Экономические науки / 15.Государственное регулирование экономики

К.е.н. Завгородня М.Ю.

ДУ «Інститут економіки та прогнозування НАНУ», Україна

 

Інвестиційні методи нейтралізації наслідків світової кризи

В умовах фінансової глобалізації вирішальний вплив на фінансову систему  України справляють фактори: політичні (через посилення впливу політичних подій  на стабільність фінансових ринків); економічні (через прояв економічних інтересів держав, міжнародних організацій, юридичних осіб); регулятивні (послаблення ролі держави, підсилення ролі ТНК та холдингових компаній, міжнародних фінансових організацій); психологічні (вплив психологічних очікувань на інциденти на фінансових ринках); технологічні (виникнення   глобальних  електронних фінансових послуг);  соціальні (трансформація соціальної політики держави, зрушення у соціальній структурі населення). Стратегічні напрями реалізації фінансової політики України повинні враховувати об’єктивні тенденції глобалізації, а також нейтралізовувати їх негативний вплив на національну фінансову систему.

Для виходу з кризи потрібні певні фінансові витрати, які можна умовно розділити на дві групи - інвестиційні та неінвестиційні.

Перша передбачає інвестиції в пріоритетні проекти національного значення, стратегічні підприємства державної власності реального сектора економіки, друга – реформування державних інститутів і вдосконалення фінансової системи, де пріоритетна державна підтримка надається банківському сектору. Тобто резервування грошей на стабілізацію курсу гривні, допомога банкам і розрахунки за зобов'язаннями українських компаній іноземним партнерам. Вважається, що державна підтримка допомогла зберегти національний контроль над ключовими підприємствами економіки, що стало можливим завдяки накопиченим золотовалютним резервам.

Підвищення стійкості економічної системи можна досягти двома методами. Перший полягає в нарощуванні резервів за рахунок збільшення зовнішньої торгівлі товарами, в яких Україна має конкурентні переваги, другий - у впровадженні сучасних технологій, підвищенні енергоефективності та продуктивності праці, в організації випуску продукції найвищої якості за передовим стандартам. Тим самим наша країна може істотно розширити свій вплив на ринках наукоємних і високотехнологічних товарів та знизити залежність від світових сировинних ринків.

Кожний з цих напрямків має свою ієрархію цілей, які досягаються певними методами і супроводжуються своїми ризиками. Слід зазначити, що перший буде успішним тільки при стабільному зростанні цін на метали та інші сировинні товари на світових ринках, другий напрямок виправдає себе при досить великих масштабах розповсюдження і наявності високого попиту на високотехнологічну і наукомістку продукцію та послуги, який залежить від купівельної спроможності кінцевих споживачів.

Одним з пріоритетних напрямів розвитку економіки України залишається добувна промисловість. Зважаючи на паливно-енергетичну залежність України актуальним є залучення власних запасів копалин. Що стосується природного газу, то для розвідки нових родовищ потрібні великі інвестиційні витрати, що також призведе до зростання його собівартості. Важливим є і те, що до інвестиційних ризиків, пов'язаними з пошуками нових родовищ, слід додати ще й фінансові ризики, що виникають на фондових і сировинних ринках. Таким чином, на ризики, пов'язані з пошуками корисних копалин і освоєнням родовищ, накладаються фінансові ризики, що робить систему вкрай нестійкою.

 Отже, інвестиційні потоки спрямовуватимуться в ті види економічної діяльності, які мають максимальну рентабельністю (наприклад, фінанси та торгівля) і в яких Україна має традиційні конкурентні переваги (металургійний комплекс, окремі галузі машинобудування). У економіці склалася обернено пропорційна залежність між комерційною ефективністю бізнесу і трудоємністю продукції (відповідно і соціальною ефективністю інвестиційних проектів). Фінансова криза показала вкрай низьку стійкість економічної системи, заснованої на виробництві продукції з низькою доданою вартістю та орієнтованої на зовнішній ринок. До того ж світові ціни на сировинні товари встановлюються на реальному ринку, далекому від досконалої конкуренції, і визначаються, в основному, фінансовими спекулянтами і транснаціональним корпораціями, що виробляють продукцію з високою доданою вартістю та мають вплив на постачальників.

Впровадження сучасних технологій, підвищення енергоефективності, організація випуску наукоємних і високотехнологічних товарів повинні в першу чергу виходити з національних інтересів та потреб внутрішнього ринку. Світовий досвід подолання кризових явищ показав роль внутрішнього ринку країн як ключового компенсатора. Урядами заохочуються більш гнучке співробітництво держави і бізнесу та максимальне поліпшення умов ведення бізнесу для реалізації національних інфраструктурних проектів. Запроваджується проектне державне фінансування на основі селективного підходу у наданні фінансових, фіскальних та інших преференцій через кваліфікування та сертифікування господарюючих суб’єктів; спрощення доступу малого і середнього підприємництва до банківських позик та капіталу.

Також цілеспрямовано інвестуються пріоритетні проекти в яких виражена соціальна складова  і cтавляться конкретні завдання по створенню робочих місць, особливо високоякісних. Наприклад в Росії задекларовано створення 25млн. робочих місць, в т.ч. 30% високотехнологічних, Бразилії - ​​2,3 млн., в т.ч. 80% високотехнологічних). Серед впроваджуваних грошово-кредитних заходів: інноваційні фінансові механізми та інструменти з підтримки ліквідності, методи покращання кредитних умов, викуп приватних боргових цінних паперів (включаючи іпотечні облігації та сек'юритизовані активи).

Всі ці заходи актуальні і для України. Посткризовий економічний розвиток реального сектору залежить від реалізації основних заходів на основі поєднання внутрішніх та зовнішніх інвестицій: залучення інвестицій у структуроутворюючі види економічної діяльності промисловості, які орієнтовані на виробництво споживчої продукції, нової техніки та технології, експортоорієнтування та імпортозаміщення.

 Також потрібно заповнити прогалини в розвитку ринку державних цінних паперів як стимулу для внутрішнього ринку капіталів та підвищення ефективності  трансмісійного механізму грошово-кредитної політики. Потребує подальшого удосконалення шляхом внесення відповідних змін до інших законів механізм оббігу облігацій внутрішніх та зовнішніх державних позик в іноземній валюті.