Соляник Л. Г, Лапаухова У. М. ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В УКРАЇНІ

*228211*

К. е. н., проф., Соляник Л. Г, Лапаухова У. М.

ДВНЗ «Національний гірничий університет», Україна

Вдосконалення державного регулювання інноваційно-інвестиційних процесів в Україні

У сучасних умовах значну роль в інноваційному розвитку України відіграє державне регулювання його фінансового забезпечення. Збереження та подальший розвиток суб’єктів господарювання в умовах обмеженості ресурсів, глобалізації світової економіки, нерозривно пов’язаної з транснаціоналізацією, посиленням конкурентної боротьби, взаємопроникненням технологій і капіталів, зумовлює впровадження інновацій..

Ринкові елементи і механізми, що сформувалися в Україні, деформовані та свідчать про незавершеність трансформаційних процесів, збереження перехідного характеру економіки. Питання обсягу ресурсів, що забезпечують інноваційний процес на всіх його стадіях, ефективності інститутів, які спрямовують потоки ресурсів і координують різні ланки інноваційної діяльності, є критично важливими для української економіки.

Основними проблемами стримування інноваційного розвитку України є: обмеженість фінансових ресурсів держави, особливо щодо прямого бюджетного фінансування; функціонально неповна інноваційна інфраструктура в країні; скорочення фінансових можливостей підтримки інноваційної сфери як з боку держави, так і з боку приватних підприємств; зниження інноваційного попиту з боку підприємств; повільне формування в економіці України сучасного і масштабного ринку інноваційної продукції, а також інфраструктури інноваційної діяльності, що стимулює підприємства виходити на ринок зі своєю новою продукцією. Незадовільний стан інноваційної активності переважної більшості промислових підприємств України пояснюється не тільки обмеженістю фінансових ресурсів, спрямованих до інноваційної сфери, а і відсутністю в країні дійової економічної політики, що стимулює нововведення.

Таким чином, забезпечення ефективного впливу держави на розвиток підприємницького сектора та економіки в теперішній час потребує удосконалення та раціонального поєднання бюджетних та податкових методів державного регулювання. Але враховуючи недостатність бюджетних засобів для прямого дотаційного фінансування, в Україні найприйнятнішими є методи непрямого втручання, застосування яких повинно базуватися на реальних пріоритетах виробництва, де концентрація ресурсів, у порівняно короткий термін, може забезпечити успіх і ланцюгову реакцію переходу до більше високих сфер суспільного розвитку.

Перехід на інноваційний шлях розвитку значно залежить від позиції, що посідає держава щодо збереження і примноження наявного інноваційного потенціалу. Так, об’єктивні властивості інноваційних процесів, зумовлюють необхідність саме державного стимулювання науково-технічного прогресу й інноваційно-інвестиційних процесів в Україні. Реалізація комплексного підходу до інноваційної політики потребує доцільності визначення ефективної пропорції розподілу витрат між науковою та інноваційною діяльністю. Як свідчить досвід розвинених країн – ця пропорція становить у середньому 1:10. В Україні в 2015 р. витрати на наукову та інноваційну діяльність співвіднесено як 1:1,4, у 2016 р. — як 1:1,9. Це засвідчує незбалансованість обсягів фінансування між різними етапами інноваційного процесу. Відомо, що для забезпечення пріоритетного науково-технологічного розвитку будь-якого суспільства воно має виділяти на науку близько 3 % від ВВП [1].

З зарубіжного досвіду таких розвинутих країн як США і Японія, які фінансують науку на рівні 3% ВВП і вище, з бюджету на цю мету виділяють кошти до 0,5% від ВВП лише на фінансування фундаментальних досліджень. Решта коштів наука одержує від виробничого сектора й бізнесу, будучи невід’ємною складовою інноваційного комплексу: виробництво, наука, освіта, бізнес [2].Отже, фінансування за рахунок бюджету має бути спрямоване на розвиток фундаментальних досліджень.

Сучасний період розвитку національної економіки потребує організації та фінансового забезпечення інноваційної діяльності, які б створили необхідні передумови для швидкого й ефективного запровадження науково-технічних досягнень, забезпечили збереження і розвиток науково-технічного потенціалу пріоритетних напрямів розвитку, сприяли створенню необхідних матеріальних умов для збереження кадрового потенціалу науки і техніки. Зволікання з розробкою чіткої державної стратегії і конкретної тактики активізації інноваційної та інвестиційної сфер діяльності, які є складовими державної інноваційної політики, призводить до ще більшого занепаду виробництва, зростання залежності економіки України від розвинутих держав.

Вирішити дані проблеми, а також підвищити інноваційну активність можна, використовуючи ефективні методи опосередкованого впливу: створення умов для підвищення ринкового попиту на інновації; сприяння розвитку конкурентного середовища; надання пріоритетної підтримки розвиткові науки й освіти; забезпечення захисту інтелектуальної власності; підвищення якості робочої сили тощо. Механізм фінансового стимулювання інноваційного розвитку в Україні потребує подальшої узгодженості нормативно-правової бази у частині податкового законодавства та законів і підзаконних актів щодо використання податково-бюджетних методів; розвитку інноваційної структури, насамперед, на основі функціонування наукових парків, які створюють ефективний зв’язок між університетською наукою і високотехнологічними вітчизняними підприємствами. Реалізація інноваційних проектів та впровадження їх результатів на високотехнологічних підприємствах, що є партнерами інноваційного середовища наукового парку, сприяє підвищенню їх інноваційного рівня.

Література:

1. Статистичні матеріали офіційного сайту Державного комітету статистики України / [Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://www. ukrstat.gov.ua

2. Офіційний веб-сайт Світового банку: [Електронний ресурс]: Режим доступу: URL://http://web.worldbank.org