К.е.н., доцент Сторожук Т.М.

Національний університет державної податкової служби України

ПОЛІТИКА ВЕДЕННЯ ОБЛІКУ ТА СКЛАДАННЯ ЗВІТНОСТІ

Питання формування облікової політики є відносно новим та актуальним для підприємств України. Незважаючи на численні публікації з даного питання, єдиної думки щодо суті, порядку формування та навіть визначення поняття «облікова політика підприємства» немає. В результаті узагальнення і систематизації теоретичних розробок та практичного досвіду вітчизняних і зарубіжних авторів нами визначено облікову політику в широкому розумінні – як політику державних органів та держави в цілому в галузі обліку, та у вузькому – як політику конкретного підприємства щодо управління обліком для досягнення цілей, визначених керівництвом підприємства.

Згідно з визначенням, наведеним у МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки»[1], облікові політики – це певні принципи, основи, домовленості, правила та практика, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів. Аналогічним є визначення подане у вітчизняному законодавстві. У Законі України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [2] та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» [3] облікова політика трактується як сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. На думку Бутинця Ф.Ф. [4,с.26] таке визначення облікової політики робить її близькою до поняття «балансової політики» або як її ще називають політикою річної фінансової звітності. Такі поняття розповсюджені в країнах Західної Європи: Німеччині, Австрії, Польщі, Англії, Франції. Під балансовою політикою розуміють загальну сукупність заходів здійснених протягом звітного періоду, а також під час складання та подання річної звітності, з урахуванням норм чинного законодавства, завданням яких є вплив на користувачів цих звітів (як зовнішніх так і внутрішніх), з метою сприяння реалізації поставлених господарських завдань [4,с.26]. Погоджуємось з думкою Бутинця Ф.Ф. та інших авторів, що поняття облікової політики не обмежується лише складанням та поданням фінансової звітності. Звітність - це завершальний етап правильної організації та ведення бухгалтерського обліку. Разом з тим, визначення облікової політики як комплексу методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку, що обирається підприємством з числа загальноприйнятих або розробляються самостійно, виходячи з особливостей його діяльності з метою забезпечення захисту прав та інтересів власника є неповним. Таке визначення облікової політики стосується лише організації та ведення бухгалтерського обліку і залишає поза увагою складання звітності.

Узагальнивши результати досліджень найбільш доцільним вважаємо визначення облікової політики як системи певних принципів, правил та домовленостей; методичних прийомів, способів, схем і процедур; практики організації та ведення бухгалтерського обліку господарсько-фінансової діяльності підприємства і складання звітності, що обирається підприємством з числа загальноприйнятих або розробляються самостійно, виходячи з особливостей його діяльності [5,с.130-138]. Таким чином, поняття «облікова політика підприємства» на практиці включає в себе систему певних принципів, правил, методичних прийомів, способів, схем, процедур тощо, з однієї сторони - організації та ведення бухгалтерського обліку, з іншої - складання звітності.

Тому, формуючи облікову політику на підприємстві, необхідно розрізняти політику ведення обліку та складання звітності. Відповідно до діючих національних стандартів ми використовуємо різні методи оцінки активів при веденні поточного обліку та складанні фінансової звітності. Так, основні засоби в поточному обліку відображаємо за первісною вартістю, в Балансі ф.1 – за залишковою вартістю; запаси при списанні у виробництво, продаж та іншому вибутті можуть здійснюватись за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів, середньозваженої собівартості, собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО), нормативних затрат, ціни продажу, а при відображенні у Балансі ф.1 – за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації; поточна дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги в обліку відображається за первісною вартістю, а в балансі - за чистою реалізаційною вартістю; фінансові інвестиції відображаються у бухгалтерському обліку за собівартістю, а на дату балансу – за справедливою вартістю і т.д.

Політика ведення обліку у складі облікової політики підприємства може бути комерційною таємницею підприємства, та і часто є нецікавою для більшості користувачів. Мало кому цікавим є перелік первинних документів та регістрів обліку, які ви використовуєте, графік вашого документообігу тощо. Навпаки, політика складання фінансової звітності є не тільки доречною але і необхідною інформацією для правильного читання та трактування інформації фінансової звітності користувачами і має бути висвітлена як обов’язкова до подання інформація в примітках до річної фінансової звітності (в другій текстовій частині). Для правильного визначення величини активів, зобов’язань, власного капіталу, доходів та витрат важливо знати метод їх оцінки на дату балансу і занесення до форм фінансової звітності. Разом з тим, для наших конкурентів цікавою є інформація про перелік і склад витрат з обліку і калькулювання собівартості продукції, робіт, послуг але це є комерційною таємницею підприємства.

Отже, визначаючи облікову політику підприємства та її елементи необхідно пам’ятати, що таким чином ми визначаємо, з однієї сторони, політику організації та ведення поточного і підсумкового бухгалтерського обліку на підприємстві та величину відображення даних в ньому. З іншої сторони, ми визначаємо політику складання звітності або політику річної фінансової звітності та величину відображення інформації (показників звітності) про діяльність підприємства. Особливо важливо це враховувати спеціалістам, які зайняті формуванням облікової політики на підприємстві чи внесенням змін до діючої. Визначаючи елементи облікової політики підприємства, їх слід розділяти на елементи політики організації і ведення обліку та елементи політики складання звітності. В свою чергу, політику складання звітності необхідно розділяти на політику складання внутрішньогосподарської (управлінської), яка є комерційною таємницею підприємства та політику фінансової звітності. При формуванні документа про облікову політику підприємства елементи політики організації і ведення бухгалтерського обліку мають бути розглянуті на предмет комерційної таємниці, а, відповідно, і відображення в Положенні про внутрішньогосподарський (управлінський) облік, яке є додатком до основного документа про облікову політику підприємства. Що стосується елементів політики складання фінансової звітності, то їх виокремлення дозволить при складанні річної фінансової звітності та великій завантаженості облікових працівників в цей момент не забути включити їх до приміток до річної фінансової звітності.

Список використаних джерел:

1. Голов С.Ф. Міжнародні стандарти фінансової звітності: вдосконалення та застосування / С.Ф. Голов // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007.- №11.- С.43-58.

2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999р.№ 996-ХІV // Бухгалтерія. - №52/2 (467).- 2001.- С.6-10.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджене наказом Міністерства фінансів від 31 березня 1999 р. №87 зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс] / http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0395-99.

4. Бухгалтерський фінансовий облік: Підручник для студентів спеціальності «Облік і аудит» вищих навчальних закладів / [Бутинець Ф.Ф., Герасимович А.М.,Кірейцев Г.Г.і ін. ]; за ред. проф. Ф.Ф.Бутинця.- [5-е вид., доп. і перероб]. – Житомир: ПП «Рута», 2003.- 726с.

5. Сторожук Т.М. Облікова політика підприємства: сутність та призначення / Т.М. Сторожук // Збірник наукових праць «Науковий вісник». - Ірпінь, 2009р.- №3 (46).- С.130-138.