Экономические науки/ 16.Макроэкономика.

К.е.н. Колодійчук А.В., молодший науковий співробітник

ДУ “Інститут регіональних досліджень НАН України”, м. Львів, Україна

ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Економічний розвиток будь-якої країни не можна уявити сьогодні без її участі у різноманітних глобалізаційних процесах. Глобалізаційні процеси виступають каталізатором інноваційно-інвестиційного розвитку як країн-донорів інновацій, так і країн-реципієнтів інноваційних технологій, механізмом консолідації різних макроекономічних систем у вирішенні спільних та глобальних проблем, формують глобальну платформу переходу до нових технологічних укладів, створюють умови для транснаціоналізації виробничих ланцюгів. Проте, для того, щоб в повній мірі користуватися вигодами глобалізації, у більшості випадків недостатньо лише відкритості національної економіки, перед державою стоять завдання створення умов інвестиційної привабливості, залучення інтелектуального капіталу, його активного використання у виробництві, лібералізації галузевих ринків. Для економічно розвинутих країн глобалізація – можливість доступу до нових ресурсів та ринків збуту, а для країн, що розвиваються – спосіб подолання економічної та технологічної відсталості, інструментарій трансформації аграрних економік в індустріальні, індустріальних – в постіндустріальні і т.д. до інформаційного суспільства та моделі економіки знань. Незважаючи на те, що поняття “глобалізація” достатньо поширене, в той же час воно складне і багатогранне. У зв’язку з цим важливо дослідити підходи до визначення його змісту.

Слово “глобалізація” походить від лат. globus – “куля” та англійського “globalization”. На основі підходів різних науковців до визначення сутності економічної категорії “глобалізація”, нам вдалося виділити, узагальнити і систематизувати ці підходи: процесно-системний, процесно-уніфікаційний, процесно-бар’єрний, еволюційний, системний, домінантний, просторовий, фінансово-торгівельний, технологічний, космополітичний, політичний, науково-технічний, ресурсно-факторний, ринково-конкурентний, цивілізаційний, соціокультурний.

Відповідно положенням процесно-системного підходу до означення категорії “глобалізація”, остання трактується як всеохоплюючий системоформуючий процес розвитку світової економіки. Тобто глобалізація перетворює світове господарство у відкриту систему соціально-економічних, суспільно-політичних та науково-культурних взаємозв’язків, що всебічно пронизують всі її ланки на всіх ієрархічних рівнях. При цьому важливо, що цей процес є об’єктивним [2, c. 44], а його розгортання від якогось окремого суб’єкта залежати не може. Дещо альтернативний погляд на глобалізацію як процес сформований у процесно-уніфікаційному підході. Зокрема глобалізація в даному випадку – процес інтеграції (зближення) національних економік в єдине світове господарство, яке супроводжується уніфікацією національних ринків капіталу, робочої сили та технологій. Так, у доповіді [4] глобалізацію визначають як сукупність глобальних взаємозв’язків у трьох ключових сферах: техніко-економічній, політичній і соціокультурній, що спільно з учасниками цих зв’язків формують глобальну економічну систему. Третє альтернативне сприйняття глобалізації як процесу виділяють в межах процесно-бар’єрного підходу до формулювання дефініції поняття “глобалізації”. Так, згідно з ним глобалізація – сукупність глобальних процесів (часто полярних), які супроводжуються постійно новими викликами для людської цивілізації, перешкодами для її розвитку. Звісно, що такі процеси можуть бути системно-деструктивними по відношенню до єдиної світової економіки, що власне відрізняє даний підхід від вищенаведеного процесно-системного.

За еволюційним підходом (І.В. Крапивний, Я.В. Шевчук, В.В. Папп та інші) глобалізація трансформує розрізнені національні господарства в кардинально нову якість – єдиний світогосподарський організм. Зауважимо, що неодмінним атрибутом цього підходу є трансформуюча функція глобалізації, адже порівняно з процесними підходами, які передбачали в основному кількісні зміни, у даному випадку спостерігаються якісні перетворення, має місце ефект синергії у світогосподарській системі.

У системному підході глобалізація декларується не просто як процеси, що формують взаємозв’язки в світовій економіці, а власне це самі взаємозв’язки, як складові частини світогосподарського механізму. Домінантний підхід означає, що глобалізація – інструмент домінування однієї країни, групи країн над іншими, способу життя, набору цінностей, ідеологічних принципів, що приймаються як основоположні для всього світового співтовариства. Різновидами домінантного підходу є вестернізаційний (глобалізація як інструмент поширення і закріплення західних цінностей у світі) та лібералістський (поширення ліберальних цінностей, поглядів). У просторовому підході зазначається, що глобалізація формує нову формацію – світогосподарський простір, з усіма притаманними йому просторовими ознаками і властивостями. Фінансово-торгівельний підхід до визначення глобалізації акцентує увагу на її проявах у лібералізації міжнародної торгівлі та фінансових ринків. Так, професор Гжегож Колодко глобалізацією називає історичний процес лібералізації та інтеграції ринків товарів, капіталів і праці, котрі перед тим функціонували в певній мірі ізольовано, у єдиний світовий ринок [1, c. 10]. Технологічний підхід наголошує на технічних аспектах глобалізаційних процесів, а саме розвитку телекомунікацій, інформаційної інфраструктури, швидкісних засобів пересування, міжнародного трансферу інноваційних знань і технологій. Космополітичний підхід означає, що глобалізація проявляє себе як тенденція космополітизму, ідеологія т.зв. “глобальної приналежності”. У корпоративному (міжнародно-підприємницькому) підході головною рушійною силою глобалізації є діяльність транснаціональних корпорацій та транснаціональних банків.

Політичний підхід полягає в тому, що глобалізація – виключно політичний процес, який вимагає політичної волі провідних країн світу і зумовлений їх геополітичними інтересами. І як результат, така політика призводить до диференціації рівня оплати праці в різних країнах, загострення екологічних проблем через перенесення шкідливих виробництв в країни, що розвиваються, зростає залежність окремих країн від ТНК і ТНБ.

Згідно з науково-технічним підходом глобалізація створює базу для розгортання науково-технічної революції у всьому світі, сприяє вирівнюванню науково-технічного розвитку різних країн, активізації науково-технічної кооперації, виконання спільних масштабних НДДКР.

Ресурсно-факторний підхід ґрунтується на тому, що глобалізація формує умови для активного міжкраїнного переміщення факторів виробництва, його ресурсного забезпечення. Тобто завдяки глобалізаційним процесам забезпечується міграція робочої сили, міжнародний рух капіталу, тобто прямих іноземних інвестицій, “відплив умів” в країни з вищим рівнем оплати інтелектуальної праці і соціального забезпечення тощо. Відповідно до ринково-конкурентного підходу глобалізація формує міжнародні галузеві ринки, створює необхідні умови для ринкової конкуренції у світовому масштабі. Водночас через вплив ТНК такі ринки, як правило, швидко монополізуються і це потребує співпраці у сфері міждержавного антимонопольного регулювання.

Розглядаючи цивілізаційний підхід, необхідно наголосити, що згідно з ним глобалізація – чергова фаза розвитку людської цивілізації, яка характеризується тяжінням національних господарств до взаємодії між собою та інтеграційних тенденцій, а також формуванням глобальних ринків товарів, послуг, капіталу, робочої сили. За соціокультурним підходом глобалізацію слід розуміти як інструмент формування нової – глобальної – культури, конвергенції культур різних народів і країн.

М.М. Лебедєва та А.Ю. Мельвіль зазначають, що науково-технічний і технологічний розвиток значно ширший за змістом, ніж економічний розвиток і, як наслідок, глобалізація також значно ширше свого чисто економічного елемента [3, с. 67]. Проте так чи інакше, на нашу думку, глобалізація в першу чергу – це поняття напрямку розвитку світової економіки, процес, який її формує, бо без глобальних економічних процесів ніколи б не відбувся науково-технічний чи технологічний розвиток у світових масштабах.

Як видно з попередніх дефініцій глобалізації, більша частина з них є неповними, фрагментарними, лише частково відображають зміст глобалізації та приділяють увагу лише окремим її аспектам.

Тому нами пропонується ввести в науковий обіг комплексний макроекономічний підхід до тлумачення змісту глобалізації. З одного боку такий підхід повинен комплексно враховувати різносторонню суть глобалізації, а з іншого боку – враховувати прояви глобалізації на макрорівні та відображати її вплив на розвиток національної економіки.

Таким чином, на нашу думку, глобалізація – складний полігалузевий динамічний процес формування єдиної світогосподарської системи, який проявляється через інтенсифікацію міжнародних виробничо-кооперативних та науково-технічних зв’язків, міждержавний трансфер інновацій, активізацію руху капіталу та міграцію робочої сили між країнами, взаємодію держав у вирішенні комплексу глобальних проблем, формування інтеграційних утворень та функціонування міжнародних організацій, створення глобальної інформаційної інфраструктури, експорт найбільш успішних моделей соціально-економічного розвитку і передбачає формування глобального конкурентного середовища та широке представлення в ньому інтересів транснаціональних корпорацій, транснаціональних банків та окремих країн.

Література:

1. Бондаренко В.А. Маркетинговая деятельность в условиях глобализации: учеб. пособие / В.А. Бондаренко, В.А. Осовцев, Е.В. Писарева: Изд-во ЦКБ “БИБ-КОМ”. – М., 2014. – 260 с.

2. Иноземцев В.Л. Современная глобализация и ее восприятие в мире / В.Л. Иноземцев // Век глобализации. – 2008. – № 1. – С. 31–44.

3. Лебедева М.М. “Переходный возраст” современного мира / М.М. Лебедева, А.Ю. Мельвиль // Международная жизнь. – 1999. – № 10. – С. 66-75

4. Тревоги мира. Социальные последствия глобализации мировых процессов. Доклад ЮНРИСД. – М: Научно-исследовательский институт социального развития при ООН, 2004. – 98 с.