Маковій Ю.Г. ЧИННИКИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА ЕНЕРГЕТИЧНУ ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА

*228081*

Государственное управление/ Современные технологии управления

Маковій Юрій Григорович

аспірант Чорноморського національного університету імені Петра Могили, м. Миколаїв

ЧИННИКИ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ НА ЕНЕРГЕТИЧНУ ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ СУСПІЛЬСТВА

Статистичний аналіз процесів освоєння світових невідновлюваних енергетичних ресурсів показує, що в світі, в цілому, має місце видиме відставання темпів приросту розвіданих запасів від темпів їх споживання. Тому, згідно з найбільш песимістичних прогнозів, вже до середини майбутнього століття людству загрожує повне виснаження деяких видів ресурсів. Таким чином, в сучасних умовах різко зростає значення чинника енергетичної забезпеченості суспільства з точки зору гарантій його подальшого виживання.

У свою чергу, науково-технічний прогрес, будучи одним з важливих факторів розвитку людського суспільства, також істотно сприяє актуалізації державного регулювання питання про доступ своїх господарюючих суб'єктів, перш за все, до енергоресурсів.

Зростання виробництва і споживання енергії в тому вигляді, як він здійснюється в наш час, веде, як показують численні розрахунки і дослідження, до екологічної катастрофи і супроводжується міжрегіональними конфліктами. Цей процес однаково небезпечний для всіх країн і народів, для багатих і бідних. Актуальною проблемою стало таке осмислення глобальних процесів, яке дозволило б визначити адекватні принципи розумного виробництва, розподілу і використання енергії в різних регіонах світу для забезпечення сталого розвитку людства.

За прогнозами, світова потреба в первинних енергоресурсах збільшиться в 2015-2030 рр. на 55%; середньорічні темпи зростання складуть 1,8%. Попит досягне 17,7 млрд. т. нафтового еквівалента, в порівнянні з 11,4 млрд. т. в 2014 році. Викопне паливо залишиться основним джерелом первинної енергії; на його частку доводиться 84% від сумарного зростання попиту в 2015-2030 рр. Нафта збереже свою роль в якості основного виду палива, хоча її частка в світовому попиті скоротиться з 35% до 32%. Попит на нафту досягне 116 млн. Барелів на день в 2030 році, що на 32 млн. Барелів на день (або на 37%) більше, ніж в 2014 році.

На країни, що розвиваються, економіка і населення яких ростуть дуже швидкими темпами, припадатиме 74% зростання світового споживання первинної енергії. На Китай та Індію - 45% цього зростання, на країни ОЕСР (Організація економічного співробітництва та розвитку )- одна п'ята частина, на країни з перехідною економікою - залишилися 6% [2, C. 101]. В цілому країни, що розвиваються забезпечать 47% зростання світового попиту в 2015 році і більше половини - в 2030 році, в порівнянні з 41% на сьогоднішній день.

Переведення теми енергетичних ресурсів в площину стратегії нової «енергетичної війни» дає розуміння: чому траси нафто- або газопроводів прокладаються там, де, здавалося б (з економічної точки зору), вони не повинні проходити; чому раптом починають освоювати родовища, розташовані в економічно недоступних районах, і залишають без уваги інші, більш перспективні (з точки зору собівартості видобуток) [1, C. 65]. Який взаємозв'язок між енергоресурсним потенціалом країни і її геополітичним статусом в сучасному світі та тощо.

Абсолютна більшість аналітиків схильні вважати, що причини, що викликали докорінна зміна ситуації, такі:

По-перше, в Україні сьогодні досить сил і засобів вибудовувати свою ресурсну і енергетичну політику всередині країни і за кордоном, виходячи з інтересів власної безпеки, які за визначенням не можуть збігатися з тим, що влаштовує конкурентів. В Україні є досить сил і засобів (матеріальні, технологічні ресурси, політична воля), щоб вибудовувати свою внутрішню і зовнішню енергетичну політику з метою захисту власної безпеки і протистояння конкурентам.

По-друге, об'єднана Європа сьогодні все відвертіше демонструє свій намір посилення своєї енергетичної безпеки є в першу чергу необхідною умовою для набуття Євросоюзом статусу домінанти геополітики. У зв'язку з цим важко не погодитися з думкою ряду експертів, що Європа фундаментально зацікавлена як в прямому взаємодії з близькосхідними регіонами і проведенням в них своєї ресурсовидобуваючої політики, так і в розвитку євразійських родовищ і відповідно в транспортуванні ресурсів по безпечним з її точки зору маршрутами.

По-третє, інтереси України і енергетичні пріоритети сучасного Євросоюзу близькі. Укрпаїна і ЄС зацікавлені в реорганізації транснаціонального механізму ресурсо- та енергозабезпечення на всьому Євразійському континенті.

По-четверте, Китай і Індія є формуються гігантів світової економіки і міжнародних енергетичних ринків.

Вражаючі темпи економічного зростання Китаю і Індії в останні кілька років перевершили темпи зростання економіки всіх інших великих країн. Стрімкий розвиток економіки призвело до різкого збільшення енергетичних потреб цих країн, зростаюча частка яких забезпечується за рахунок імпорту енергоресурсів. Прогноз розвитку світової економіки показує, що XXI століття буде характеризуватися інтенсивним розвитком країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Література:

1. Кудря С.О. Нетрадиційні та відновлювані джерела енергії: Підручник / С.О. Кудря. – К.:НТУУ «КПІ», 2012. – 492 с.

2. Энергетика: история, настоящее и будущее. От огня и воды к электричеству: Монография / [Бондаренко В.И., Варламов Г.Б., Вольчин И.А. и др]. – К., 2011. – 264 с.