Долінін Дмитро Володимирович

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Проблеми іноземного інвестування в Україні

Згідно зі ст. 1 Закону України  «Про інвестиційну діяльність»[6] інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.[1,c.275]

Основною проблемою інвестування виступає заурегульованість господарської діяльності, в області інвестиційного руху, нормами права. Причина наявності цих факторів - відсутність чіткої державної політики щодо економічного розвитку взагалі, і залучення інвестицій (як іноземних, так і внутріш­ніх) зокрема[2,c.87]. Однак проблема ефективності законодавства про інвес­тиційну діяльність є комплексною і не може бути обмежена тільки аспектами державного регулювання.

Стаття 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначає іно­земних інвесторів як суб'єктів, які прова­дять інвестиційну діяльність на території України, а саме: юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України; фізичні особи— іноземці, які не мають постійного місця на території України і не об­межені у дієздатності; іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організа­ції; інші іноземні суб'єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відпо­відно до законодавства України. Тобто український законодавець наводить неви­черпний перелік осіб, які можуть бути іноземними інвесторами, та зазначає, що ці суб'єкти провадять інвестиційну діяль­ність на території України [5]. Вирішуючи питання про визнання ін­вестора іноземним, зауважує В. В. Поєди­нок, поряд із критеріями, закріпле­ними в ст. 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування», необхідно вра­ховувати критерії, закріплені в числен­них двосторонніх угодах України про вза­ємне заохочення та захист інвестицій (у випадку розбіжностей останні матимуть пріоритет), Аналіз чинних двосторонніх угод виявляє широке розмаїття підходів до формулювання критеріїв державної на­лежності інвестора [7,c.80-82].

Слід визнати, що проблеми правового регулювання інвестицій­них відносин, підвищення його ефективності вже давно є предметом ґрунтовних наукових досліджень. Важливий внесок у дослідження цієї проблеми внесли О. Вінник, В. Коссак, О. Кібенко, Ю. Отаманова, В. Полатай, Д. Федорчук, Г. Віноградова та ін. Однак проблема заурегульованості господарської діяльності в області інвестиційного руху безпосередньо комплексно і предметно в літературі не розглядалася.

Аналіз законодавства України про націоналізацію і реквізицію інвестицій дозволяє стверджувати, що у законодавстві є ряд прога­лин, які необхідно усунути, а саме: законодавчо не визначений поря­док націоналізації та реквізиції і не зазначений конкретний підзакон­ний нормативно-правовий акт, на підставі якого може бути здійснена націоналізація або реквізиція інвестицій; не встановлений конкрет­ний орган, що має повноваження прийняти рішення про реквізицію або націоналізацію; не визначені умови компенсації, що дає можли­вість чиновникам самостійно приймати рішення про розміри, термі­ни і порядок компенсації, а це не завжди відповідає вимогам закону.

В Україні практично не розвинене портфельне інвестування. За­гальний обсяг портфельних (до 10% статутного фонду) інвестицій нерезидентів на початок року становить лише близько 250 млн. дол., що пов'язано з недосконалістю національного законодавства у пи­таннях захисту прав міноритарних акціонерів.

Що стосується перспектив, то зусилля держави зі створення ре­жиму сприяння іноземним інвестиціям мають бути постійними, роз­рахованими на довгострокову стратегію розвитку та враховувати зро­стання конкуренції при залученні іноземного капіталу. Стратегічним напрямком інвестиційної діяльності варто вважати реформування податкової системи - для того, щоб вона забезпечува­ла достатній обсяг надходжень у бюджети всіх рівнів. Реформа цієї системи повинна бути спрямована на зниження податкового наван­таження за рахунок скорочення переліку податків і зборів; розши­рення бази оподатковування шляхом скасування пільг, що безпосе­редньо не зв'язані з інноваційною й інвестиційною діяльністю; упро­вадження механізму декларування податкових пільг суб'єктом - податкоплатником; введення оподатковування нерухомості. Потріб­но чітко зрозуміти взаємозв'язок, що поки не буде працювати націо­нальний капітан, у першу чергу приватний, ніколи в необхідних об­сягах в Україну не прийде іноземний. У числі основних стратегічних напрямків варто назвати поліпшення інвестиційного клімату в про­цесі приватизації. Державна політика в цій сфері повинна бути спря­мована на заміну фіскальної моделі приватизації інвестиційну й ін­новаційної; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів по окремих планах шляхом продажу контрольних паке­тів акцій промисловим інвесторам; технічне і технологічне віднов­лення підприємств за рахунок частини коштів, що надійдуть від при­ватизації.

Одними з основних факторів розширення масштабів інвести­ційної діяльності є стимулювання довгострокового банківського кре­дитування реального сектора економіки і залучення коштів населен­ня. Рішення цієї задачі вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів і прозорого порядку реалізації заставного майна, підвищення рівня концентрації банківського капіталу, стиму­лювання залучення грошових внесків населення, уведення механізму іпотечного кредитування, стимулювання  надходження  іноземного капіталу в банківську сферу.

Важливим стратегічним напрямком інвестиційної діяльності можна вважати також розвиток фондового ринку[8,c.7-13].

Варто зазначити, що для притоку інвестицій в державі має функціонувати система недержавного гарантування у сфері іноземного інвестування. А.Г. Загородній та Т.Т. Гринів досліджуючи цю проблему дійшли висновку, що в Україні на сьогодні немає чітких системних законів про діяльність небанківських гарантійних фінансових установ, не розмежовано функції агентств, що регулюють іноземні інвестиції і сприяють їхньому залученню. А гарантування інвестицій є однією з найважливіших форм підтримки підприємництва[9,c.132].

Розглянувши визначене коло проблем, пов'язаних із ситуацією у сфері міжнародного та національного правового регулювання інвес­тиційної діяльності, можна зробити деякі висновки та рекомендації.

По-перше. Виправити наявні деформації у відносинах власності, забезпечити на ділі політичну підтримку та надійний державний захист прав приватної власності, інтересів ділових партнерів, інвесто­рів та кредиторів, підвищення частки приватного та корпоративного секторів у структурі ВВП як мінімум до 75-80%. Треба довести до ло­гічного завершення земельну реформу, утвердити сучасні механізми земельно-орендних та іпотечних відносин в аграрному секторі, а та­кож повноцінного земельного ринку в населених пунктах України. Дуже важливо створити ефективну систему захисту інтелектуальної власності. Доки такої системи не існуватиме, в Україну не надійдуть високі технології, триватиме відтік наукових кадрів, людей інтелекту­альної праці. Необхідно здійснити додаткові заходи, спрямовані на стимулювання приватної ініціативи та малого підприємництва, спри­яння входженню на ринки нових економічних суб'єктів.

По-друге. Уряд має забезпечити ефективне використання держа­вного майна, земельних, лісових та водних ресурсів, надр, повітряно­го простору, нерухомості та пакетів акцій, що залишаються у держав­ній власності. Всі ці багатства повинні працювати на економіку, дава­ти прибуток державі.

По-третє. НБУ та Уряду необхідно реалізувати комплексну про­граму оздоровлення та зміцнення банківської системи, посилення її надійності, підвищення рівня капіталізації банків, всебічний розви­ток спеціалізованих банківських, в т.ч. іпотечних установ, фінансово-інвестиційних інституцій.

По-четверте. Потрібно забезпечити зміцнення фондового ринку та його інфраструктури, розвиток інститутів спільного інвестування, страхових та пенсійних фондів, вихід України на міжнародні ринки капіталів, у розвитку фондового ринку особливе значення мають його прозорість, підвищення ролі державного регулювання ринку Цінних паперів, розвиток нормативно-правової бази, вдосконалення захисту прав інвесторів.

По-п'яте. Політика держави має бути сконцентрована на форму­ванні в економіці ефективного конкурентного середовища, забезпе­ченні глибокої лібералізації ринків енергоносіїв та сільгоспсировини, транспортних  та   комунальних   послуг,   інших  сфер   економічної діяльності, виправленні диспропорцій у механізмах ціноутворення, удосконаленні механізмів банкрутства. Особливо важливим є ство­рення рівних умов діяльності для підприємств і організацій незалеж­но від їх форми власності та походження капіталу. Держава як влас­ник майна повинна бути рівною у правах з приватним власником. Вимагають скасування і невиправдані пільги підприємствам з інозем­ними інвестиціями, наявність яких обмежує конкурентне середови­ще.

По-шосте. Особливої уваги потребує проблема кадрового забез­печення ринкових перетворень. [8,c.13-15]

 

 

Використана література

1.     Мілаш В.С. Господарське право: Курс лекцій: У 2 ч. – Ч.2. – Х.: Право, 2008. – 336с.

2.     Ефремов В.А. Перспективные направления и механизмы стимулирования инвестиций//Экономика Украины. –К.,2003 - №9 – С.86-92.

3.     Вінник О.М. Господарське право. –К.,2005. – 624с.

4.     Мироненко Н. Правда об инвестиционном климате Украины. – Український інвестиційний журнал. – 2003. - №3 – С.78-86

5.     Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.1996р. // ВВР України. – 1996. - № 19. – Ст.80.

6.     Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.1991 р. // ВВР України. – 1991. - № 47. – Ст. 646

7.     Котик О. Поняття, ознаки та класифікація інвесторів // Юридична Україна. – 2007. - № 2. – Ст. 79-83

8.     Степаненко Д.Ю. Сучасні проблеми іноземного інвестування в країні // Луганський державний університет внутрішніх справ Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ. 2007. Вип.1: Наук.-теорет. журн. Луганськ: Луган. держ. ун-т. внутр. справ, 2007. – с. 5-15

9.     Загородній А.Г., Гринів.Т.Т. Система недержавного гарантування у сфері іноземного інвестування // Фінанси України. – 2006. - № 11. Стр.122-132