Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

МОНОПОЛІЯ ЯК ФОРМА НЕДОСКОНАЛОЇ КОНКУРЕНЦІЇ ТА ЇЇ РОЛЬ В ІННОВАЦІЙНОМУ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

У процесі активізування інноваційного розвитку національного господарства монополізація стає не лише тенденцією, але й суттєвим чинником, що впливає на інноваційну діяльність підприємств.

Проблемам недосконалої конкуренції, визначенню сутності монополії та її ролі в інноваційному розвитку національної економіки присвячені праці таких науковців, як: І. Дахно, Ю. Іванов, Л. Косалс, О. Кузьмін, Л. Ліберман, М. Мних, Дж. Робінсон, Е. Чемберлін та ін. Проте дані питання потребують подальших досліджень.

В економічній літературі існують наступні основні підходи до визначення суті поняття “монополія”: суб’єктний, ринковий, ситуаційний, привілейований.

У суб’єктному підході монополія – це велике підприємство, яке диктує ринкові умови, контролює значну частину виробництва та дистрибуції товару на ринку. Фірма вважається монополістом тоді, коли вона є єдиним постачальником однорідного товару, що не має замінників, але має багатьох покупців [4, 338]. У межах ринкового підходу монополію трактують як тип ринкової структури, при якій існує лише один продавець, який контролює всю галузь виробництва певного товару, у якого немає товарів-субститутів. Такий продавець ототожнюється з галуззю [2]. Представники ситуаційного підходу тлумачать монополію як ситуацію на ринку, коли лише один ринковий учасник здатний впливати на рівень цін та загальну пропозицію товару. К. Макконнелл та С. Брю зазначають, що монополія – це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже не в змозі впливати на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що продається [1, 95]. У рамках привілейованого підходу монополію розуміють як виключне привілейоване становище визначеного ринкового суб’єкта, яке виникає з низки причин, які в основному зумовлені правом власності (наприклад, на ресурси) чи владою. Таке становище дає змогу даному суб’єкту на ринку диктувати іншим суб’єктам вигідні для себе умови (насамперед це стосується рівня цін). Так, за Сучасним економічним словником монополія – виключне право на здійснення якого-небудь виду діяльності (виробництва, промислу, застосування, використання визначених об’єктів, продуктів), що надається лише визначеній особі, групі осіб, державі [3, 194].

Отже, виходячи з вищевикладеного, під монополією ми будемо розуміти форму недосконалої конкуренції, тип організації ринку, при якій одне велике підприємство, яке володіє значною часткою виробництва та збуту певного товару (у якого відсутні замінники), диктує свої умови на ринку, при цьому створюючи бар’єри для входу на ринок нових учасників та інформаційні перешкоди.

Зазначимо, що недосконала конкуренція – вид конкуренції, при якому в окремих економічних суб’єктів-учасників ринку з’являється можливість впливати в більшій чи меншій мірі на ціну, пропозицію товару, умови входження на ринок чи виходу з нього, доступ до ринкової інформації, а для такого ринку характерні диференціація товару і часток ринку. Слід також зауважити, що недосконала конкуренція не стимулює підприємства до інноваційної активності, а отже, створює умови для гальмування інноваційного поступу національного господарства. Недосконала конкуренція обмежує споживачів у виборі продавців.

За причиною виникнення розрізняють такі види монополії: природна, адміністративна, економічна [2]. Виникнення природної монополії зумовлене об’єктивними причинами в ситуації, коли конкуренція серед продавців є неможливою або не бажаною (насамперед в сфері комунальних послуг). Адміністративна монополія утворюється через надання органами державної влади окремим підприємствам виключного права займатися певним видом економічної діяльності. Економічна монополія зумовлена економічними причинами, коли одному з ринкових суб’єктів вдається методами добросовісної чи недобросовісної конкуренції захопити ринок.

Монополізоване становище не стимулює монопольне підприємство до інноваційної активності, оскільки забезпечується не конкурентними перевагами у вигляді впровадження інноваційних розробок, а усуненням конкурентів. Незважаючи на це, перед сучасними монополіями виникають “виклики” з боку суміжних галузей, які вони усувають через інноваційні технології, використання яких дає змогу зменшити собівартість продукції. Проте, незважаючи на високу концентрацію капіталу, для монополіста пріоритетним є збереження на ринку свого привілейованого становища, а не витрати на лідерство в інноваційному розвитку. В умовах процвітання умов недосконалої конкуренції особливо негативно на інноваційну активність діє адміністративна монополія.

Таким чином, монополізація є гальмівним чинником інноваційного розвитку національного господарства, оскільки монополіст зацікавлений не в запровадженні нововведень, а передусім в збереженні свого панівного становища на ринку.

Література

1. Макконелл К. Экономикс: Принципы, проблемы и политика / К. Макконнелл, С. Брю. / В 2-х т. - Т. 1. - М.: Республика, 1992 – 399 с.

2. Монополія [Електронний ресурс] // Матеріал з Вікіпедії - вільної енциклопедії. – Режим доступу: http://uk.wikipedia.org.

3. Райзберг Б.А. Современный экономический словарь / Б.А. Райзберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стародубцева. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 496 с.

4. Словарь современной экономической теории Макмиллана. – М.: ИНФРА-М, 1997. – 608 с.