Узунов Федір Володимирович, к.е.н., доцент, перший проректор Університету економіки та управління

ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ЧИННИКИ ЯК УМОВА ІСНУВАННЯ І ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРИВАТНОГО ПАРТНЕРСТВА В УКРАЇНІ

В наукових працях багато питань, пов’язаних із впровадженням державно-приватного партнерства залишаються невирішеними. Перш за все необхідно визначитись з категоріальним апаратом, що застосовується науковцями і практиками. В існуючий науковій практиці та при підготовці проектів законів термін, який застосовується західними фахівцями “public-private partnership” перекладається як “державно-приватне партнерство” (ДПП). У зв’язку з цим розглянемо декілька варіантів визначення.

ДПП – система співробітництва, в якій розподіляються ризики між партнерами за принципом кращої спроможності їх нейтралізації, а також існує узгоджений підхід до поділу винагород [1].

Основний недолік цього визначення полягає в тому, що не врахована сфера застосування таких відносин. Наступне визначення наголошує на тому, що проекти є суспільно-значущі, тобто мова йдеться про надання публічних послуг. ДПП – домовленість між державною і приватною структурами про спільну реалізацію суспільно-значущих проектів найбільш ефективним способом і по більш низькій вартості, ніж держава зможе здійснювати самостійно [2].

Не позбавлено недоліків і наступне визначення. Державно-приватне партнерство - співробітництво між державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами і юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами-підприємцями, що здійснюється на основі договору в порядку, встановленому Законом “Про місцеве самоврядування”, іншими законодавчими актами [3].

Отже, узагальнено державно-приватне партнерство – юридично оформлена система відносин між державним партнером або органами місцевого самоврядування та приватним партнерами, при реалізації яких ресурси обох партнерів об’єднуються, з відповідним розподілом ризиків, відповідальності та винагород між ними, для взаємовигідної співпраці з реалізації суспільно-значущих проектів на довгостроковій основі.

В Україні формування власної моделі державно-приватного партнерства здійснюється у достатньо складних умовах суспільної перебудови і визначається сукупністю економічних та соціальних чинників, пов’язаних з розвитком ринкової економіки, демократизацією суспільства.

До економічних чинників, які визначають впровадження в країні державно-приватного партнерства, на думку вчених, відноситься:

- необхідність подолання гострих соціально-економічних криз, якими супроводжуються ринкові реформи, що виявляється у падінні виробництва та зниженні рівня життя громадян;

- актуальність встановлення між представниками різних соціальних груп неконфронтаційних відносин, які убезпечують від подальшого поглиблення кризового стану суспільства, зменшують соціальні ризики, запобігають соціальним конфліктам;

- необхідність демократизації економіки, коли партнерство між державою, бізнесом і громадянами дасть можливість залучити громадян до активної участі в управлінні підприємством, на якому вони працюють; розширити повноваження представницьких органів найманих працівників; підвищити роль державного управління як учасника і посередника економічних відносин;

- посилення відповідальності роботодавців за укладання колективних угод на підприємствах всіх форм власності;

- потреба в активізації діяльності органів державного управління щодо вирішення трудових конфліктів на підприємствах, які знаходяться у приватній власності;

- боротьба за виключення кулуарних форм прийняття державних рішень заради інтересів окремих груп, проти зрощування бізнесу і влади та нав’язування суб’єктами “тіньової” економіки “правил гри” в соціально-економічних відносинах;

- необхідність подолання корупції і “тіньової економіки”, існування яких приводить до порушення трудових і соціальних прав громадян.

Не менш вагомими є соціальні чинники державно-приватного партнерства:

- необхідність подолання значної поляризації за рівнем життя, коли фантастичні прибутки кланово-олігархічних груп глибоко контрастують з матеріальними умовами життя трудящих, особливо на селі або в так званих “депресивних” містах;

- потреба в соціальних програмах, які передбачають спільне вкладання коштів держави, бізнесу, громадян в розвиток освіти, науки, підвищення кваліфікації працівників, збереження їх здоров’я тощо;

- необхідність поширення мережі соціальних послуг, які мають компенсувати низькі доходи громадян (патерналізм держави у такому разі є виправданим і необхідним).

Таким чином, сукупність вищеназваних чинників обумовлює необхідність існування і вдосконалення в Україні державно-приватного партнерства як закономірного етапу реформування соціально-економічних відносин та умову узгодження інтересів і мотивацій суб’єктів партнерства заради добробуту громадян, побудови соціально зорієнтованої економіки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Балашова С.П. Государственно-частное партнерство и его роль в социально-экономическом развитии муниципального образования/С.П. Балашова - Вестник Алтайского государственного аграрного университета № 9 (59), 2009 – с.87-88.

2. Жук В.П. Форми функціонування державно-приватного партнерства / В.П. Жук // Інвестиції: практика та досвід. – К.2012. – № 13.– С.109-111.

3. Закон України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. №280-97- ВР.