

Спадкування за заповітом є одним з видів спадкування, воно ставиться на перше місце, оскільки найбільше відображає волевиявлення спадкодавця.

Цивільним кодексом України встановлено, що кожна людина має право призначити спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов’язки на свій погляд.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-яким особам, будь-яким чином визначити частки спадкоємців в спадщині, позбавити спадщини одного, кількох чи всіх спадкоємців за законом, не зазначаючи причин такого позбавлення, а також включити до заповіту інші розпорядження, скасувати чи змінити складений заповіт. Право на заповіт здійснюється особисто фізичною особа з повною цивільною дієздатністю. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. У законодавстві передбачені гарантії того, щоб воля померлого була виконана належним чином. Законодавець повинен бути впевненим, що особа бажає розпорядитися своїм майном саме на випадок смерті, а не, наприклад, подарувати його чи передати в рахунок майбутніх послуг, що спадкодавець розуміє — внаслідок такого розпорядження можуть залишитися без засобів до існування його близькі,

Складання заповіту в письмовій формі дає можливість осмислити наміри, уникнути поспіху. Особливістю заповіту є те, що він містить волю спадкодавця, висловлену за життя, але безпосереднє здійснення якої можливе лише за умови його смерті, тому заповідач вже не матиме можливості щось уточнити чи конкретизувати і взагалі оспорювати цей правочин. Форма заповіту визначена законом і має імперативний характер. Крім того, заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв’язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням заповіт у її присутності підписує інша особа. Відповідно підпис зазначеної особи засвідчується нотаріусом із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний особисто спадкодавцем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, що мають право вчиняти нотаріальні дії. Новелою цивільного законодавства є те, що заповіти, посвідчені вище перерахованими особами, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України від 11 травня 2011 р.

Спадковим реєстром є електронна база даних, яка містить відомості про посвідчені (складені та/або прийняті на зберігання) заповіти і спадкові договори, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину.

Передбачена система реєстрації дозволятиме зменшити ризик, що заповіт залишиться невідомим або буде знайдений із запізненням, а також з метою виявлення заповіту після смерті заповідача. Крім того, зазначена система реєстрації заповітів сприятиме швидшому пошуку заповітів, посвідчених в інших країнах – учасницях Конвенції про запровадження системи реєстрації заповітів.

Постановою Кабміну визначено процедуру державної реєстрації у Спадковому реєстрі заповітів і спадкових договорів, посвідчених в Україні, як до, так і після запровадження вказаного реєстру.

У перший же день після смерті заповідача спадкоємці, звернувшись до будь-якого нотаріуса, зможуть дізнатися про наявність заповіту. Відтепер вони позбавлені від ситуації, при якій в останній день звернення прийде хто-небудь з потенційних спадкоємців з інформацією про те, що все заповіли саме йому.

Спадкоємець може дізнатися про спадщину, пред’явивши свідоцтво про смерть.

Виписка з реєстру заповітів про наявність оформленого заповіту видається тільки заповідачеві, а після його смерті – будь-якій особі, яка пред’явила свідоцтво про смерть або інший документ, який підтверджує факт смерті заповідача.Тобто навіть якщо особа не є спадкоємцем за законом, але вважає себе ймовірним спадкоємцем за заповітом, надається право з’ясувати факт наявності заповіту і місце його зберігання після пред’явлення свідоцтва про смерть заповідача. Однак, застереження закону про необхідність пред’явлення документа про смерть, звужує право особи на отримання такої інформації, оскільки не завжди у заявника буде такий документ.

Таким чином, Спадковий реєстр зменшує можливі махінації із спадком, а також мінімізує можливі зловживання у сфері спадкування.

Дана система реєстрації заповітів сприятиме зменшенню ризику несвоєчасного виявлення заповіту, а також сприятиме виявленню заповіту після смерті заповідача, у тому числі і закордоном.