THE ETHNOGENETIC APPROACH TO STUDYING OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE

DMITRIENKO JU.N. (ДМИТРІЄНКО Ю.М., здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного унііверитету імені Тараса Шевченка)

THE ETHNOGENETIC APPROACH TO STUDYING OF FORMATION AND DEVELOPMENT OF THE UKRAINIAN LEGAL CONSCIOUSNESS AND CULTURE

(ЭТНОГЕНЕТИЧЕСКИЙ ПОДХОД К ИЗУЧЕНИЮ СТАНОВЛЕНИЯ И РАЗВИТИЯ УКРАИНСКОГО ПРАВОВОГО СОЗНАНИЯ И КУЛЬТУРЫ)

Етногенетичний підхід дозволяє навести оптимальний лад в наших уявленнях про походження української правової свідомості як типово наіціональної. Але для цього нам не обійтися без розгляду ще одного відкриття, яке належить іншому відомому українському вченому — професорові Національного університету “Києво-Могилянська Академія” докторові історичних наук Миколі Олександровичу Чмихову (1953—1994). Його основним поняттям у розмірковуваннях є «пульс, пульс України». На основі його ідей комплексних досліджень нотуємо про те, що становлення й розвиток української правової свідомості як типово національної з типовим традиційним місцем розташування в Циркумпонтійській зоні українотериторіальної правової свідомості як тииово світової (на територіях навколо Чорного моря) знаходяться в тісному зв’язку з процесами природними, до яких належать кліматичні зміни, сейсмічна активність, рух льодовиків, розвиток чорнозему, конфігурація планет Сонячної системи та є давнім початком її активного розвитку, можливо першопочатком тощо. Природні ж процеси розвиваються з певною циклічністю. Безпосередньо навколо Чорного моря ця циклічність спрацьовує надзвичайно чітко, неначе годинниковий механізм, але чим далі від моря, тим її прояви все слабкіші. Явище “годинникової циклічності” є загадковим і дивовижним, але це ще не все. Археологічні дослідження переконливо доводять, що протягом останніх 10 тисяч років Циркумпонтійська зона світової правової свідіомості або циркумпонтійська ураїнотериторіальна правосвідмость та культура виступала своєрідним генератором культурно-правових імпульсів, які згодом поширювались на прилягаючі території і далі на весь світ[i].

За творчими ідеями пульсації Миколи Чмихов презентуємо шість конкретно-історичних епох (які водночас були особливими природно-кліматичними епохами)истановленя й розвитку українотериторіальної (україноментальної, україноетичної) правової свіомості та культури. Кожна епоха дорівнює близько 1596 рокам і складається з трьох періодів по 532 роки. Саме з епохами і періодами пов’язані природно-кліматичні зміни, повторення конфігурацій планет Сонячної системи, розвиток археологічних правових культур тощо. На зламах періодів і особливо епох відбувались суттєві зміни у житті суспільства, держави, природи, права, законодавства.

Констатуючи наявність годинникової циклічності, Чмихов стверджує, що “з XXVІІІ ст. до н. е. до наших днів пращури сучасних українців мали кожні 532 роки нову державну систему. Отже, вони прожили періоди дев’яти справжніх держав і лише в останньому періоді — в XVІ—XX ст. практично не мали своєї власної державності, формування якої неодноразово припинялося нападами ворогів, починаючи з польського панування на Україні”².

Для перевірки цієї тези розглянемо три «короткі» періоди останньої конкретно-історичної 1596-річної «довгої» конкретно-істориної, епохи становлення й розвитку української правової свідомості та культури, яка почалась у 419 році н. е.:

період 1 (419 — 951)

період 2 (951 — 1483)

період 3 (1483 — 2015).

За цих часів народжувався новий український правовий етнос, який творив власну державу: Антський союз, Київську Русь, Козацьку державу.

Анти – антська правова свідомість та культура. Яке традиційне місце розташуваня було у антській правовій свідомості та культурі? З підручників історії знаємо, що у V—VI ст. анти займали майже цілу територію України: від пущ Полісся по Чорне море і від Карпат до Дону². Як доводить відомий історик Михайло Брайчевський, грецьке “анти” — це те ж саме, що й давньоруське “поляни”, що значить “богатирі”. Народ антів складався з багатьох племен. За словами Прокопія, “всі вони високі і незвичайно міцні. Править ними не один муж, а багато князів, отож правова свідомість та культура більшою мірою нагадують руспаубліканську та демократичну; у важких справах князі скликають віче. Отже вічева правова свідомість та кульура були найрозповсюдженішими та основними. Коли заходить небезпека — лучаться в союзи, а небезпека мине — живуть своїм життям. Псевдомакарій пише: “Вони дуже гостинні і уважливі до чужинців. Рабів не затримують назавжди в неволі, а визначають їм час, по якому вони можуть вертати на свою батьківщину або залишитися між антами як вільні люди”³.

Анти з їх типовою військовою правовою свідомістю та культурою здобули особливу славу своїми походами на Візантію. Армія у них була досить велика, бо, як подають історичні джерела, одного разу вони взяли 10 тисяч полонених. Суспільна ж правова свідомість антів була структурована на правову свідомсть верстви, кожна з них (правова свідомість духовенство, правова свідомість князів з дружинниками, купців, рільників і ремісників) мала своє змістовне навантаження, що визначалось професійою правовою свідомістю та культурою. Анти були вправними мореплавцями, добре знали Чорне море. Дуже цінувалися їхні довгі прямі мечі, які виготовлялися у великих кількостях і були високої якості. Знаменитими антськими мечами воюють навіть герої англосаксонського “Беовульфа”, а в археології вони дали назву цілому класу — “мечі антського типу” – у нас правова свідомість та культура “мечів антського типу».

Державно-правва свідомість антів протривала понад 3 століття — від кінця IV до VII, що відповідає першій половині 532-річного періоду її становлення й розвитку. За словами історика, “довготривалість її, розмах експансії, колонізаційні успіхи, участь у політиці Візантії — все вказує, що це була державна організація далеко могутніша, аніж про неї можемо мати уявлення з випадкових і неповних звісток літописців. В історії України вона має важливе значення: український народ уперше знайшов вислів для своєї державної творчості, зорганізував державу на великій частині своєї території і опер її на море”.

Русичі. Значно більше відомостей про правову свідомість та культуру Київської Русі. Що значив для неї початок нового періоду, який, за Чмиховим, розпочався у 951 році? Це було панування зперсоніфікованої правової свідомості та культури великої княгині (правова свідомість королеви, регіни, імператриці) Ольги (945—964). Дуже подібно, що саме в цей час і народилсь настуна українська етнічна правова свідомість такультура — правова свідомість та культура русичів, русів. Якщо виражатись коректніше, то йдеться про народження системоутворюючої етнічної правової свідомості та культури (які за ідеями науковців науковці позначаємо терміном “правова свідомість та культура внутрішньої Русі”), що стала першим організаційним ядром цієї величезної, найбільшої як державно-правової свідомості та культури як основ нової правової традиції в тодішній Європі держави.

На відміну від своїх попередників правова свідомість та культура Олега та Ігоря, княгиня Ольга не цікавилась у зовнішніх війнах. Її енергія і талант адміністратора яскраво проявились в активній дипломатії — як назовні, так і в середині країни. За 20 років мирного управління вона перетворила величезну територію, на якій раніше не раз вибухали повстання проти центральної влади, на цілісну, добре впорядковану державу. “Ні Ігор, ні Олег не мали часу за війнами на внутрішні справи. Ольга сама об’їхала всю державу: була на Десні, на Лузі, на Мсті, у Новгороді, у Пскові. В санях або звичайному возі їхала сотні, тисячі кілометрів. Їздила княгиня також серед племен, недавно підкорених, від яких можна було кожночасно сподіватися повстань”. Ольга закладала нові міста (Ольжичі, Псков), села, погости і призначала в них правителів.

Вона здійснила адміністративно-територіальну реформу, провела перепис населення, запровадила податкову систему (ввела справедливі податки замість безсистемного “полюддя” — тодішньої форми “державного рекету”), навела лад у сферах полювання і бортного бджільництва як стратегічних галузей для експортного потенціалу держави. Такі дії ми ідентифікуємо розвитком українотериторіальної правової свідомості та культури республіканського типу.

За правління Ольги значно поглибився процес асиміляції правосвідомості варягів, про що свідчать імена в її родині: син Святослав, онуки — Ярополк і Володимир, “ключниця” (особливо довірена особа, що мала ключі від скарбів) Малуша та її брат Добриня. До Києва Ольга приїхала вже з релігійною правовою свідомістю (адже походила з християнської царської родини), зі священиками і великою кількістю книжок слов’янською мовою[ii]. Вона дала новий імпульс подальшої християнізації України, побудувала церкву святого Миколи на гробі князя-християнина Аскольда і, ймовірно, деякі інші церкви. До Ольги (в першій половині IX століття) в Києві вже була принаймні одна християнська церква — святого Іллі, що активно формувала християнську правову свідомість та культуру.

Привертає увагу християнський обряд - процесуально-правовий архетип нової української правової свідомості та культури - , принесений княгинею Ольгою в Київ. Цей слов’янський обряд св. Кирила і Методія суттєво різнився і від греко-візантійського, і від латинського. “Від латинського відрізнявся слов’янсько-руською літургійною мовою, від візантійського — єдністю з Римом та перекладом літургійного богослуження, т. зв. Місса грека, або Богослуження св. Петра...”. У зв’язку з цим папа Іван VIII, який був особисто знайомий зі св. Методієм, у 972 році визнав, що Русь є християнською і має свій окремий обряд, які мі теоретично ідентифкуємо вперше новою процесуально-правовою формою здійснення християнської правової свідомості та культури, що максимально наближеі до типово національних. “Хоча формально слов’янське християнство під тиском німців було скасоване після смерті св. Методія у 884 році, все ж таки воно існує до кінця XI століття за тихим дозволом Риму. В Україні воно зберігається довше і його впливи сягають до самого Києва”[iii].

Правова свідомість Київської Русі як процесуальна форма існування, функціонування та розвитку типового вітчизняного державний організму проіснувала до 1240 року, коли татари підкорили Київ. Якщо вести рахунок від правління великої княгині Ольги з 945 р. (часу народження етніччної правової свідомості та культури русичів), то це становить три століття — так само, як і для Антського союзу. Дуаємо, подальше вивчення зазначених питань сприятиме успішному розкриттю влативостей.

Список використаних джерел: