К.філос.н. Данилова Т.В.
Помянська Н., студентка 3 курсу факультету аграрного
менеджменту
Національний університет біоресурсів та
природокористування, Україна
Володіння і буття як модуси
самоорієнтації людини в світі
Протягом
тривалого часу філософи, психологи та соціологи намагаються вирішити проблеми,
пов'язані з класифікацією потреб людини. Над питанням «Що ж потрібно людині для
щасливого існування?» ламає голову не одне покоління вчених. Отже, не є
випадковістю, що книга Еріха Фромма «Мати чи бути» [2] залишається актуальною
протягом десятиліть. Твір, написаний у 1976 році, є актуальним для нас
теперішніх! Адже
автор намагається дати відповіді на питання, що турбують кожну мислячу людину. Еріх
Фромм (1900-1980) -
німецько-американський філософ, соціальний психолог, соціолог, психоаналітик,
один із засновників неофрейдизму і
фрейдо-марксизму. Кожна його книга ставала значним явищем у науковому житті. Особливістю наукового підходу Е. Фромма є те, що свої ідеї
він обґрунтовував, спираючись на результати дослідження в галузі
нейрофізіології, палеонтології, антропології, зоопсихології.
"Мати чи бути?" –підсумкова праця всього життя
Е. Фромма, в якій він досліджує два модуси існування людського суспільства. Це
існування у модусі володіння (суспільство споживання) і існування у модусі
буття (екзистенціальне суспільство).
Логічно й послідовно автор доводить, що володіння і буття – це не просто певні
якості суб'єкта, але два основні способи існування, два різних види самоорієнтації і орієнтації у
світі, дві різних структури характеру, перевага
однієї з яких визначає все, що людина думає, відчуває і робить.
Перший
модус — це модус володіння. Володіння
представляється нормальною функцією нашого життя: щоб жити, ми повинні мати
речі. Більш того, ми повинні мати речі, щоб одержувати від них задоволення. Та
й як може виникнути альтернатива в суспільстві, вищою метою якого є «мати і
мати якнайбільше» і в якому одна людина може сказати про іншу: «Вона коштує
мільйон доларів»? При такому розумінні, навпаки, здається, що сутність буття
полягає саме у володінні, що людина як така ніщо, якщо вона нічого не має. В цілому мова йде
не лише про володіння матеріальними благами - володіти можна знанням,
авторитетом, вірою, тощо.
Альтернативу «мати чи бути» багато мислителів ставило в
центр своїх філософських систем. Будда вчив, що для досягнення вищого ступеня
людського розвитку власність не потрібна. Майстер Екхарт наголошував на
необхідності осягання своєї внутрішньої сутності. Дані антропології та
психоаналізу дають можливість стверджувати, що володіння і буття - це дві
абсолютно різні форми людських переживань: від наявності та інтенсивності тієї
чи іншої форми залежать відмінності індивідуальних і колективних характерів.
Купувати, володіти і отримувати прибуток - ось священні і
невід'ємні права індивіда в суспільстві споживання, які формують сучасний
соціальний характер. Відповідно, збільшуються види власності. «Індивідуалізм»,
який в позитивному сенсі означає звільнення від соціальних пут, в негативному
виступає «правом власності на самого себе», тобто людина присвячує всю свою
енергію досягненню власних успіхів. Людське «Я» постає як суміш реальних якостей, таких як знання та
професійні навички, і якостей фіктивних, якими обросло реальне «Я». Проблема
полягає в тому, що людське «Я»
сприймається як певна річ, якою володіє кожен з нас, і що саме ця «річ»
лежить в основі нашої самосвідомості.
Отже, модус володіння укорінений у самій природі
приватної власності. Для людини, орієнтованої, перш за все, на володіння,
сенсом життя стає придбання власності і необмежене право зберігати все те, що
придбано і накопичено. Це такий спосіб існування, який перетворює весь світ на
неживі об'єкти, підвладні тільки володарю. Але саме володіння не вічне, як і
життя людини. Володар сам перетворюється на річ. Успіх у сучасному світі
залежить головним чином від того, як вигідно людина продає свою особистість.
Отже, вона виступає товаром або, вірніше, одночасно продавцем і товаром. Людину
не турбують ані її життя, ані її щастя, а лише те, наскільки вона годиться для
продажу. Криза сучасного суспільства викликана тим, що його члени стали
безликими інструментами, почуття ідентичності яких ґрунтується на участі в
діяльності різних організацій.
Безумовно, жити, нічого не маючи, не є можливим. Саме людське
існування з метою виживання вимагає, щоби ми мали і зберігали певні речі, дбали
про них і користувалися ними. Дана тенденція представляє собою раціонально
обумовлене прагнення до самозбереження, яке суттєво відрізняється від
характерологічного володіння (прагнення до перетворення всього існуючого на власність).
Інша
орієнтація людського існування — орієнтація на буття, яка виступає велетенською
потенційною силою людської природи. Лише меншість керується виключно принципом
володіння, але й принципом буття послідовно керується небагато людей. Упродовж усієї історії
були світочі, які спрямовували
людство до принципу буття. Яскравим
прикладом служить діяльність німецького теолога, філософа, лауреата Нобелівської премії миру - Альберта
Швейцера. Досягнувши академічних висот, він
відійшов від усього і розпочав свою благодійну та місіонерську діяльністю. Разом зі своєю дружиною він заснував в
Африці лікарню, де надавалася
допомога всім нужденним і хворим. А. Швейцер
намагався жити за принципом буття, наповнюючи
своє життя жертовністю і допомогою
людям. Те ж саме можна сказати і
про Будду, який покинув царський
палац, багатство, дружину і сина - і все заради самозаглиблення,
віднаходження істини.
Модус
буття має своєю передумовою незалежність, свободу та наявність критичного
розуму. Однією з ознак орієнтації на буття, за Е. Фроммом, є активність як цілеспрямована
соціально визнана поведінка, результатом
якої є відповідні соціально корисні зміни.
«Бути» означає виражати і розвивати свої задатки, таланти, котрими природа
наділила кожну людину. Бути — це процес, це постійне становлення. Бути можна
поетом, художником, композитором, інженером, менеджером. Проте кожне конкретне суспільство заважає повній
реалізації людських потенцій. Протягом тривалої історії людства розум, воля,
емоції людей не мали адекватного самовиявлення. Суспільство не сприяло
реалізації глибинних потреб, а, навпаки, стискувало їх або спрямовувало у
помилкове русло [1].
У даному випадку мова йде про продуктивну активність, яка
характеризує не лише результат діяльності, але, в першу чергу, її якість.
Принцип буття за Фроммом є протилежним принципу володіння. Він виявляє справжню
природу людини, її істинну сутність.
Аналіз ліричних віршів японця Мацуо Басьо і англійця
Альфреда Теннісона яскраво демонструє
різницю між східним принципом споглядання («непривласнення», буття) і західним
принципом присвоєння, володіння.
У вірші
Теннісона говориться:
«Возросший средь руин цветок,
Тебя из трещин древних извлекаю,
Ты предо мною весь - вот корень, стебелек, здесь,
на моей ладони.
Ты мал, цветок, но если бы я понял,
Что есть твой корень, стебелек, и в чем вся суть
твоя, цветок,
Тогда я Бога суть и человека суть познал бы».
Хайку Басьо
звучить так:
«Внимательно вглядись!
Цветы «пастушьей сумки»
Увидишь под плетнем!»
«Теннісону,
як уявляється, необхідно заволодіти квіткою (здійснити активні дії по відношенню до неї -Т.Д., Н.П.), щоб
осягнути природу і людей, і в результаті цього володіння квітка гине. Басьо ж
хоче просто споглядати, причому не тільки дивитися на квітку, але стати з нею
єдиним цілим (просто бути - Т.Д., Н.П.)
- і залишити її жити» [2, c.15].
Найяскравіше
відмінності цих принципів проявляються у такому суто людському феномені як
любов, яка виступає найважливішим способом реалізації людської особистості. Е.
Фромм відзначає, що справжня любов може виявлятися тільки в принципі буття,
тому що це продуктивна діяльність, яка проявляється в інтересі, турботі,
душевному відгуку, жертовності, яка оновлює і збагачує людину. Любов же за принципом
володіння тільки пригнічує життя і знищує його [3].
Аналізуючи ідеї Будди, Екхарта, Маркса і Швейцера, яких
об'єднує рішуча вимога відмовитися від орієнтації на володіння; спрямування
на незалежність людини; метафізичний
скептицизм; релігійність без віри в бога; вимога проявляти соціальну активність
у дусі турботи про людину, Е. Фромм розвиває вчення про радикальний гуманізм і
окреслює його основні принципи.
Мислитель вважає, що виробництво повинно служити людині, а не економіці;
відносини між людиною і природою повинні будуватися не на експлуатації, а на
кооперації; антагонізми повинні бути замінені відносинами солідарності; вищою
метою всіх соціальних заходів має бути людське благо і запобігання людським
стражданням; не максимальне споживання, а лише розумне споживання служить
здоров'ю та добробуту людини; кожна людина має бути зацікавлена в активній
діяльності на благо інших людей і брати активну участь у житті суспільства.
Враховуючи, що дві суперечливі орієнтації – орієнтація на
володіння і орієнтація на буття - живуть у кожній людині, можна зробити
висновок, що в кінцевому рахунку суспільний устрій, його цінності і норми
визначають, яка з двох стане домінуючою. Сенс життя людина повинна віднаходити
сама. Єдиною і безумовною цінністю є людська діяльність, активне втручання в
життя. При цьому мова йде не про будь-яку діяльність, а про активність,
спрямовану на турботу про інших людей.
Е. Фромм підкреслював, що неможливо створити здорове
суспільство без розвитку гармонійної здорової людини і висував конкретний проект
створення такого суспільства.
Для мислителя здорове
суспільство - це суспільство, яке є здоровим морально,
духовно, для якого людські якості, духовні
цінності мають більше значення, ніж матеріальні блага. А
метод побудови здорового
суспільства - переорієнтація характеру кожної людини, актуалізація ціннісної установки на
буття, яка і визначить відповідний тип людського
існування.
Література
1. Фромм, Э. Бегство от
свободы / Эрих Фромм; пер. с англ. – М.:
Прогресс, 1989. – 272 с.
2.Фромм, Э. Иметь или быть / Эрих Фромм. - М.: «АСТ», 2000. - [online] Большая бесплатная библиотека. Available at <http://tululu.org/read52667/15/> [Accessed 29 March 2013].
3. Фромм Э. Искусство любить /
Эрих Фромм // Душа человека; пер. с нем. – М.: Республика, 1992. – сс. 109-178.