Економічні науки / 1. Банки і банківська система

К.е.н. Стирський М.В.

Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна

Посткризова корекція стратегій розвитку комерційних банків України

Економічне піднесення в Україні до моменту появи перших ознак глобальної фінансової кризи, окрім іншого, характеризувалося бурхливим зростанням активності банківських інститутів. Користаючи із оптимістичних очікувань домогосподарств та фірм більшість із них поспішали завоювати чільні позиції на доволі містких і потенційно прибуткових ринках споживчого та іпотечного кредитування. При цьому успішна експансія на донедавна нехтувані сегменти фінансового ринку України переважно бачилася менеджментом комерційних банків як безпосередній результат стрімкого нарощування власного ресурсного потенціалу.

Саме цим можна пояснити усталену тенденцію до істотного збільшення кількості банківських філій і відділень, чисельності їхнього персоналу та обсягів залучуваних у різний спосіб коштів, яку обірвала лише фінансова криза. Прикметно, що зазначений тип поведінки був властивим і банкам з іноземним капіталом, які розраховували посісти вагому частку вітчизняного кредитного ринку, спираючись на доступ до відносно дешевих позик материнських структур. Так, грецький Універсал Банк у 2006-2008 рр. збільшив кількість власних підрозділів в Україні майже вшестеро, а французький УкрСиббанк та австрійський Райффайзен Банк Аваль завдяки залучуваному на європейських ринках капіталу домоглися зростання своїх активів у 2006-2007 рр. у 3,5 та більш як два рази відповідно [2, с.18].

Хиби конкурентних стратегій із яскраво вираженою ресурсною домінантою з усією повнотою проявилися вже за перших ознак погіршення світової фінансової кон’юнктури. Зниження платоспроможності позичальників і звуження можливостей перекредитування на міжнародних ринках миттєво перетворили розбудовані без належного стратегічного планування мережі просування банківських продуктів із генераторів конкурентних переваг у мультиплікатори збитків. Зокрема, якщо наприкінці 2008 року частка сумнівної та безнадійної заборгованості у кредитному портфелі українських банків становила 3,9%, то за підсумками 2009 року сягла 13,7% і до середини 2011 року продовжувала зростати, перетнувши позначку у 15%. Водночас, завершивши із прибутком 2008 рік, у наступні три роки вітчизняна банківська система демонструвала від’ємну рентабельність активів [5, S.55-56]. І хоча у 2011 році рівень збитковості українських банків істотно знизився, він залишався помітно вищим, ніж у кредитних інститутів Угорщини і Румунії, та різко дисонував із позитивними результатами, досягнутими в інших країнах Східної Європи (Чеській республіці, Словаччині, Польщі) та Балкан (Болгарії та Хорватії) [6, S.19]. Наявність системних проблем засвідчує також мінливість фінансових здобутків банківського сектора України у 2012 році (втрати було зафіксовано у червні та вересні) і збитки у розмірі понад 3 млрд. грн., понесені у травні 2013 року [4].

За цих обставин більшості вітчизняних кредитних інститутів життєво важливо якнайшвидше внести корективи у стратегії власного розвитку з урахуванням зрушень, що відбулися у макро- та мікросередовищі банківського бізнесу, чи, у деяких випадках, видозмінити їх докорінно. Не в останню чергу це стосується банків з іноземним капіталом, менеджмент яких схильний пов’язувати свої невдачі виключно із фінансовою і макроекономічною нестабільністю та недосконалостями інституційно-правової системи в Україні. Такі судження не цілком витримують перевірку фактами, оскільки із 30-ти представників зарубіжного банківського капіталу у вітчизняній економіці 10 все ж зуміли забезпечити своїм акціонерам за період із 2000 по 2011 рік сумарний прибуток обсягом 7,4 млрд. грн. Причому левова частка цієї суми припала на дочірні структури п’яти зарубіжних фінансових груп – Сітібанк (1,9 млрд. грн.), Укрсоцбанк та Унікредит Банк (група Uni Credit, 1,6 млрд. грн.), ОТП Банк (1,5 млрд. грн.), ІНГ Банк Україна (1,1 млрд. грн.) та КІБ “Креді Агріколь” (1 млрд. грн.). Результат можна вважати досить скромним, з огляду на його зіставність із прибутком, отриманим за цей же проміжок часу Приватбанком. Однак, на фоні сукупних збитків п’яти банків-аутсайдерів (УкрСиббанк, “Форум”, Сведбанк, Промінвестбанк та Універсал Банк – близько 21 млрд. грн.) [1] він може свідчити про якісно інший рівень аналітичного забезпечення процесу формування конкурентних стратегій.

Втім, слід бути свідомим того, що навіть найуспішнішим учасникам ринку банківських послуг у реаліях посткризової економіки не вдасться уникнути процедури уточнення вектора кредитно-інвестиційної та депозитної політик. У цьому, поміж іншим, переконує вибірковий аналіз фінансових показників функціонування кредитних інститутів-лідерів за обсягом активів. Зокрема, за даними Асоціації українських банків (АУБ), прибутковість активів першого номера рейтингу – Приватбанку, починаючи з 2008 року, постійно знижувалась і досягла за підсумками 2012 року 0,889%, що у понад три рази менше, аніж у докризовому 2007 році. При цьому обсяг кредитно-інвестиційного портфеля цього банку помітно зріс – із 46 млрд. грн. наприкінці 2007 року до 112,2 млрд. грн. наприкінці 2012 року, в основному завдяки розширенню кредитування юридичних осіб. Натомість частка юридичних осіб у структурі зобов’язань Приватбанку зменшилась із 34,4% за результатами 2008 року до 13,9% наприкінці 2012 року. Варто також звернути увагу на той факт, що основу депозитного портфеля, сформованого завдяки юридичним особам, складали вклади до запитання (68% наприкінці 2011 та 53,4% – 2012 року), тоді як вклади фізичних осіб в основному були строковими (близько 82,8% у зазначені моменти часу) [3]. Таким чином, Приватбанк у своєму розвитку здебільшого спирається на потенціал підприємств, підконтрольних однойменній промислово-фінансовій групі, розглядаючи домогосподарства передусім як постачальників “довгих грошей”.

Другий номер рейтингу (Ощадбанк) за досліджуваний проміжок часу також продемонстрував (виняток – лише 2009 рік) зниження рівня прибутковості активів. Водночас, на відміну від Приватбанку, зростання кредитно-інвестиційної активності спостерігалося лише у 2011-2012 рр., і вагому її частку посідали операції з цінними паперами. Обсяг депозитного портфеля Ощадбанку істотно зріс: депозити фізичних осіб – із 10,9 млрд. грн. наприкінці 2007 року до 29,2 млрд. грн. за підсумками 2012 року; юридичних осіб – із 3,5 млрд. грн. до 9,6 млрд. грн. відповідно. При цьому в структурі депозитів юридичних осіб домінували вклади до запитання (51,1% наприкінці 2011 року та 64,3% – 2012 року), а фізичних – строкові (62,4% та 64,6% відповідно). Зважаючи на те, що кредитування Ощадбанком домогосподарств в останні роки помітно звузилось, можна припустити, що аналізований кредитний інститут прагне зосередити головну увагу на фінансових продуктах, що генерують комісійні доходи.

Варто відзначити, що не усі лідери банківського ринку намагаються мінімізувати свою участь у сегменті кредитування домогосподарств. Так, Укрсоцбанк (четверте місце у рейтингу АУБ за обсягами активів наприкінці 2012 року), попри майже дворазове скорочення обсягу кредитно-інвестиційного портфеля (з 42,8 млрд. грн. за результатами 2008 року до 21,6 млрд. грн. наприкінці 2012 року) та відчутне зростання у ньому частки цінних паперів, продовжує виступати активним кредитором фізичних осіб [3]. Водночас, деякі банки, наприклад – ІНГ Банк Україна, здійснюють кредитну експансію, практично не послуговуючись вкладами населення. За підсумками 2012 року частка депозитів фізичних осіб у зобов’язаннях ІНГ Банку становила 0,11%, причому 100% суми складали вклади до запитання. Це, однак, не завадило аналізованому банкові досягати рівня прибутковості навіть вищого, аніж у Приватбанку (4,8% у 2012 році).

Відмінності у поведінці ключових продуцентів банківських послуг в Україні дозволяють окреслити кілька варіантів стратегій розвитку, що можуть виявитись найчастіше використовуваними у посткризовому періоді. Так, банки, які обслуговують грошові потоки промислово-фінансових груп (Приватбанк, ПУМБ, “Фінанси та кредит”, “Надра”, “Юнекс” і “Форум” та інші), найімовірніше, обмежуватимуть свою активність у сегменті споживчого кредитування, повною мірою використовуючи переваги фінансування пов’язаних із ними промислових позичальників. Державні банки (передусім –- Ощадбанк та Укрексімбанк) можуть розраховувати на розширення своєї присутності на кредитному ринку завдяки періодичному нарощуванню статутних капіталів коштом Державного бюджету. Банки, що не мають монопольного доступу до окремих груп позичальників чи дешевих джерел фінансування, орієнтуватимуться на впровадження інноваційних фінансових продуктів. Йдеться, поміж іншим, про розширення практики пакетного продажу банківських послуг, коли, наприклад, фізична особа, що відкриває у банку поточний рахунок, поетапно залучається до споживання складніших продуктів. У тривалій перспективі вагомі конкурентні переваги у просуванні банківських послуг забезпечуватимуть стратегії, орієнтовані на інтенсивне застосування Інтернет-технологій.

Література:

1. Мошенец Е. Ледниковый период / Елена Мошенец // Инвестгазета. – 2012. - №7. – С.32-35.

2. Мошенец Е. Пять “нет” / Елена Мошенец // Инвестгазета. – 2012. - №13. – С.18-19.

3. Показники діяльності банків / Асоціація українських банків [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aub.org.ua

4. Рекордный убыток // Инвестгазета. – 2013. – №26. – С.25.

5. Barisitz S. Ukrainian Bank Face Heightened Uncertainty and Challendges / S. Barisitz, U. Gunter, M. Lahnsteiner // Finanzmarktstabilitätsbericht der OeNB. – 2012. – №.23. – S.54-61.

6. CESEE: moderate Auswirkungen der Staatsschuldenkrise // Finanzmarktstabilitätsbericht der OeNB. – 2012. – №.23. – S.11-20.