Экономические науки/10.Экономика предприятия

Артем’єв Б.В.

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля,

м. Луганськ

Концепція управління обмеженнями у використанні економічного потенціалу підприємства

В умовах ринкових відносин для підвищення конкурентоспроможності, досягнення високого рівня прибутковості та подальшого успішного розвитку машинобудівні підприємства прагнуть найповніше використовувати свій економічний потенціал. Проте найповнішому використанню потенціалу підприємства перешкоджає негативний вплив сукупності чинників: фінансових, технічних, технологічних, інтелектуальних, організаційних, культурних, інноваційних. При цьому ряд ознак дії цих чинників (інтенсивність, тривалість та сила впливу) та негативний характер їх дії дозволяє стверджувати вже не про тимчасовий негативний вплив деякого чинника або їх групи, а про існування перманентних обмежень в діяльності підприємства та у використанні його економічного потенціалу.

Управління обмеженнями у використанні економічного потенціалу підприємства спрямовано на їх встановлення або зняття, що обумовлює біваріантну ситуативність такого управління та робить питання управління обмеженнями нетривіальним: частину обмежень для більш повного використання економічного потенціалу підприємства необхідно подолати, частину обмежень, навпаки, необхідно встановити для забезпечення цільового використання потенціалу. Саме в силу такої нетривіальності в управлінні обмеженнями у використанні економічного потенціалу підприємства, технологія управління обмеженнями сьогодні невиправдано здобула меншого поширення у практиці порівняно з відомими технологіями управління (по відхиленням, від досягнутого, за цілями, стратегічного, програмного, цільового). Прагматичний аспект проблеми управління економічним потенціалом вказує на необхідність вибору в якості об’єкту управління не елементів економічного потенціалу, а саме обмежень у його використанні, які необхідно або встановлювати, або знімати в залежності від конкретної ситуації.

Теоретичну основу управління обмеженнями у використанні економічного потенціалу машинобудівного підприємства становлять існуючі підходи до розуміння сутності економічного потенціалу та способів його структуризації. Економічний потенціал підприємства більшість вчених розглядає з позицій традиційного ресурсного підходу, а для його опису застосовується класичний набір чинників виробництва. Тому аналіз рівня, структури та динаміки економічного потенціалу підприємств найчастіше виконується на основі відомих методів економічного аналізу. Існуючі уявлення про економічний потенціал підприємства стосуються оцінки та використання лише наявного потенціалу підприємства, що не є доцільним, оскільки при плануванні діяльності підприємства необхідно враховувати ще потенціал, який не використовується на теперішній час через низку причин.

Якщо розглядати підприємство як сукупність засобів праці (матеріальних або нематеріальних об’єктів) і працівників (суб’єктів), які вступають у взаємовідносини і управляють засобами праці, то можна відзначити, що кожен з об’єктів і суб’єктів володіє часткою потенціалу підприємства і, отже, є носієм економічного потенціалу. Потенціал кожного носія може бути наявним (тобто використовуватися в процесі діяльності підприємства та зберігатися для забезпечення його діяльності у несподіваних ситуаціях) або прихованим (причому, суб’єкт управління підприємством може як припускати існування деякого потенціалу, так і взагалі не мати уявлення про нього). Наявний потенціал, який не реалізується, та передбачуваний прихований не використовуються працівниками внаслідок існування деяких обмежень або відсутності необхідності його використання. Наявний потенціал підприємства, який реалізується, може використовуватися працівниками як за функціональним призначенням для підвищення добробуту (результативності діяльності) підприємства, так і для власних інтересів (нецільове використання). Отже, з одного боку, необхідно встановити обмеження у використанні потенціалу підприємства і його окремих об’єктів для власних інтересів суб’єктів, а з іншого боку, визначити ступінь необхідного використання потенціалу підприємства та його окремих об’єктів для добробуту самого підприємства й визначити обмеження, які необхідно зняти (подолати) для отримання ступеню такого використання.

Таким чином, відзначимо, що обмеження у використанні економічного потенціалу слід розуміти як наявність стримуючого чиннику, який не дозволяє повністю використати наявний резервний або прихований передбачений економічний потенціал через існування об’єктивної умови або навмисного встановлення правила, яке заважає досягти деякої мети у використанні економічного потенціалу відповідно за призначенням або нецільовим наміром. Згідно такого розуміння на підприємстві існують обмеження, які заважають або попереджують використанню економічного потенціалу.

Отже, на основі вищевикладеного можна запропонувати таку концепцію управління обмеженнями у використанні економічного потенціалу, згідно якої економічний потенціал слід розглядати, по-перше, як потенціал об’єктів-носіїв і суб’єктів-носіїв, по-друге, виділяти наявний (реальний та резервний) та прихований (передбачуваний та невідомий) потенціал, по-третє, розділяти напрями використання потенціалу об’єктів і суб’єктів підприємства власно самими суб’єктами (за призначенням і нецільове), і, головне (по-четверте), встановлювати або знімати обмеження у використанні економічного потенціалу, залежно від необхідності та виду такого використання економічного потенціалу окремих носіїв. Це обумовлює необхідність і актуальність подальших досліджень в області обмежень у використанні економічного потенціалу підприємства.