Економічні науки. Державне регулювання економіки

Мацко Н. Г.

Одеський національний політехнічний університет, Україна

Державне регулювання в сфері інноваційної діяльності

В умовах кризової економіки важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, яка є чинником економічного зростання країни. Вона сприяє формуванню, розвитку та використанню інноваційного та науково-технічного потенціалу підприємств та країни в цілому. Дослідженням проблем інновацій та інноваційної політики держави займалися багато вітчизняних та зарубіжних науковців, однак більша частина робіт носить загальнотеоретичний характер, тому і досі питання підвищення ефективності інноваційної політики країни залишаються відкритими.

Метою державної політики у сфері інноваційної діяльності є створення різного роду умов: соціально-економічних, організаційних та правових з метою забезпечення сприятливого клімату для провадження інноваційної діяльності з урахуванням використання екологічно-чистих та безпечних технологій. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність» визначаються основні принципи державної інноваційної політики [1]:

· орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

· визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

· формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

· ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

· забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

· фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

· інформаційне забезпечення та підготовка суб’єктів інноваційної діяльності.

Однак, сучасний стан економіки свідчить про порушення цих принципів та неефективне використання інструментів державного регулювання інноваційної діяльності. Звідси виникають наступні проблеми:

· низький рівень техніко-технологічного оновлення виробництв;

· велика частка неконкурентноспроможних товарів на ринку;

· недостатнє бюджетне фінансування;

· неефективність організаційної складової системи інноваційної діяльності.

Для більш ефективного впровадження державної політики в сфері інноваційної діяльності слід виділити основні пріоритетні напрямки державної підтримки інноваційної діяльності (рис. 1).

Рисунок 1 – Пріоритетні напрямки державної підтримки інноваційної діяльності

Науковий розвиток передбачає сприяння фундаментальним та прикладним дослідженням, підготовці та перепідготовці наукових кадрів, створенню системи інформаційного та матеріального забезпечення наукової діяльності. Для технологічного розвитку досліджуються та створюються умови для високопродуктивної праці, розроблюються заходи захисту здоров’я людини. Також ураховується пріоритетність розробки сучасних енергозберігаючих технологій та техніки для електроенергетики та перероблюючих галузей виробництва. Державна підтримка у сфері виробництва передбачає сприяння формуванню наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонування інноваційних структур (технопарків, технополісів, бізнес-інкубаторів, фінансово-промислових груп). Особливої уваги потребують умови для оновлення техніко-технологічної бази найбільш важливих галузей національної економіки. Разом з тим впроваджуються високорентабельні інноваційно-інвестиційні проекти, реалізація яких може принести швидку віддачу та сприяти прогресивним змінам у структурі виробництва. У сфері фінансово-банківської діяльності державна підтримка виражається у стимулюванні створення спеціалізованих інноваційних банків, а також фондів довгострокового кредитування комерційних банків, шляхом встановлення податкових пільг на грошові засоби, що інвестуються на довгостроковій основі у новітні технологічні рішення, введення спеціального порядку створення інноваційних асоціацій, що дозволить випускати оновлену конкурентоспроможну продукцію, введення державної системи страхування ризиків інноваційної діяльності шляхом спеціально створеної страхової компанії.

В сучасній Україні функціонують наступні організаційні форми реалізації інноваційної діяльності [2]:

· університетські науково-дослідні центри, в які забезпечують ефективне об’єднання фінансових ресурсів, наукових кадрів високої кваліфікації та матеріально-технічної бази;

· технопарки, що, як правило, являють собою акціонерні товариства та займаються питаннями патентування, маркетинговими дослідженнями, рекламою, консалтинговими та лізинговими послугами, орендою в сфері науково-технічної діяльності;

· технополіси, які є якісно новою територіальною інтеграцією науки та виробництва, що забезпечує високі темпи наукового-технічного розвитку;

· бізнес-інкубатори – маленькі наукоємні фірми, на яких створені сприятливі умови для створення інноваційних продуктів, підготовки кадрів, стимулювання власного бізнесу;

· венчурні підприємства, що спеціалізуються на розробці інноваційних рішень та впровадженні їх у виробництво, також, на яких забезпечується зв'язок між фундаментальними дослідженнями та масовим виробництвом.

Отже, для активного розвитку інноваційної діяльності виникає необхідність у партнерстві державного та приватного секторів економіки, що активно сприятиме створенню конкурентоспроможної економки. На даному етапі реалізації інноваційної стратегії України чітко просліджується потреба удосконалення дії механізмів державної політики у сфері інноваційної діяльності.

Література:

1) Закон України “Про інноваційну діяльність”: станом на 1 груд. 2013 // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – N 36, С.266.;

2) Державне регулювання економіки: підручник / Л. А. Швайка. - К. : Знання, 2008. – 462 с. – ("Вища освіта ХХI століття" ). – Бібліогр.: с.458 . – ISBN 978 – 966 – 346 – 379 – 7.