Экономика / Финансовые отношения

к.держ.упр. Алфьорова І.Є., Зубарева Л.М.

Донбаський державний технічний університет, Україна

Державно-приватне партнерство як шлях інвестиційного розвитку залізничної галузі України

Актуальність обраного напрямку дослідження обумовлена тим, що інвестиційно-інноваційна діяльність є ключовим фактором розвитку не тільки самого підприємства, але й соціально-економічного розвитку держави в цілому. Так складається, що жодне підприємство в сучасних умовах не обходиться без новітніх технологій, які дозволяють не лише економити ресурси, підвищувати ефективність праці, а ще й бути завжди на крок попереду свого конкурента.

Метою дослідження є обґрунтування інвестиційно-інноваційного розвитку залізничного транспорту шляхом державно-приватного партнерства.

Важливість феномену інвестиційно-інноваційної діяльності полягає у її позитивному впливі на модернізацію економіки, підвищенні конкурентоспроможності на основі інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва. Інвестиції стають неефективними без включення інноваційної складової, яка залежить від здатності підпорядковувати інтересам прогресивного розвитку, найбільш повного використання нових знань і досвіду, спроможності створити сприятливе середовище для генерації нових ідей, їх апробації та впровадження у виробничу діяльність.

Модернізація є інвестиційною операцією, яка пов'язана з удосконаленням і приведенням активної частини основних виробничих фондів у стан, що відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів, шляхом конструктивних змін основного парку машин, механізмів та устаткування, які використовуються підприємством у процесі операційної діяльності. Вона повинна впроваджуватися з урахуванням сучасних технологічних досягнень.

Значний внесок у розробку теоретичні та методологічні підходів, практичних заходів інвестування залізничного транспорту задля його розвитку зробили сучасні вчені, такі як д.е.н., проф. Дикань В.Л., д.е.н., проф.
Дейнека О.Г., д.е.н. проф. Позднякова Л.О.

Аналізуючи проблеми залізничного транспорту д.е.н. проф. Дейнека О.Г. зауважує: «Ситуація, що склалась нині, диктує необхідність термінового пошуку шляхів подолання негативних причин технологічного відставання галузі залізничного транспорту. Головним інструментом вирішення зазначеної проблеми є механізм розробки критеріїв привабливості залізничного транспорту для інвесторів» [1, С.54]. Також він визначив сучасні орієнтири розвитку інвестування: «… інвестиційна діяльність у галузі залізничного транспорту має містити у собі не лише механізм створення відповідних умов для розгляду та вивчення новітніх технологічних процесів, що вже діють у зарубіжних країнах, а і розробку конкретних заходів щодо залучення цих інвестицій у галузь в Україні» [1, С.55].

З початком нового тисячоліття перед залізничниками гостро постала проблема старіння рухомого складу. За оцінкою вітчизняних експертів у сфері залізничного транспорту, зношеність основних виробничих фондів українських залізниць давно перевищує поріг економічної безпеки і вимагає цільових державних заходів. При цьому експерти посилаються на наукові дані, згідно з якими, у випадку, якщо знос основних фондів залізничної галузі перевищує 50%, їх відновлення неможливе без держпідтримки або впровадження спеціальних механізмів інвестування. За даними Міністерства транспорту і зв'язку України, українська залізниця втратила близько 125 тис. одиниць рухомого складу. Маючи рухомий склад зі ступенем зносу від 55 до 80%, «Укрзалізниця» протягом останніх років була змушена списувати до 25% напіввагонів. На сьогоднішній день щорічна потреба у відновленні рухомого складу досягає 13,0 млрд. грн. (близько $1,62 млрд.), з яких на відновлення тягового рухомого складу потрібно 5,6 млрд. грн. ($0,7 млрд.), вантажних вагонів – 4,0 млрд. грн. ($0,5 млрд.), пасажирських вагонів – 3,4 млрд. грн. ($0,42 млрд.).

Щорічні потреби в інвестиціях не задовольняються, в результаті чого зношення основних виробничих фондів лише зростає. Недостатній обсяг коштів від амортизаційних відрахувань не дозволив своєчасно провести оновлення, тому в експлуатації є фізично та морально зношені основні виробничі фонди. Розвиток науково-технічного процесу диктує необхідність принципового оновлення основних виробничих фондів, яке відповідає вимогам міжнародних стандартів.

Зіткнувшись зі схожими проблемами, російські залізниці пішли по шляху реформування. У вересні 2003 року було створено ВАТ «Російські залізниці». Акціонування залізничної галузі дозволило залучити інвестиції і більш повно використовувати ринкові механізми для забезпечення успішної діяльності залізниць.

На основі закордонного досвіду було розпочато реформування Українських залізниць, що привело до необхідності прийняття Закону «Про державно-приватне партнерство» № 2404-VI від 01.07.2010р., який закріплює принципи здійснення державно-приватного партнерства (ДПП). Прийнятий закон виступає своєрідним каталізатором розвитку ДПП, що стимулює значне збільшення кількості інвестицій в інфраструктуру України. Вибір державою цього шляху є закономірним, адже його свого часу дотримувалися всі розвинені країни, а зараз його механізми активно використовують у країнах з перехідною економікою і особливо популярні у Південній Америці та Азійсько-Тихоокеанському регіоні. За останні 10 років в державах з низьким і середнім рівнем доходу на душу населення тільки в транспортному секторі реалізовано понад 800 подібних проектів, а загальний обсяг залучених інвестицій перевищив 141 млрд. доларів США.

Цей проект є дуже актуальним у наш час у зв’язку з накопиченням проблем, які вимагають невідкладного рішення – це брак ресурсів на оновлення рухомого складу, електрифікацію та інші потреби, а також використання для цього технологій, адекватних завданням. При цьому окремі бізнес-структури мають фінансові можливості інвестувати в державну галузь і можуть запропонувати вигідні умови, інші – отримали цінний досвід реалізації власних технологій, мають повну готовність і можливість втілити їх у життя. Використовуючи механізм ДПП, держава вирішує системні проблеми без різкого зростання витрат, розділяючи ризики з бізнес-партнерами, а комерційні підприємства отримують доступ до закритих раніше ринків за прямої підтримки держави. При цьому досягається подвійна вигода кінцевого споживача: суспільство отримає, з одного боку, сучасну інфраструктуру, а з іншого – робочі місця, професійне зростання, поліпшення якості життя.

У загальному вигляді механізм ДПП такий:

1) держава виставляє загальні вимоги до того або іншого проекту;

2) комерційне підприємство на конкурентній основі пропонує рішення;

3) держава укладає з цим підприємством довгостроковий контракт, дає гарантії;

4) приватне підприємство під ці гарантії залучає кошти на реалізацію проекту.

Виходячи з цього, і виникла ідея створення в Україні ефективних моделей і механізмів реалізації проектів модернізації залізничної галузі. В їх основі лежать найбільш вагомі фактори, що сприяють вступу до державно-приватного альянсу:

- мережеві монопольні сегменти (залізнична галузь, енергетика та ін.), які мають стратегічне, соціально-політичне значення і не можуть бути приватизовані, забезпечують розширене відтворення за рахунок державного бюджету;

- знос основних фондів як джерело структурних, техногенних криз і катастроф;

- інфраструктурні обмеження, погіршення основних показників галузі (для залізниць – зниження пропускної здатності) та негативний вплив на розвиток економіки, мобільності робочої сили, інтенсивності господарських зв'язків, зростання собівартості товарів і послуг.

Ці фактори приводять до висновку, що стратегічно важливі сегменти необхідно передати в середньострокове і довгострокове користування приватним структурам, виконуючи при цьому функцію контролю регулювання з боку держави, тобто потрібно узгодити інтереси на макрорівні «держава – бізнес».

Вибір форми партнерських відносин при ДПП повинен залежати від цілей і завдань, заявлених державою. В реалізації подібних проектів повинні бути задіяні декілька ключових учасників проекту, таких як підрядники, постачальники сировини, покупці продукції, фінансові інститути тощо.

Розробка і реалізація схеми проектного фінансування при цьому повинна складатися з чотирьох основних етапів:

1) розробка фінансової та технічної документації;

2) організація кредитного синдикування;

3) процес поетапного фінансування;

4) контроль використання фінансових коштів і виконання договірних зобов'язань.

Досвід країн, що розвиваються, показав, що ДПП є необхідним інструментом розвитку економіки країни. Важливість кількісного і якісного оновлення залізничної галузі за допомогою державно - приватного партнерства і, отже, необхідність відійти від радянських вимог і розділити функції управління господарствам, причому певну частину їх у формі ДПП передати бізнесу, вже твердо усвідомили як представники галузевих підприємств приватної форми власності, так і посадові особи державного органу, керуючого галуззю. Однак довірча співпраця можлива лише при наявності чітко сформованих цілей, партнерського пріоритету, законодавчо закріпленої відповідальності за проектні ролі. Дотримання зазначених вимог дозволить ефективно побудувати і захистити інвестиційну стратегію. А це означає, що держава повинна укладати довгострокові контракти на реалізацію проектів і давати свої гарантії, адже саме вони додають учасникам проектів, вченим і розробникам впевненість у можливості подібного співробітництва, виробникам – можливість ефективно планувати свою господарську діяльність і залучати кошти, а фінансовим інститутам – впевненість у поверненні цих коштів.

Якщо законодавча ініціатива буде підкріплена діями, результатом стане написання історії успішного відродження залізничної галузі і країни за допомогою інструмента державно-приватного партнерства. Проект державно-приватного партнерство прискорить розвиток залізничного транспорту України, забезпечивши створення ефективного парку та інфраструктури залізниці.

Література:

1. Дейнека О.Г. Інноваційно-інвестиційні підходи до розвитку галузі залізничного транспорту // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2008. – № 22. – С. 54-55.

2. Диркань В.Л., Калініченко Л.Л. Роль інвестиційно-інноваційного потенціалу підприємств у прискоренні інтеграції вітчизняної транспортної системи до загальноєвропейської // Вісник економіки транспорту і промисловості. – 2008. – № 23. – С. 58-64.

3. Вольфрам Ребок. Державно-приватне партнерство в Україні. – Донецьк: Arzinger, 2009. – 175 с.

4. Статистичний збірник. Транспорт і зв'язок України у 2010. – Державна служба статистики України. – К.: ТОВ «Август Трейд», 2011. – 266с.

5. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» № 3715-VI від 08.09.2011р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3715-17

6. Закон України «Про державно-приватне партнерство» № 2404-VI від 01.07.2010р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2404-17