Москвічова О.С.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Проблеми і перспективи державного регулювання розвитку рефінансування банків в Україні

У статті досліджено стан і основні проблеми механізму рефінансування вітчизняних банків Національним банком України (НБУ) в кризових умовах та обґрунтовано напрямки його розвитку.

Ключові слова: рефінансування, фінансова криза, банківська установа, кредити НБУ, проблемна заборгованість, державне регулювання рефінансування.

У 2008-2009р.р. українські банки відчули дефіцит ліквідності, що було наслідком кризи, яка охопила як зарубіжні, так і вітчизняні банки, нестабільності економіки та інфляційних процесів. В такій ситуації вирішальною, безпосередньо для комерційних банків та опосередковано для їх клієнтів-позичальників, стала роль рефінансування НБУ. Проте рефінансування вітчизняних банківських установ було б ефективнішим, якби не були допущенні численні правопорушення та помилки.

Питання щодо рефінансування банків досліджено у численних працях дослідників банківської тематики, зокрема: Б. Адамика, О. Барановського, О. Вовчак, О. Дзюблюка, А. Ковалюка, С. Лобозинської, Д. Полозенка, С. Реверчука, М. Савлука, М. Швайки та ін. З огляду на актуальність проблеми рефінансування комерційних банків в Україні, метою статті є висвітлення головних проблем механізму рефінансування комерційного сектору банківської системи України в умовах кризи та пропозиції шляхів його вдосконалення. Поставлена мета зумовлює необхідність реалізації наступних завдань: проаналізувати стан рефінансування під час кризи, виявити недоліки та запропонувати можливі шляхи її вдосконалення.

Під час розгортання банківської кризи 2008р. НБУ не був методично готовий до рефінансування вітчизняних банків в таких складних умовах. Крім того, не було досконалої нормативно-правової база, яка б регулювала питання рефінансування українських банків, що дало поштовх до її неодноразового порушення. Так, Рахункова палата України проводила ревізію діяльності НБУ за 2008р. і виявила ряд правопорушень, зокрема 31 з 32 Постанов правління НБУ щодо рефінансування не відповідала вимогам чинного законодавства, а це лише за період жовтень-грудень.

Рефінансування банків здійснювалось з наданням необґрунтованих переваг окремим банківським установам, іноді навіть нехтувались потреби банків з державним капіталом. Окрім того, під час визначення Національним банком процентної ставки рефінансування за однакових умов щодо строку кредиту, рівня інфляції і розміру облікової ставки до банків застосовувався різний підхід (різниця становила 1,5-2,0 рази - від 12 до 22% річних) [1, с. 5].

Сума кредиту рефінансування, відповідно до Постанови НБУ №328 від 16.10.2008р. [2], не могла перевищувати 60% статутного капіталу банку-позичальника, а відповідно до Листа НБУ від 22.10.2008p. оперативна підтримка ліквідності банків мала б здійснюватись для банків, які організовані у формі відкритих акціонерних товариств та лише по банках, статутний сплачений капітал яких 500 млн. грн. і більше на термін, який необхідний для стабілізації ліквідності, але не більше 1 року [3]. Проте регулятор в окремих випадках нехтував даними нормативними вимогами, зокрема кредити рефінансування були видані КБ «Надра», статутний капітал якого на той час становив 390,4 млн. грн., ЗАТ АКБ «Промінвестбанк», статутний капітал - 200,2 млн. грн., ТОВ «Укрпромбанк» тощо. Також часто порушувався принцип рефінансування за яким рефінансування застосовують до банку, якій зіткнувся лише з тимчасовою нестачею ліквідності і не виявляє кризових тенденцій у своїй діяльності, як це було з КБ «Надра» та АКБ «Промінвестбанк». На жаль, жодних санкцій за правопорушення до НБУ з боку контролюючих та правоохоронних органів застосовано не було.

Великим не доопрацюванням було відсутність контролю з боку НБУ за цільовим використанням кредитних коштів. За звичайних умов НБУ не повинен контролювати цільове використання таких кредитів, адже вони є інструментом тимчасової підтримки короткострокової ліквідності банків і не є джерелом кредитних ресурсів, проте в умовах кризи, за відсутності досконалої нормативно-правової бази та в умовах дефіциту грошових коштів подібний контроль є необхідним. Крім того, деякі банки спрямовували отримані кредити не на підтримку своєї ліквідності, а на видачу кредитів фізичним особам та на валютні спекуляції.

Хоча, Т. Ковальчук наводить протилежний приклад – за рахунок дешевого рефінансування центральними банками європейських країн комерційні банки отримують ресурси для інвестиційного кредитування суб’єктів господарювання і громадян. Ставка рефінансування встановлюється на низькому рівні, який підвищується лише у випадку загрози «перегріву» економіки [4, с. 7]. Подібний механізм використовував КМУ, який сприяв рефінансуванню банків, які змушені були надавати дешеві кредити аграріям, або реструктуризовувати їх прострочені кредити чи проблемні споживчі кредити.

Вищеперераховані недоліки, які були допущені при рефінансування банків НБУ призвели до значної проблемної заборгованості в кредитному портфелі НБУ (близько 25%). Крім того, не були сформовані на належному рівні резерви під кредитну заборгованість для мінімізації ризиків втрати від неповернених кредитів та ефективної програми щодо боротьби з проблемною заборгованістю.

Під час кризи була відсутня взаємодія між державними органами влади, які не змогли налагодити між собою взаємодію. Замість того щоб об’єднатись і направити спільні зусилля на розробку комплексної програми порятунку банківської системи України, КМУ намагався взяти під свій контроль видачу кредитів рефінансування НБУ, розвиваючи тим самим бюрократичну тяганину. І це в той час коли діяти необхідно злагоджено і швидко, адже в протилежному випадку це може спровокувати ліквідний голод банківської установи.

Необхідно виправляти недоліки вітчизняної практики рефінансування, які були виявлені під час системної банківської кризи, зокрема: необхідно доопрацювати нормативно-правову базу, щоб вона була направлена на оперативне рефінансування в кризових умовах, була чіткою і зрозумілою; спростити процедуру рефінансування та послабити вимоги до забезпечення, що дасть змогу приймати участь у рефінансуванні середні та малі банки, а також підвищить його ефективність; неухильно дотримуватись чинного законодавства і за найменше порушення застосовувати відповідні санкції, для реалізації можна використовувати ресурси інших органів державної влади, наприклад СБУ; в умовах кризи видавати кредити рефінансування під жорстоким контролем, стійким і платоспроможним банкам. В іншому випадку і у випадку довгострокових кредитів рефінансування приймати рішення про рефінансування колегіально НБУ з іншими органами влади.

Отже, викладені вище пропозиції сприятимуть формуванню сучасної системи рефінансування, яка забезпечить стабільність банківської системи та дасть потужний поштовх до подальшого розвитку.

Література:

1. Войтицкая Л. Национальный банк пережил ревизию / Леся Войтицкая // Дело. – 2009. - №89. – С. 5.

2. Постанова Правління Національного банку України «Про внесення змін до постанови Правління НБУ від 11.10.2008 р. № 319» від 16.10.2008 №328 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0328500-08

3. Лист Національного банку України «Щодо підтримання ліквідності банків» від 22.10.2008р. № 14-011/3668-14302 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v4302500-08.

4. Ковальчук Т. Нове керівництво Національного банку України як передумова для кардинальної зміни валютно-курсової політики України / Т. Ковальчук // Банківська справа: наук.-практ. журнал. – 2011. – № 1. – С. 3-8.