Экономические науки / Финансовые отношения

К. е. н. Возняк Г. В.

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів

Бюджетна політика та інтеграційний вибір України: проблеми та наслідки

Інтеграційний вибір України, в умовах дефіциту економічних ресурсів, які сьогодні явно відчуває Україна, визначає її майбутнє, хоча на сьогодні і перебуває в стані аморфної невизначеності. Відносини, що склалися в стосунках між Україною, Євросоюзом та Росією є складними і неоднозначними, причому слід зазначити, що проблемними є стосунки як в політичній, економічній та соціальній сферах. Очевидно, що така ситуація не відповідає інтересам сторін, створює ризики для економічної безпеки та потребує спільного пошуку узгоджених, взаємоприйнятних рішень проблемних питань, що стоять на порядку денному. Зазначимо, що визначальною для відносин сторін ЄС - Україна – Росія є конкуренція інтеграційних проектів, окрім того важливо чітко розуміти, що і РФ і ЄС по-різному бачать зміст та цілі інтеграційних процесів на пострадянському просторі.

Серед ключових чинників успішної інтеграції України на Захід слід виокремити: зростання міжнародного товарообігу із випереджаючим зростанням обсягів експорту; зростання обсягів іноземних інвестицій в Україну; зростання обсягів операцій із гривнею на світовому валютному ринку; мінімізація рівня кореляції між негативними тенденціями розвитку світової економіки та економіки національної. Аналіз зазначених чинників дозволяє зробити висновок про досить високий рівень торгівельної відкритості України, але в той же час надзвичайно низькі темпи інтеграції до світового фінансового ринку.

Говорячи про наслідки від підписання Україною угоди про асоціацію з ЄС у сфері публічних фінансів слід наголосити на тому, що такий крок змушує її скоротити дефіцит державного бюджету до трьох відсотків, як того вимагають обов'язкові для всіх держав Єврозони маастрихстські критерії, зменшити зовнішні запозичення, окрім того прогноз економічного розвитку країни повинен відповідати реальному стану державних фінансів, позаяк піддаватиметься постійному контролю з боку Євросоюзу, а планування бюджету повинно відбуватися за ПЦМ (тобто розпорядники бюджетних коштів отримуватимуть кошти на фінансування на досягнення конкретних результатів, які зафіксовані у конкретній програмі, на реалізацію якої вони отримали кошти).

Заради справедливості додамо, що процес вироблення рішень щодо розподілу бюджетних коштів традиційно є одним із найважливіших елементів бюджетного процесу будь-якої країни, від якого у значній мірі залежить ефективність використання фінансових ресурсів уряду. Аналіз засвідчив, що більшість європейських держав давно відмовилась від політики ручного та кон’юнктурного управління бюджетом, сформувавши ефективну систему вироблення пріоритетів використання бюджетних коштів. В її основі лежать високопрофесійне середньострокове бюджетне прогнозування та жорстке середньострокове бюджетне планування, тісно інтегроване у систему загальнодержавного планування. Така система дозволяє забезпечити оптимальний перерозподіл фінансових ресурсів в економіці держави, який би дозволив реалізувати пріоритетні завдання її соціально-економічного розвитку. В цьому плані наша країна має недостатньо ефективну структуру бюджетних видатків, надзвичайно низький у порівнянні з іншими країнами рівень державних капітальних інвестицій, низьку якість державного управління та високий рівень видатків на фінансування бюрократичного апарату, що як наслідок, знижує ефективність бюджетної політики. На превеликий жаль, податково-бюджетна політика в Україні формується в умовах невизначеності оптимального розміру держави на середньо- та довгострокову перспективу. До слова, рівень перерозподілу ВВП через бюджет і позабюджетні фонди у 2010-2012 рр. склав понад 42.4 % ВВП, що є досить високим показником навіть порівняно з економічно розвиненими європейськими країнами, розмір ВВП на душу населення яких у десятки разів перевищує цей показник в Україні.

Інтеграція України в європейське співтовариство є проблемою багатоаспектною та передбачає вирішення цілої низки завдань в тому числі і модернізація національної фінансової системи, всі ланки і сфери якої мають функціонувати на ринкових засадах; гармонізація фінансового законодавства з міжнародними критеріями і вимогами; важливим напрямом інтеграційних процесів є вихід на світові фінансові ринки, який має забезпечити вільний рух капіталів; процес інтеграції у світовий фінансовий простір передбачає вирішення базового завдання - забезпечення міжнародних грошових потоків через систему міжнародних розрахунків.

В контексті зазначеного, закцентуємо увагу на тому, що незважаючи на низку заходів, проведених представниками центральних органів виконавчої влади, ЄС та Світового банку упродовж останніх років в сфері реформування державних фінансів (йдеться про створення правового підгрунття (прийняття Бюджетного кодексу, що вступив в дію з 01.01.2011 р.) для запровадження середньострокового бюджетного прогнозування; прийнятий ВР проект закону «Про стратегічне планування», № 9407 від 3 листопада 2011 р.), у розбалансованій системі державних фінансів України на сьогоднішній день все ще існує низка недоліків, які потребують усунення. До таких слід віднести:

· підвищення ефективності управління публічними фінансами;

· обмеженість власної ресурсної бази регіональних органів державного управління внаслідок високого рівня бюджетної централізації;

· погіршення фінансового стану державних фінансових та не фінансових корпорацій;

· недостатній рівень інституціональної спроможності;

· автономне функціонуванням інформаційно-аналітичних відомчих систем, відсутність інтегрованої бази даних державних органів влади тощо.

Зрозуміло, що система управління державними фінансами з такими «вадами» не в повній мірі відповідає інтересам та цілям державного розвитку. Тому, на порядку денному в контексті двостороннього діалогу між Україною та ЄС стоїть підготовка та імплементація Стратегії розвитку системи управління державними фінансами, котра на думку експертів з даної проблематики повинна включати: розвиток незалежного зовнішнього фінансового контролю; розвиток середньострокового бюджетного прогнозування, програмно-цільового методу та стратегічного планування на рівні головних розпорядників бюджетних коштів; розвиток державного внутрішнього фінансового контролю; розвиток системи державних закупівель; реалізації державної податкової політики;мінімізація впливу квазіфіскальних операцій на показники бюджету; поліпшення доступу громадськості до інформації з питань бюджету; здійснення заходів, спрямованих на запобігання корупції у сфері використання бюджетних коштів; розвиток системи управління державними інвестиціями; управління ліквідністю державних фінансів; облік і звітування.

Реформа державних фінансів, в контексті діалогу Україна – ЄС, безумовно сприятиме збалансованому регіональному розвитку. Йдеться про те, що ефективний розподіл доходів між різними рівнями бюджетів здатен забезпечити фінансову самостійність органів місцевого самоврядування шляхом вдосконалення системи місцевих податків та механізмів розподілу загальнодержавних фінансових ресурсів між державою, регіональним та місцевим самоврядуванням.

Реформована бюджетна система повинна забезпечувати високу результативність управління та використання бюджетних коштів. Публічні кошти мають виділятися надавачам публічних послуг на контрактній основі з урахуванням рівня якості послуг та ефективності використання коштів і повинні покривати реальні потреби населення, а не утримання застарілих інфраструктур публічного сектору.

Неефективне використання видатків місцевих бюджетів і надалі залишається в списку невирішених проблем в бюджетній сфері, які суттєво впливають на регіональний розвиток, та стримують євроінтеграційні прагнення України.

Таким чином, враховуючи те, що Україна перебуває в фокусі зазначених проектів, питання вибору вектору руху стоїть вкрай гостро: з однієї сторони парафована Угода про асоціацію з ЄС (інноваційна за своїм характером і змістовним наповненням, яка виходить далеко за рамки подібних угод, укладених ЄС свого часу з країнами Центральної та Східної Європи), з іншої – активне намагання Росії залучити Україну до Митного Союзу. Тому, абсолютно об’єктивно Україна поставлена перед вибором пріоритетного напряму інтеграції: або Україна обирає фундаментальні цінності розвитку, верховенство права і приєднується до країн Європи, або стає учасницею об’єднань пострадянських країн з перехідними економіками і отримує тактичні вигоди (в т.ч. в економічній сфері). Але тим не менше, поглиблення інтеграції в тому чи іншому напрямку створює додаткові можливості для економічного розвитку як країни, так і її регіонів зокрема. Об’єктивно, Україна зацікавлена в поглибленні інтеграції як з ЄС, так і з РФ, що відображено в чинному законодавстві та Конституції України.