Аспірант КПУ, Гузенко О.П.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ „КНЕУ ім. В.
Гетьмана”
Короткий огляд
історичного аспекту місця і ролі людини в економічному розвитку суспільства
Достатньо
тривалий період трансформації економіки України, труднощі та прорахунки на
шляху ринкових реформ, які пов’язані з розвитком людського капіталу, з
надзвичайною гостротою поставили питання про необхідність глибокого
теоретичного осмислення ролі і значення людини для розвитку суспільства.
Важливого значення набуває звернення до історичного аспекту впливу людини на
економічний розвиток суспільства.
З метою більш
повного розкриття проблеми місця і ролі людського капіталу в економічній
системі доцільно звернутися до поглядів англійських і французьких вчених
економістів XVII-XIX століття: В. Петті, П.
Буагільбер, Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж.Б. Сей, Т. Мальту, Дж.
Міль та інші. Кожен науковець під різним кутом зору звертав увагу на місце і
роль людини в економічному розвитку суспільства. Так, Вільям Петті заклав
основи трудової теорії вартості, зробив спробу визначення необхідного і
додаткового продукту. Основним джерелом вартості (багатства) він визнав працю.
Англійський теоретик, на погляд П.П. Мазурка [1,
с. 51], “…вартість
визначав витраченою працею людини, встановлюючи кількісну залежність величини
вартості від продуктивності праці”. Очевидно, що провідну
роль відведено людині та її участі у підвищенні продуктивності праці.
Французький
економіст П’єр Лепезан де Буагільбер незалежно від В. Петті розробляв
теорію трудової вартості схиляючись до того, що основне багатство створюється
на землі. На його думку, суспільний поділ праці зумовлює обмін продуктами
праці, а обсяг здійснюється у відповідності із затратами праці на виробництво
благ [2, с. 51]. П. Буагільбер вважав, що багатство нації полягає не в грошах,
а в матеріальних благах. Тобто, французький вчений концентрує свою увагу на
ролі людини у формуванні багатства нації відповідно затраченої праці, при
цьому, першим вводить поняття “національний дохід”.
Франсуа Кене
представник французьких фізіократів розробив концепцію природного порядку, яка
мала велике практичне значення так, як фундаментом включала моральні закони
держави, які чітко окреслювали тезу взаємодії інтересів окремої особи зі
спільними інтересами суспільства. Науковець стверджував, що кожний індивід за
допомогою освіти зуміє відшукати найвигідніший шлях. Крім того, Ф. Кене
стверджував, що “завдання уряду, абсолютного
монарха полягає в тому, щоб…виховувати, освідчувати, формувати потрібні якості
в людині” [3, с. 85].
Французький
філософ-просвітитель Анн Робер Жак Тюрго намагався тлумачити проблему
нагромадження капіталу. В контексті людського капіталу його економічні погляди
представляють цінність з позиції проблеми заробітної плати. А. Тюрго пов’язував
її зміни із конкуренцією між робочими на ринку праці [4, с. 62]. На його погляд саме це
мало забезпечити зведення заробітної плати до мінімуму засобів існування.
Враховуючи напрямок дисертаційного дослідження можна констатувати, що
французький науковець вже в той час звертав увагу на якісний рівень людського
капіталу, який здатен конкурувати.
Варто
звернутися до наукових поглядів Адама Сміта в основі яких лежить уявлення про
об’єктивні економічні закони та ідеї економічного лібералізму і вільної
торгівлі. Заслуговує особливої уваги вчення А. Сміта про капітал. Розкриваючи
сутність основного капіталу суспільства науковець підкреслює той факт, що до
його складу слід включити не лише машини, знаряддя праці, прибуткові будинки, а
й придбанні й одержанні здібності всіх жителів або членів суспільства.
Російський вчений економіст Я.С. Ядгаров [5, с. 67] схиляється до думки, що таке тлумачення ніби включає в
себе “людський капітал”. При цьому, А. Сміт поглиблює свою точку зору та
зазначає, що “придбання таких здібностей вважається також утримання їх
суспільством способом виховання, навчання або учнівства, що завжди потребує
справжніх витрат і являє собою основний капітал, який начебто реалізується в
особливості” [3, с. 101].
Англійський
економіст Давід Рікардо розробив власний варіант теорії трудової вартості,
дослідив економічну природу доходів, а також вартості грошей і капіталу, під
яким розуміють знаряддя праці. Д. Рікардо відставання країн в економічному
розвитку пояснював, поряд з іншими причинами “нестачею освіти в усіх верстах
народу” [6, с. 11].
В свою чергу
Жан-Батист Сей, видатний французький теоретик сформулював “закон ринків”, в
яких доводив можливість безкризового ринку ринкової економіки. Як вважав А.Н.
Тур [7, с. 48] Ж.Б. Сей ідеалізував систему вільного підприємництва. Проте, на
погляд П.П. Мазурка [1, с. 119] “теорія ринків Сея передбачає поступальний розвиток
ринкових відносин на основі досягнень науково-технічного прогресу”. Безумовно,
ці досягнення неможливі без інвестиційного забезпечення розвитку
інтелектуального капіталу.
Доцільно
звернутися до окремих положень економічних вчень відомого англійського
теоретика Джона Стюарта Мілля, який відзначився новим напрямком у політичній
економії з позиції соціального реформізму. Він запропонував програму соціальних
реформ в якій намагався “поєднати максимум індивідуальної свободи у дії із
спільним володінням природними багатствами земної кулі і рівної участі всіх у
продуктах праці” [2, с. 107]. Крім того, Дж. С. Мілль підкреслював “держава
повинна, з одного боку, сприяти загальному духовному розвитку суспільства, а з
іншого, – організувати вже існуюче моральне та інтелектуальне багатство” [8, с. 221]. Отже, автор відстоював
ідеї активної участі держави у соціально-економічному розвитку суспільства,
проте стояв на позиції недопущення контролю з її боку за системою народної
освіти. Дж. С. Мілль зауважував, що в обов’язки держави має входити лише
забезпечення “грошової підтримки початкової школи” і проведення обов’язкових державних
іспитів знань учнів [2, с. 108]. Такий підхід англійського вченого започаткував
процес обов’язкової інвестиційної підтримки державою рівня освіченості
індивідуума.
Таким чином,
за оцінкою багатьох дослідників, одним з найбільш перспективних напрямів
розвитку економічної науки було вивчення місця і ролі людини в економічному
розвитку суспільства. Особливу увагу на вирішення поставленої проблеми звертали
англійські і французькі вчені економісти XVII-XIX століття, які чітко окреслили
вплив людських здібностей, продуктивності праці, освіченості та
інтелектуальності кожного окремого індивідууму на соціально-економічний
розвиток суспільства.
Література:
1. Мазурок П.П. Історія економічних учень у
запитаннях і відповідях: [навчальний посібник] / П.П. Мазурок. – К.: Знання,
2004. – 477 с. – (Вища освіта ХХІ століття). – ISBN 966-8148-72-Х.
2. Ковальчук В.М. Економічна думка минулого і
сьогодення: [навчальний посібник] / В.М. Ковальчук, М.І. Сарай. – Тернопіль:
ТАНГ-“Астон”, 2000. – 325 с.
3. Проскурін П.В. Історія економіки та економічних
учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: [навчальний
посібник] / П.В. Проскурін. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с. – ISBN 966-574-800-9.
4. Юхименко П.І. Історія економічних учень:
[навчальний посібник] / П.І. Юхименко, П.М. Леоненко. – [2-ге вид.,
випр.]. – К.: Знання-Прес, 2001. – 514 с. (Вища освіта ХХІ століття). – ISBN 966-7767-12-4.
5. Ядгаров Я.С. История экономических учений: [учебник для вузов] / Я.С. Ядгаров.
– [2-е издание]. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 288 с. – ISBN 5-86225-487-0.
6. Климко С.Г. Людський капітал: світовий досвід і Україна: [монографія] /
С.Г. Климко, В.Д. Пригода, В.О. Сизоненко. – К.: Основа, 2006. – 224 с. – ISBN 996-699-160-8.
7. Боровик Ф.В. История экономических
учений: [учебное
пособие для студентов экон. специальностей вузов] / Ф.В. Боровик, П.Д. Волков,
Л.Ф. Заико и др. – [под общ. ред. Ф.В. Боровика, М.В. Научителя, И.М. Лемешевского].
– Мн.: Высшая школа, 1984. – 351 с.
8. Воробйов Є.М. Політологія: [підручник] / Є.М.
Воробйов, М.І. Горлач,
Г.Т. Головченко та ін. – [за заг. ред. проф. Кремень В.Г., проф. Горлача
М.І.]. – Харків: Друкарський центр «Єдінорог», 2002. – 640 с. – ISBN 966-7333-36-1.