Економічні науки / 10.
Економіка підприємства
Безручко О. О.
Кременчуцький державний
університет ім.. М. Остроградського
АНТИМОНОПОЛЬНА
ПОЛІТИКА В УМОВАХ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
Проблеми монополізації господарського життя, конкуренція на товарних ринках привертають сьогодні пильну увагу не тільки спеціалістів, але і широких прошарків
населення.
Тому на даному етапі
величезне значення має створення й удосконалення законодавчої бази з приводу
регулювання монополістичних процесів і конкуренції, розуміння населенням
України необхідності економічних реформ у даній сфері.
Наприкінці XIX сторіччя ринок ледве не вперше за
свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникла
реальна погроза для функціонування конкуренції, на її шляху виникли істотні
перешкоди у вигляді монополістичних утворень в економіці.
Монополістичні тенденції в різних формах і в
неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитку ринкових процесів і
супроводжують їх, але їхня новітня історія починається в останній третині XIX
сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Взаємозв’язок кризових
явищ і монополій указує на одну з причин монополізації, наприклад: спробу
багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці.
Не випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву «дітей
кризи» [2].
Монополії являють собою окремі значні
підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, що роблять
значну кількість продукції визначеного виду, завдяки чому займають домінуюче
положення на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення,
домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибутки.
Отже, головною ознакою монопольного утворення
(монополії) є заняття
монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення
підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями
обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару [1].
Монопольне положення є бажаним для кожного
підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і
ризиків, пов’язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку,
концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість
із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав’язувати їм свої умови.
Можна вважати, що вони нав’язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої
особисті інтереси.
Історія розвитку монополій є одночасно й історією
боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються відразу, і це
особливо відчувають широкі прошарки населення. Навколо монополій формується
негативна суспільна думка, що потребує державного захисту споживачів від
діяльності монополістів [2].
Накопичений досвід і наукові узагальнення
допомогли товариству зрозуміти всі особливості функціонування монополій,
виробити стосовно них визначену політику, що одержала назву монопольної. Першим
її результатом в Україні виявилося антимонопольне законодавство. Воно закладено
антимонопольними законами: Законом України «Про обмеження монополізму і
недопущенні несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності» і Законом
України «Про антимонопольний комітет».
Антимонопольна політика й антимонопольне
законодавство не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. У
товаристві склалося розуміння того, що монополія як чинник зростання прибутку
не може бути знищена. Тому реальне завдання антимонопольної політики полягає в
тому, щоб поставити діяльність монополії на державний контроль, виключити
можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в середині минулого
сторіччя приходив до висновку, що поява монополій потребує державного втручання [1].
Головна ціль цього втручання полягає в захисті і
зберіганні вільної конкуренції, якої загрожують монопольні тенденції. Конкретно
можна сформулювати такі цілі: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу,
захист прав споживача.
Існують дві основні форми боротьби з монополіями:
1) попередження створення монополій;
2) обмеження використання монопольної влади [2].
Для проведення антимонопольної політики держава
створює антимонопольні служби, основною задачею яких є контроль монополістичних
тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але
їхня компетенція дозволяє їм виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не
мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства.
Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання
продукції тому одержувачу, якому в цих постачаннях було протизаконно
відмовлено. Усе їхні рішення обов’язкові для виконання.
Крім здійснення процесу демонополізації
антимонопольна служба покликана боротися зі зловживаннями. Така боротьба може
бути ефективної тільки при активній участі споживачів. Тому широкі маси
населення повинні розуміти практичне значення антимонопольної політики в
повсякденному житті.
Отже, лише ефективна співпраця держави, засобів
масової інформації та споживачів дасть змогу створити на ринку сприятливе
конкурентне середовище, що неабияк сприятиме стабілізації економіки в цілому.
Література:
1. Економічна теорія: Політекономія: Підручник /
За ред. В.Д. Базилевич. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.:Знання-Прес,2007.