Мартиросян Л.І.
ЛЕКСИЧНА СЕМАНТИКА: ОСОБЛИВОСТІ ІМПЛІЦИТНОЇ ТА
ЕКСПЛІЦИТНОЇ СЕМАНТИЧНОЇ ДЕРИВАЦІЇ ДІЄСЛІВНИХ СЕМЕМ
/ на матеріалі української та російської мов/
Комплексний
підхід до моделювання міжсемемних відношень на діахронічному зрізі спрямовано
на з’ясування лексико-семантичної типології первинних дієслівних етимонів,
набору мотиваційних ознак, покладених в основу номінативних розбіжностей
омонімічних дієслів, відтак, встановлення спільної семантеми, яка об’єднує
комплекс як денотативно відмінних одиниць, так і тематично (сигніфікативно)
подібних семем омонімічних дієслівних знаків, зокрема й некорелятивні
словотвірні деривати, ЛСВ. Зазначена проблематика тісно переплітається зі
специфікою і закономірностями типологічних змін у лексико-семантичній системі
конкретної мови, а отже, виходить на проблему гомогенності чи гетерогенності її
складових в контексті діапазону семантичних зрушень номінативних одиниць у
близькоспоріднених мовах, які можна описувати за допомогою понять і категорій
структурної лексичної семантики [2, 389].
Аналогічну
думку висловив і О. М. Соколов, який вважав, що дієслівні категорії найбільш
адекватно відображаються через акціональний, дієслівний план у вигляді
семантем, під якими розуміється лексичне значення дієслова, що складається із
сукупності семем. У плані моделювання семантема, на його думку, – це та
домінанта, інтегральне значення, яке цементує комплекс семем.
Вважаємо за потрібне підкреслити, що при з’ясуванні типу, характеру семантичних розбіжностей дієслівних міжмовних омонімів основну увагу закцентовано на генетичній та структурно-семантичній характеристиці гомогенних міжмовних омознаків. Це зумовлено недостатнім вивченням одно- та багатозначних дієслів з позицій дієслівної семантичної варіативності, а також категорій каузативності, фазовості, аспектуальності, способів дієслівної дії, формальних, словотвірних та синонімічних рядів, створюваних їхніми лексико-семантичними варіантами (далі – ЛСВ), їхньої належності до певних лексико-семантичних груп. В основу розмежування покладено як сигніфікативний компонент лексичного значення дієслів, розбіжності сигніфікатів, так і специфіку вияву інших структурних компонентів дієслівної семантики, зокрема і внутрішню форму.
Останній аспект виявляється
найбільш суттєвим при з’ясуванні особливостей імпліцитної та експліцитної
семантичної деривації дієслівних ЛСВ у плані лексико-семантичних змін
дієслівної семантики, включаючи й появу омонімічних значень дієслів у
російській та українській мовах.
На нашу думку, основним інструментом
аналізу гомогенної або семантико-етимологічної омонімії виступає внутрішня
форма слова, як імпліцитна, так і експліцитна, за допомогою якої з’ясовуються
типи міжмовних лексичних корелятів – абсолютних та відносних – встановлюється
можливість їхнього входження у парадигматичні, таксономічні, синтагматичні та
епідигматичні зв’язки на рівні первинної, вторинної, в т.ч. і фразової
номінацій, узагальнюються основні семантичні і формальні закономірності
міжмовних утворень, що омонімізуються у випадку полісемантичної реалізації
семем залежно від ступеня їх застарілості/актуальності, загальновживаності,
кодифікованості/ обмеженості, територіальної, соціальної, входження у
різноманітні тематичні й номенклатурно-термінологічні блоки-субструктури та
інші функціонально-стилістичні характеристики.
Гомогенна міжмовна омонімія дієслівних значень постає в результаті трансформації етимологічно спільного лексичного архетипу і виявляється у різній корелятивності, типології збігів/ розбіжностей – від часткової видозміни первинного і вторинного значення, що виявляється на спільному історичному або сучасному тлі, до яскраво виражених семантичних розбіжностей діалексем праслов’янського походження. Останні зумовлені різними семантичними процесами, що лежать в основі структурування неідентичної семантики лексичних позначень.
У пропонованій розвідці зупинимося тільки на абсолютних міжмовних дієслівних омонімічних знаках в українській та російській мовах.
Абсолютними
гомогенними етимологічними омонімами є власне дієслівні омоніми та дієслівні
омонімічні дублетизми, які з формального погляду можуть мати як повний, так і
частковий збіг плану вираження, а в плані семантики характеризуються досить
широким діапазоном семантичних розбіжностей як у плані первинної, так і
вторинної номінації. Слушною з цього приводу є думка Ю.Д. Апресяна про те, що
"різні типи регулярних семантичних відмінностей дієслів, включаючи й
полісемію разом з омонімією, простежуються не на денотативному, а на
сигніфікативному рівні."
До таких омонімічних одиниць
належать структурно похідні (дієслова з похідною основою) передусім омопари з
нерозгалуженою семантичною структурою, моносемічні омопари, кожен член яких має
по одному некорелятивному значенню, наприклад, рос. втачать "вшити"
(втачать рукава) – укр. вточити "налити,
влити тонкою цівкою води, націдити"; рос.выгибать "надавати
чому-небудь гнутої форми, згинати" – укр. вигибати "гинути,
вмирати (про всіх або багатьох), рос. нашкодить "накапостити",
напустувати, здійснити недобрий вчинок" – укр. нашкодити "завдати
шкоди" та ін.
Неважко помітити й те, що у
зіставлюваних дієслівних семантичних структурах актуалізується спільна
каузативна фізична дія, спрямована на певний об’єкт – вилучення, видалення,
зміна певного стану (деформація). Ця
дієслівна семантика реалізується за допомогою префіксів ви-, за-, і
може вважатися категоріальною: вона пронизує практично всі досліджувані типи
омонімів.
Зокрема, для дієслів типу втачать
"вшити" (втачать рукава) – укр. вточити "налити
трохи, націдити" характерна спільна каузативна ідея обробки (модель "обробляти певним
способом" – спричинювати зміну стану (наповнення посуду водою) чи
"змінювати вигляд одягу, додаючи, приєднуючи щось". Значення прямої
або опосередкованої фізичної (рідше – словесної) дії приєднання чогось,
додавання до чогось, втиснення в середину чогось збереглось в семантичній
структурі цього дієслова в староукраїнській мові. У Словнику Є. Тимченка
наводяться кілька значень для
протиставлених за видом одиниць втачати, вточити, які не зовсім
збігаються з хронологічно пізніми і сучасними: 1) "точачи, всувати,
всунути, впустити, 2) "точучи вливати, влити", 3) "наводити,
приточувати, цитувати, призадумувати" [5, 350].
Варто звернути увагу на невелику
групу абсолютних гомогенних дієслівних міжмовних омонімів, що здебільшого виявляються
подібними за внутрішньою формою, мають спільне словотвірне значення, хоча й
співвідносяться з різними словотвірними типами, а в окремих випадках і
способами дієслівної дії та способами деривації. Цей тип омонімії
репрезентований спільнокореневими парами з різною семантичною структурою (по
одному різному значенню від базового дієслівного деривата, названого твірною
основою); здебільшого останні мотивуються словами, що належать до спільних
семантичних груп, а про зміну значення сигналізує афікс. Так, дієслово заветреть
в російській мові має значення "втратити свіжість, почати псуватися" і
вживається у розмовній, невимушеній сфері спілкування. У цій семемі розвинувся
додатковий запаховий компонент "підлягати процесу псування, видавати
неприємний запах, смердіти". Його стилістично нейтральний відповідник в
українській мові завітрити "починати віяти" містить у своїй
семантичній структурі значення "початку дії", співвідноситься з
"початковою" фазою дієслів. У цих дієсловах відсутнє значення
цілеспрямованої дії, обидва значення неперехідні. З неоднаковою сигніфікативною
сферою співвідносяться і дієслівні омоніми, що мають прямий об’єкт фізичної
дії, а з формального погляду різняться акустично (акцентологічно): рос. набурить
"просвердлити буром в якісь кількості" – з наголосом на суфіксі
тематичної основи (укр. насвердлити) та
укр. набурити "налити багато чого-небудь" – з накореневим
акцентом. Показово, що цих дієсловах на
підставі спільної моделі "обробка, вилучення – каузація зміни стану"
простежуються синонімічні зв’язки з розглянутою омопарою вточить – втачати.
Причому, структурно, мотиваційно відмінні відповідники в одній окремо взятій
мові (укр. вточити – набурити ) мають
частковий збіг значення. Семантика диференціюється за ознакою протиставлення,
антонімії – "мала кількість", "трохи рідини" (для укр. вточити)
і "велика кількість", "багато рідини" (для набурити). Водночас на внутрішньомовному
рівні у російській мові збіг також не може вважатися повним, оскільки набурить
містить в собі значення великої кількості, інтенсивності дії з метою досягнення
певного результату, на відміну від дієслова втачать, в якому помітний
відтінок тривалості, пов’язаний з іншою поняттєвою сферою – ткацтвом. Мають
спільну мотиваційну ознаку, хоча співвідносяться з різними твірними основами
перехідні дієслова недоконаного виду відповідно рос. навозить
"угноювати" – укр. навозити "привозити кого – або
що-небудь у великій кількості". Ці омопари співвідносяться з різними
мотивуючими: рос. від навоз "гній"
укр. від дієслова навозити зі значенням
переміщення та великої кількості, повторюваності, інтенсивності дії (остання маркується
за допомогою префікса на-).
За спільним значенням взаємності,
що розвинулось із семантичної групи дієслів, що позначають акт думання,
зближуються між собою взаємнозворотні неперехідні дієслова, вихідна семантика яких зазнає трансформації,
можливо, під впливом префіксів: рос. обознаться "помилитися,
прийнявши когось або щось за інше" – укр. обізнатися "звикнути
до чогось, освоїтися". Ці дієслова утворені від дієслова обо-знать. На
основі цього прямого значення в українській мові розвивається ще й семантично
похідне, метафоричне, що виникло у результаті функціональної подібності
"вивчити досконало що-небудь". Члени того самого словотвірного гнізда
відносяться до часткових гомогенних омонімів, оскільки одному прямому значенню
російського дієслова вызнать "вивідати, взнати", що є
просторічним, відповідає чотири різних, в основному стилістично нейтральних і перехідних
значення в українській мові. Порівняймо визнати 1)"вважати дійсним,
законним", 2) "зізнатися в чому-небудь", 3)"вважати когось
або щось за кого -, що-небудь", нарешті, ще одне значення, на відміну від
попередніх, вживається на позначення релігійних почуттів, віросповідання.
Спорадично представлені дієслівні
омодеривати дубить – дубити, що постали унаслідок імпліцитної деривації
зіставлюваних у двох мовах ЛСВ. У семантичній структурі цих дієслів в одній
мові значення є прямим, пов’язаним із
сферою матеріальної культури; воно має відповідники в інших мовах: болг. дъбя
"дубити шкіру", в.-луж. dubiж "дубити", польськ.dкbiж
"здирати кору з дерева", рос. дубить "обробляти шкіри тварин,
вимочуючи їх у спеціальних хімічних розчинниках, а також у настої кори дуба,
верби, ялини" [6, 92]. А в другій становить результат стертої метафори,
подібності внутрішнього стану (ставати подібним до дуба, втрачати рухомість,
чутливість, застигати): дубіти 1)"втрачати чутливість, рухомість
від холоду", 2) "застигати, цепеніти від страху, здивування,
захоплення". За свідченням Б.Грінченка, дієслово дубити з
накореневим наголосом має три значення, два з яких "вимочувати сукно у відварі вільхової кори",
"виробляти шкіру" покривають значення російського відповідника (ці
значення є діалектними, засвідчені в гуцульських та лемківських говірках), а
третє – стилістично марковане "дерти, здирати гроші" [1, 451] виявляється безеквівалентним. Не
виключено, що воно постало унаслідок метафоризації, подібності за семантичною,
фразеологічною моделлю "здирання кори дерева для подальшої обробки,
дублення" – дерти три шкіри.
Інхоативний спосіб дії
"ставати подібним до чогось", "ставати носієм ознаки, названої
мотивуючим словом-прикметником, притаманний і омонімічним дієсловам,
неперехідним, зі значенням зміни стану
типу рос. дурнеть "ставати
менш красивим, втрачати привабливість"
(укр. поганіти, миршавіти) – укр. дурніти
"ставати дурним." У цьому разі міжмовна омонімія зумовлена
міжчастиномовною і внутрішньомовною омонімією у їхньому поєднанні. Певним
свідченням тому є той факт, що семантична і словотвірна структура цих дієслів
лише частково співвідноситься, збігається з відповідними прикметниками рос.
дурной і укр.дурний. Лише неосновне (переносне значення) цих
прикметників дурной "негарний, поганий, бридкий" та укр. дурний
"розумово обмежений, тупий" реалізувалось в дієсловах, утворених
від цих прикметників. Причому в
українській мові останнє є загальноуживаним, хоча й стилістично зниженим, з
помітним відтінком розмовності, а в російській воно взагалі є периферійним,
просторічним, діалектним.
Таким чином, аналіз
семантико-етимологічних омонімів як вияв гомогенності лексичного складу
зіставлюваних мов спирається, з одного боку, на сигніфікативне поле дієслівної
семантики, тобто специфіку об’єктивації референтів, типологію засобів
словотвірної номінації, внутрішньої форми, а з другого боку – зорієнтовується
на з’ясування кореляції останньої з власне дієслівними категоріями –
каузативністю, способами дієслівної дії, перехідністю/неперехідністю,
аспектуальністю, зворотністю тощо. При цьому простежується специфіка вияву
категоріальних та диференційних сем, типологія семного набору некорелятивних
ЛСВ дієслів, яка поєднує або диференціює омонімічні пари в плані їхньої
належності до певних лексико-семантичних груп. Таким семантичним інваріантом
для розглянутих абсолютних омонімічних дієслівних корелятів є ЛСГ з каузативним
значенням активної фізичної дії, деструкції, поділу, зміни фізичного стану. Трапляються
одиниці із значенням "доведення, набуття певного фізичного (рідше –
психічного) стану". Абсолютна більшість таких дієслів імпліцитно
передбачає прямий об’єкт дії, на який остання переноситься повністю або
частково.
ЛІТЕРАТУРА
1.
Грінченко
Б.Д. Словарь української мови. - К.: АН УРСР, 1907-1909.- Т.1- 4.
2.
Кочерган М. П.
Слово і контекст. - Львів: Вища школа, 1980.
3.
Кочерган М. П. Контрактивна
семантика на порозі нового тисячоліття // Проблеми
зіставної семантики. - Вип. 5. – К., 2001.
4.
Кочерган
М.П. Словарь русско-украинских межъязыковых омонимов: Словник російсько -
українських міжмовних омонімів. - К.: Академія, 1997.
5.
Тимченко
Є. Історичний словник українського языка. - Харків-Київ, 1930-1932. - Т.1.- Вип.1, 2.
6.
Этимологический
словарь славянских языков. Праславянский лексический фонд. - М.: Наука.1971.- Вып. 1 – 14.