Економічні науки/10. Економіка підприємства

кандидат наук з державного управління Михаліцька Н.Я.

Львівський державний університет внутрішніх справ

ШЛЯХИ ВІДНОВЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ КРИЗИ

Основною метою антикризового фінансового управління є найшвидше відновлення платоспроможності та достатнього рівня фінансової стійкості при запобіганні банкрутству.

Фінансова стабілізація в умовах кризової ситуації послідовно здійснюється за такими етапами.

1. Усунення неплатоспроможності. Найважливішим завданням у разі фінансової стабілізації є забезпечення відновлення спроможності розраховуватися за поточними зобов’язаннями, щоб попередити виникнення процедури банкрутства.

2. Відновлення фінансової стійкості. Неплатоспроможність підприємства може бути усунена за рахунок здійснення ряду фінансових заходів, але причини неплатоспроможності можуть залишитися, якщо не буде відновлена до безпечного рівня фінансова стійкість підприємства. Це дасть змогу запобігти банкрутству не тільки в короткому, але й у більш тривалому періоді.

3. Зміна фінансової стратегії з метою прискорення економічного зростання. Повна фінансова стабілізація буде досягнута лише тоді, коли підприємство забезпечує зниження вартості капіталу, що використовується, та постійне зростання своєї ринкової вартості. Це завдання потребує збільшення темпів економічного розвитку на основі коректування фінансової стратегії підприємства. Фінансова стратегія має забезпечувати високі темпи виробничого розвитку при одночасному зниженні загрози банкрутства.

Кожному етапу фінансової стабілізації підприємства відповідають певні механізми, які в практиці фінансового менеджменту поділяють на оперативний, тактичний та стратегічний (іноді вони поділяються на «захисні» та «наступальні»).

Оперативний механізм фінансової стабілізації являє собою захисну реакцію підприємства на негативний фінансовий розвиток та позбавлення будь-яких наступальних рішень.

Тактичний механізм фінансової стабілізації являє собою наступальну тактику, яка спрямована на перелом негативних тенденцій фінансового розвитку.

Стратегічний механізм фінансової стабілізації являє собою виключно наступальну стратегію фінансового розвитку у разі врахування мети прискорення всього економічного розвитку підприємства.

Тактичний механізм фінансової стабілізації – це система заходів, які засновані на використанні моделей фінансової рівноваги в довгостроковому періоді. Фінансова стійкість підприємства забезпечується за умови, що обсяг додатного грошового потоку (ДГП) за всіма видами господарської діяльності (операційної, інвестиційної, фінансової) на певному етапі буде дорівнювати плановому обсягу від’ємного грошового потоку (ВГП).

Відновлення фінансової стійкості в умовах кризового розвитку можливе, якщо обсяг генерування власних фінансових ресурсів перевищує обсяг додаткового їх споживання, що дає змогу підприємству знизити питому вагу залученого капіталу, що використовується. Модель антикризового управління базується на нерівності ДГП > ВГП.

Збільшення обсягу додатного грошового потоку в майбутньому періоді можна досягти за рахунок таких заходів: зростання суми чистого доходу підприємства за рахунок проведення ефективної цінової політики; використання системи знижок та методів просування продукції на ринок; здійснення ефективної податкової політики, яка спрямована на зростання суми чистого прибутку підприємства; здійснення ефективної емісійної політики при збільшенні суми власного капіталу за рахунок додаткового випуску акцій; здійснення прискореної амортизації основних виробничих фондів, особливо активної частини, з метою збільшення розміру амортизаційного фонду, що формується; своєчасної реалізації майна, що не використовується (особливо у зв’язку зі зносом).

Зниження обсягу використання додаткових фінансових ресурсів у майбутньому періоді можна досягти за рахунок таких основних заходів:

відмови від початку реалізації реальних інвестиційних проектів, які не забезпечують швидкого повернення чистого грошового потоку;

залучення до використання необхідних видів основних виробничих фондів та нематеріальних активів, використання лізингу або селенгу;

зниження нормативу оборотних активів за рахунок прискорення їх обороту;

тимчасового припинення формування портфеля довгострокових фінансових вкладень за рахунок придбання нових фондових та грошових інструментів [1].

Важливою ланкою у процесі управління є стратегічний аналіз фінансової стійкості, який має спиратися на сучасне методологічне забезпечення фінансового аналізу. Його першочергове завдання — розкриття причинно-наслідкових зв’язків між рівнем фінансової стійкості підприємства та чинниками, які його формують. Аналіз має бути цілеспрямованим, об’єктивним і системним.

Завданням наступного етапу є визначення усіх стратегічних альтернатив управління фінансовою стійкістю, їхнє обґрунтування. Вищий управлінський персонал на цьому етапі повинен проаналізувати всі слабкі та сильні сторони кожної з альтернативних стратегій.

Далі з усіх можливих стратегій вибирається одна стратегія управління фінансовою стійкістю підприємства, розробляється стратегічний план, призначаються відповідальні особи з числа фінансових менеджерів.

Останній етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконанням стратегії управління фінансовою стійкістю [2].

Таким чином, управління фінансовою стійкістю підприємства в сучасних умовах передбачає збільшення обсягу грошових ресурсів, скорочення зовнішніх та внутрішніх зобов’язань за рахунок оптимізації організаційної структури та скорочення постійних витрат, скорочення змінних витрат шляхом оптимізації виробничого процесу та скорочення персоналу основних та допоміжних підрозділів, реконструкції та відстрочення кредиторської заборгованості, прискорення оборотності дебіторської заборгованості завдяки скороченню періоду комерційного кредиту (за сумнівної дебіторської заборгованості – звернення до суду з метою повернення); нормалізації розміру запасів товарно-матеріальних цінностей шляхом збуту запасів готової продукції, яка користується попитом при невеликих додаткових витратах на обновлювання – упаковку, обгортку та ін.

Стратегічна фінансова стабілізація та економічне зростання підприємства мають бути спрямовані на збільшення ринкової вартості та базуватися на таких чинниках: підвищення рентабельності продажу, що може бути досягнуто завдяки використанню відповідної цінової політики, ефекту операційного важеля; збільшення частки чистого прибутку, який спрямовується на виробничий розвиток; збільшення оборотності активів, що може бути досягнуто за рахунок скорочень позанормативних активів за видами (виробничі запаси, запаси готової продукції, необоротні активи); прискорення оборотності активів, яке приводить до скорочення потреби в них [3].

Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової стійкості підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли управлінці середньої ланки мають інженерні знання, але майже не розуміють законів функціонування підприємства в умовах ринкової економіки, погано розуміються на особливостях перехідного періоду, коли інженерні рішення домінують над економічними. У цих умовах інженерному корпусу слід протиставити досить консервативний фінансовий менеджмент.

Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структури: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює систему прийняття рішень. Питання контролю, а відповідно управління фінансовою стійкістю, яке до цього часу розглядалося у теоретичному плані головним чином як ситуація втрати контролю, можна інтерпретувати як мету управління фінансовою стійкістю. Ефективне управління фінансовою стійкістю перебуває у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень.

Література:

1. Бланк І. А. Стратегія і тактика управління фінансами. – К: МП «Ітел ЛТД», 1996. – 512 с.

2. Ковалев В. В. Финансовый анализ. – М: Финансы и статистика, 2000. – 523с.

3. Шеремет А. Д., Сайфулин Р. С. Методика финансового анализа. – М: Инфра-М, 2000. – 208 с.