Экономические науки/10.Экономика предприятия
Івано-Франківський національний технічний університет
нафти і газу
Ефективна інвестиційна
політика як засіб подолання кризових явищ в діяльності українських підприємств
За останні шість років Україна вдруге
намагається подолати кризовий шок. Кожен із шоків мав свої особливості, і
основу кожного формували свої чинники і складові. Водночас, спільність
розгортання кризових процесів в Україні у 2008-2009 роках і 2013-2015 роках
вказує на те, що результати та наслідки двох кризових процесів, імовірно, також
можуть виявитися близькими. У такому випадку сьогодні Україна, щоб не допустити
чергового кризового шоку, вірогідно, може використати антикризові заходи і
заходи з економічного відновлення, які належним чином не були враховані та
задіяні в посткризовий період в 2010-2012 роках. Найвагоміше в нинішній
ситуації – це прискорена інтеграція українських виробництв у світові виробничі,
торговельні, фінансові мережі, що дозволило б країні подолати відставання від
світових тенденцій [1].
В Україні інвестиційні втрати 2008-2009 років суттєво
погіршили готовність світових інвесторів до входження у країну, а недолуга
інвестиційна політика 2010-2013 років по суті відвернула (вітчизняних і
міжнародних) інвесторів від вітчизняної економіки, наслідком чого стало
подальше вимивання інвестиційного потенціалу. Тому у кризу 2013-2015 років
Україна ввійшла у вкрай послабленому стані й не мала вагомих важелів протидії
новій кризовій хвилі. Країна опинилася серед інвестиційних аутсайдерів,
сьогодні не видно чинників, за рахунок яких вдасться помітно покращити її
інвестиційні позиції, а тому найближчими роками слабкість інвестиційних
процесів й надалі стримуватиме економічне відновлення країни загалом. Зважаючи
на зміну структури та чинників розвитку глобальної економіки, українська модель
зростання докризового періоду, базована на експортній експансії товарів з
низькою доданою вартістю, вже не буде дієвою ані в середньо-, ані в
довгостроковій перспективі. Вірогідно, лише інвестиційне розширення надасть
Україні шанс на економічне відновлення. Тому в сьогоднішніх реаліях України
посилення інвестиційного сприяння є одним з найактуальніших завдань економічної
політики держави. Донині основні інвестиційні ресурси українські підприємства
отримують із власних джерел, власних нагромаджень. Слабка економічна динаміка й
високі фінансові та валютні ризики призводять до погіршення фінансових
результатів діяльності підприємств, а разом з тим – до подальшого зниження
економічної активності загалом.
Поширення кризових процесів в Україні як у 2008-2009 роках,
так і в 2013-2015 роках мало невід’ємною складовою значне знецінення вартості
національної валюти, на стримування якого НБУ був вимушений запроваджувати
різноманітні заходи, насамперед – валютні інтервенції, спрямовані на
“заспокоєння” ринків, що призводило до значної втрати валютних резервів країни
[2]. Іншою сферою, де формуються
значні ризики, притаманні українському економічному середовищу, є платіжний
баланс країни. Так, тривалий час Україна утримувала негативне сальдо зовнішньої
торгівлі (насамперед, внаслідок низькоконкурентного експорту та значного обсягу
енергетичного імпорту), що сформував високий девальваційний тиск, який “розрядився”
шоковою девальвацією гривні навесні 2014 р. та взимку 2015 р. Тому тільки при
зростанні у виробництві частки конкурентних товарів з високою доданою вартістю
Україна спроможна покращити зовнішньоторговельні позиції і суттєво знизити
ризики девальваційних шоків.
Зовнішньоторговельні дефіцити загалом притаманні
багатьом країнам і не формують високі ризики, якщо країни мають належні джерела
фінансування, насамперед у вигляді прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Саме
приплив ПІІ дозволяє прискорити економічне зростання й поглинути високий імпорт
для розширення виробництва та підвищення добробуту. Україна в кризовий і
посткризовий періоди за стійкого погіршення зовнішньоторговельного сальдо не
змогла адекватним чином залучати ПІІ. Вітчизняна економічна практика засвідчує,
що спрямування до негативних значень сумарного показника сальдо рахунку
поточних операцій та ПІІ в Україні може слугувати чітким сигналом до суттєвого
посилення ризиків економічного обвалу вже в найближчій перспективі. Зрозуміло,
найближчими роками інвестиційна привабливість України залишатиметься слабкою,
тобто приплив ПІІ не зможе бути чинником підтримки макроекономічного
середовища. Поряд з цим в Україні започаткувалася примітна тенденція – в
посткризовий період послідовно зростають грошові перекази до країни
громадян-українців з-за кордону. Їх обсяги у 2012-2014 роках суттєво перевищили
обсяги припливу ПІІ. Збереження вказаної тенденції могло б стати одним з
вагомих чинників макроекономічного й валютного зміцнення країни. На жаль, з
середини 2014 р. НБУ запровадив низку заходів примусової конвертації валютних
переказів у гривневі еквіваленти, що може повністю зруйнувати потоки валютних
переказних коштів. За умов збереження високих девальваційних ризиків не може йтися
про повернення валютних коштів населення до банківської системи, а гривневі
заощадження громадяни намагатимуться перевести в готівкову іноземну валюту [2]. Тобто, національна банківська система
продовжуватиме втрачати кошти населення; своєю чергою, бізнес не зможе
розраховувати на банківську підтримку. Це й надалі підтримуватиме девальваційну
хвилю і вимиватиме заощадження з банківської системи, посилюючи кризові явища.
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що ефективна
інвестиційна політика як на рівні держави, так і на рівні господарюючих
суб’єктів, є дієвим засобом подолання кризових явищ в діяльності українських
підприємств.
Література:
1. Юрчишин
В. Україна – від кризи до кризи / В. Юрчишин [Електронний ресурс] // Офіційний сайт центру Разумкова. –
Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/upload/ukraine-vid_kryzy_doKryzy.pdf
2. Петрик
О. Економічна криза в Україні та заходи щодо її подолання / О. Петрик // Вісник НБУ. – 2014. – №
13. – С. 4–10.