Олещенко А.О., Гладка Л.С.

КОРПОРАТИВНІ КОНФЛІКТИ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВА

*228299*

Олещенко А.О., Гладка Л.С.

Корпоративні конфлікти в системі Фінансово-економічної безпеки підприємства

Харківський національний університет міського господарства ім. О.М. Бекетова

Корпоративні конфлікти є невід’ємною частиною ринкової економіки, навіть у розвинутих країнах з ефективною правовою системою. Однак в Україні корпоративні конфлікти зазвичай виникають через зловмисні незаконні дії акціонерів або менеджерів компаній. Ці процеси стають підґрунтям підриву економічної безпеки суб’єкта господарювання, незаконного заволодіння його майном або недружнього поглинання підприємств.

Проблема розвитку корпоративних конфліктів набуває особливої гостроти та актуальності в сучасній Україні, оскільки це впливає на загальний інвестиційний клімат в країні, бізнес-активність суб’єктів господарської діяльності та захист їх майнових прав, створюючи загрозу дестабілізації щодо розвитку та забезпечення стійкості підприємств. Розробкою теоретико-методичних положень корпоративних конфліктів займалися: Джменсмен М., Менс Ж, Меклин В., Морк Р., Берл А., Гроссман С., А.Я. Анцупов, Е.П. Губіна, С. Кравченко, С.Д. Могілевський, В.В. Холод, О.М. Соляник, І.А. Кулинич та інші. Як об’єкт управлінських впливів в процесі забезпечення фінансово-економічної безпеки підприємств вони були предметом зацікавленості науковців: Т.В. Момот, А.Н. Котова, Л.А. Мозгової, В.В. Крутова та інших. Але на сьогодні це питання ще не знайшло вирішення у частині формування комплексного методологічного підґрунтя щодо упередження факторів загроз в системі фінансово-економічної безпеки підприємства. Отже, завданням дослідження є визначення сутності природи корпоративних конфліктів, виявлення характеру їх впливу на рівень економічної безпеки та визначення шляхів їх подолання.

Фінансово-економічна безпека підприємства трактується як можливість ефективно досягати основної мети своєї діяльності в ринковій економіці, - отримувати прибуток, - за рахунок чіткого виконання підприємством своїх функцій в умовах впливу внутрішніх та зовнішніх загроз. Найбільш вразливою загрозою для підприємства є розбалансування економічних відносин внаслідок корпоративних конфліктів, що мають різний ступень локалізації, але неодмінно призводять до зниження результативності діяльності підприємства, порушення його фінансової рівноваги та стійкості. Протистояти таким загрозам можливо тільки маючи чітке уявлення про сутність конфліктів, їх різновиди, причини виникнення та механізм нейтралізації наслідків.

Досліджуючи сутність та природу походження корпоративних конфліктів, перш за все слід визначитися з базовими поняттями щодо об’єкта дослідження. У Господарському кодексі України [1] корпоративні відносини визначаються як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Корпоративним відносинам притаманні різноманітні конфліктні ситуації.

За своєю суттю, конфлікт - зіткнення сторін, думок, сил, або відсутність згоди між двома або більшою кількістю сторін, що можуть бути конкретними особами або групами. У випадку виникнення конфліктів кожна із конфліктуючих сторін робить все, аби прийнятною була її точка зору або мета та заважає іншій стороні робити теж саме [2].

Корпоративний конфлікт - вузькогруповий, замкнутий межами корпорації, конфлікт. Корпоративні конфлікти впливають на стратегічний розвиток і безпеку компанії. Отже, корпоративний конфлікт – це зіткнення інтересів, цілей учасників корпоративних відносин на вищому рівні управління компанії, а також інвестора (при «дружньому» поглинанні) чи рейдера (при «недружньому» поглинанні) з приводу права власності на акції компанії і прав, які дають ці цінні папери. Під даним терміном, слід розуміти розбіжності і суперечки, що виникають між акціонерами товариства, акціонерами і менеджментом товариства, інвестором (потенційним акціонером) і суспільством, які призводять або можуть призвести до наступних наслідків: порушення норм чинного законодавства, статуту або внутрішніх документів товариства, прав акціонера або групи акціонерів; позови до підприємства, його органів управління або по суті прийнятих ними рішень; дострокове припинення повноважень діючих органів управління; істотні зміни в складі акціонерів.

До суб’єктів корпоративного конфлікту можна віднести акціонерів, членів правління, топ-менеджерів, інвесторів або рейдерів. Об’єктом корпоративного конфлікту є права власності на акції компанії і права, які дають ці цінні папери (участь в управлінні, участь у розподілі прибутку компанії тощо). Суперечки, пов’язані з питаннями корпоративного управління, можуть стосуватися: конфліктів інтересів членів правління або провідних виконавчих посадових осіб компанії; обрання членів правління та їх призначення; розміру винагород/премій, що виплачуються членам правління; звільнення членів правління/провідних виконавчих посадових осіб компанії; оцінки вартості акцій (стосовно емісії нових акцій чи облігацій, або «витіснення міноритарних акціонерів»); умов запропонованого поглинання; а також придбання активів компанії або розпорядження ними тощо.

Суб'єктами корпоративного спору можуть виступати: юридична особа, орган управ ління юридичної особи, підприємницькі об 'єднання юридичних осіб, акціонер, учасник (засновник).

В основу корпоративного спору покладено конфлікт інтересів. Передумови конфлікту інтересів - обмеженість єдиних для безлічі зацікавлених осіб грошових та інших майно вих ресурсів, психологічно обумовлене проти річчя особистих інтересів та інтересів компанії.

Основними факторами ризику для підприємства, у системі якого виникає корпоративний конфлікт, слід визнати такі [3]:

1) Ризик паралізації діяльності вищого управління підприємством (блокування роботи вищого органу - загальних зборів) виникає у випадку переростання конфлікту у корпоративний спір та проявляється у поширеному забезпечувальному заході суду щодо позовних вимог - забороні проведення загальних зборів та здійснення дій щодо їх скликання, або забороні участі у голосуванні «спірних» акцій (часток), що у випадку їх опосередкування великого пакету може не дозволити відбутися кворуму тощо. Внаслідок, зокрема, заборони проведення загальних зборів, з одного боку, порушуються права на участь в управлінні підприємством тих учасників, які не беруть участі у конфлікті, а з іншого, порушується інтерес підприємства щодо його функціональної спроможності, від якої залежить вирішення найважливіших питань з діяльності підприємства.

2) Ризик паралізації поточної діяльності або її окремих сфер (блокування діяльності органів управління) проявляється у таких забезпечувальних заходах суду: заборона органам управління виконувати певні рішення загальних зборів та інших органів (наприклад, заборона правлінню виконувати рішення наглядової ради); заборона здійснення певних дій органам підприємства, пов'язаних з відчуженням його майна, тощо.

3) Ризик декапіталізації діяльності («розмивання» активів) - відбувається вибуття активів, скорочення обсягів господарської діяльності (виробництва), зменшення доходів, втрата клієнтів, знецінення товарного знаку та ін.

4) Ризик припинення господарської діяльності підприємства - є можливістю настання найгіршого (зокрема, для підприємства) наслідку корпоративного конфлікту. Внаслідок цього можливе зупинення або припинення виробничого процесу, настання неплатоспроможності підприємства як підстави порушення справи про банкрутство тощо.

Організаційні підстави виникнення корпоративного конфлікту пов'язані з побудованою в корпорації системою корпоративного управління, зокрема з формуванням системи виборних органів (наглядової ради, ревізійної комісії), створенням призначених органів (правління), напрямами стратегічного розвитку корпорації,змінами статутного капіталу, прийнятими внутрішньо корпоративними положеннями тощо.

Стадії корпоративного конфлікту:

1. Передконфліктна стадія. Період, коли конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш, ніж зважитися на агресивні дії або відступити. До таких ресурсів відносяться: кількість голосуючих акцій, якими володіють сторони конфлікту, інформація (доступ до інформації), фінансові, адміністративні можливості та інтелектуальний потенціал сторін.

2. Безпосередній конфлікт. Ця стадія характеризується, перш за все, наявністю інциденту, тобто дій, спрямованих на зміну поведінки суперників (наприклад, проведення альтернативних зборів акціонерів). Дуже характерним моментом на етапі безпосереднього конфлікту є наявність критичної точки, при досягненні якої конфліктні взаємини досягають максимальної сили і гостроти.

3. Заключна стадія - вирішення конфлікту.

Причини корпоративних конфліктів безпосередньо пов'язані з питанням: хто буде керувати товариством і кому належить контрольний пакет акцій підприємства. Найважливішими особливостями організаційно-правової й економічної природи акціонерного товариства, що породжують конфлікти є: наявність низки самостійних акціонерів-співвласників, економічні підходи та інтереси яких щодо акціонерного товариства не збігаються; різна кількість акцій, якими володіють акціонери і, як наслідок, різний обсяг їх відповідних прав в акціонерному товаристві, контролю над ним і ризиків інвестування в товариство; поділ влади в акціонерному товаристві на «законодавчу» (загальні збори акціонерів, спостережна рада), «виконавчу» (правління) і «судову» (ревізійна комісія); відмежування «реальних» власників (акціонерів) від «реальної» власності (майна) за допомогою інститутів акції і юридичної особи; наявність власників-акціонерів і найманих робітників; взаємодія акціонерного товариства, його акціонерів й менеджерів із широким колом контрагентів, економічні підходи і інтереси яких щодо акціонерного товариства не збігаються з інтересами акціонерного товариства (господарюючі суб'єкти, влада, засоби масової інформації, політичні групи тощо).

Враховуючи величезну кількість різновидів корпоративних конфліктів, можна сформувати їх класифікацію, використовуючи наступні три групи критеріїв [4].

Перший критерій - оцінка корпоративних конфліктів за широтою «охоплення» ними корпоративних відносин, що формуються в зв'язку з бізнесом і стратегічним управлінням даною компанією – «внутрішні» і «зовнішні» корпоративні конфлікти. При цьому до «внутрішніх» корпоративних конфліктів зараховуються корпоративні конфлікти, в яких беруть участь співвласники компанії і її провідні менеджери. До «зовнішніх» корпоративних конфліктів - корпоративні конфлікти, учасниками яких є потенційні інвестори і здобувачі посади одноосібного виконавчого органу, а також різні інші зацікавлені особи – стейкхолдери (найманий персонал, ділові партнери, конкуренти, засоби масової інформації, громадські організації тощо).

Другий критерій диференціації типів корпоративних конфліктів - угруповання корпоративних конфліктів за їхніми конкретними учасникам. За другим критерієм корпоративні конфлікти поділяють на дві групи, кожна з яких включає в себе кілька видів конфліктів. Так, першу групу корпоративних конфліктів, склали «внутрішні» корпоративні конфлікти, що диференціюються за такими підгрупами: 1) конфлікти між різними групами акціонерів; 2) конфлікти між акціонерами і дирекцією підприємства; 3) конфлікти між менеджментом - адміністрацією підприємства і згуртованим трудовим колективом; 4) конфлікти між арбітражним керуючим підприємства, що знаходиться на ранніх стадіях процедури банкрутства, і акціонерами компанії. Другу групу корпоративних конфліктів утворюють «зовнішні» корпоративні конфлікти, які розпадаються на такі підгрупи: 1) конфлікти в форматі «контрольні і наглядові державні органи проти акціонерної компанії в цілому»; 2) різні версії недружніх поглинань; 3) конфлікти між державою в цілому як активним учасником ринку капіталу; 4) конфлікти між органами управління керуючої організації, що реалізує за рішенням загальних зборів акціонерів повноваження генерального директора даного акціонерного товариства, і акціонерами останнього в ситуації неможливості оперативного прийняття рішення зборів про дострокове припинення повноважень спеціальної керуючої компанії; 5) конфлікти між мешканцями населеного пункту, в якому підприємство є «опорним» роботодавцем та платником податків, і дирекцією компанії; 6) протиборство між громадськими об'єднаннями, які пропагують соціально значущі цілі, реалізації яких перешкоджає дана компанія (наприклад, екологічні організації), і компанією, яка актуальність цих цілей не визнає.

Третій критерій класифікації корпоративних конфліктів - за їх основним предметом, тобто ключовими цілями, що реалізуються учасниками конфлікту. За даним критерієм такі групи корпоративних конфліктів: 1) набуття контролю над підприємством з наміром зберегти його як бізнес; 2) прагнення придбати права власності на ключові активи підприємства, в числі яких земельні ділянки, виробничі будівлі та споруди, обладнання, корпоративні цінні папери дочірніх і залежних товариств компанії - об'єкта атаки; 3) завоювання місця на ринку товарів, послуг, технологій та ідей, що займає компанія; 4) зміна управлінських технологій участі значущих акціонерів, контрагентів компанії чи інших осіб в легальному розподілі доходів акціонерної компанії; 5) забезпечення або розширення участі в тіньовому розподілі доходу компанії; 6) обґрунтований захист прав учасників корпоративних відносин у випадках їх порушення будь-ким з інших агентів корпоративних зв'язків; 7) збільшення процентної участі в капіталі компанії, що забезпечує нарощування акціонерної влади; 8) відновлення або зміцнення особистого авторитету тієї чи іншої посадової особи апарату управління компанії тощо.

Існує багато методів вирішення конфліктів: ухилення; згладжування; примушення; компроміс; вирішення проблеми. Алгоритм вирішення конфлікту через вирішення проблеми виглядає таким чином: по-перше, визначити проблему в категоріях цілей, а не рішень; по-друге, визначити рішення, що задовольнить учасників конфліктуючих сторін; по-третє, зосередити увагу на проблемі; по-четверте, створити атмосферу довіри, збільшуючи взаємний вплив та обмін інформації; по-п`яте - під час спілкування створювати позитивне відношення один до одного, зводячи до мінімуму прояви погроз та гніву.

З метою запобігання конфліктним ситуаціям, найважливiшим завданням керiвництва є формування єдностi мотивацiї членiв колективу, сприятливої психологічної, цiнносно-орiєнтацiйної єдності групи, почуття колективної й особистої вiдповiдальностi, взаємозалежностi членiв групи, що ведуть до поєднання особистих iнтересiв iз суспiльними.

Керiвнику необхiдно певну увагу придiляти завданням, якi дозволять полiпшити психологiчний клiмат у колективі, а саме: розробка мiсiї та цiнностей компанiї; формування корпоративних правил, корпоративної культури; повага до спiвробiтникiв компанiї, як обов`язкова складова успiху; проведення командних тренiнгiв; проведення свят та неформальних зустрiчей мiж спiвробiтниками.

Вирішення проблем запобігання та розв’язання корпоративних конфліктів має бути системним, з урахуванням комплексу чинників –економічних, правових, культурних та ін. Чітке визначення механізмів реалізації прав акціонерів є основою для формування ефективної системи їх захисту. Тож правові механізми при цьому відіграють особливу роль, забезпечуючи цивілізоване вирішення зазначених питань навіть за відсутності інших чинників

Отже, за умови запобігання та вчасного розв’язання корпоративних конфліктів керівництво підприємства має змогу створити надійне підґрунтя для злагодженої та безконфліктної діяльності та, відповідно, досягнення високого рівня фінансово-економічної безпеки як необхідного підґрунтя для стійкого фінансового стану та результативної прибуткової діяльності.

Література:

1. Господарський кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/436-15

2. Холод В.В. Корпоративні конфлікти та шляхи їх подолання / Холод В.В., Резнікова Л.С. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/31_ PRNT _2010/Economics/73501.doc.htm

3. Соляник О.М. Особливості виникнення корпоративних конфліктів та шляхи їх подолання [Текст] / О.М. Соляник, І.А. Кулинич // Економічні проблеми сталого розвитку : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті проф. Балацького О.Ф., м. Суми, 6-8 травня 2014 р.: у 2-х т. / За заг. ред.: О.В. Прокопенко, О.В. Люльова. -Суми : СумДУ, 2014. - Т.1. -С. 277-278.

4. Самойленко В. Типологія корпоративних конфліктів / В. Самойленко // Юридична газета [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.yur-gazeta.com.