Аспірант Маслов Роман Вікторович

ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, Україна

КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ оздоровЧОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ-ФІЗРЕАБІЛІТОЛОГІВ

Формування оздоровчої компетентності майбутніх фахівців із фізичної реабілітації у процесі професійної підготовки здійснюється на засадах реалізації компетентнісного підходу в сучасній освіті, що розглядається науковцями як одна із засадничих умов модернізації професійної підготовки студентів у вищій школі і на основі світового досвіду та українських перспектив визначає освітню політику держави.

Аналіз наукових джерел з проблеми компетентності/компетенції (Н. Бєлікова, Д. Воронін, І. Зимняя, І. Касьяненко, Н. Кропотова, В. Луговий, М. Степко, А. Хуторской та ін.) доводить, що дослідниками вивчається контекстність, комплексність і креативність компетентнісно-орієнтованої професійної освіти [2], здійснюється понятійно-термінологічний екскурс для конкретизації сутності таких понять, як «компетентність» і «компетенція», що почали використовуватися в педагогіці з 80-х років ХХ ст. [3; 5]); визначається, що є прийнятним, а що проблемним для вищої освіти України [4]. Суттєві зміни характеру освіти (її спрямованості, цілей, змісту), що відбуваються на межі ХХ-ХХІ ст., орієнтують її на «вільний розвиток людини» [1], на творчу ініціативу, самостійність, конкурентноздатність, мобільність майбутнього фахівця. Однак залишаються недостатньо вивченими частинами загальної проблеми реалізації компетентнісного підходу питання стосовно формування оздоровчої компетентності студентів-фізреабілітологів.

Існуюча тривалий час «ЗУН – парадигма результату освіти» містить теоретичне обґрунтування, визначення, номенклатуру, ієрархію вмінь і навичок, методик їх формування, контролю й оцінки. Ця парадигма сприймається частиною педагогів і досі. Однак, зміни, що відбуваються в галузі визначення цілей освіти, співвідносні з глобальним завданням забезпечення входження людини в соціальний світ, її продуктивну адаптацію у цьому світі, обумовлюють необхідність постановки питання забезпечення освітою більш повного, особистісно і соціально інтегрованого результату. В якості загального визначення такого інтегрального соціально-особистісно-поведінкового феномену, як результату освіти в сукупності мотиваційно-ціннісних, когнітивних складових і виступає поняття «компетентність/компетенція». Саме це означає формування нової парадигми освіти.

Орієнтована на компетенції освіта (competencebased education – CBE) бере початок з 60-70-х рр. ХХ ст. У дослідженні І. Зимньої звертається увага на те, що поняття «компетенція» вперше було використано Н. Хомським (Масачузетський університет) у 1965 році в розумінні «системи породжуючих процесів». Авторка звертає увагу, що саме «використання» є актуальним проявом компетенції, як «утаємниченого», потенційного, що в дійсності пов’язане з мисленням, з навичками, тобто з досвідом самої людини [1].

Водночас у роботі зарубіжних авторів категорія компетенції змістовно наповнюється власне особистісними складовими, включаючи мотивацію [6]. Таким чином, у 60-х роках минулого століття було закладене сучасне розуміння відмінностей між поняттями «компетенція» і «компетентність», де останнє трактується як заснований на знаннях інтелектуально і особистісно-обумовлений досвід соціально-професійної життєдіяльності людини.

У програмі Ради Європи (Берн, 1996 р.) поставлене питання про те, що для реформ освіти суттєвим є визначення ключових компетенцій (key competencies), які покликані набути студенти як для здобуття вищої освіти, так і для успішної майбутньої роботи. Сепаруючи сутність ключових компетенцій у контексті нашого дослідження, основні положення їхнього змісту було конкретизовано так:

– соціальні компетенції, серед яких – здатність брати на себе відповідальність;

− компетенції, пов’язані з життям у багатокультурному суспільстві;

− компетенції, які відносяться до володіння (mastery) комунікацією, що особливо важливо для роботи в соціальному житті;

− компетенції, пов’язані зі зростанням інформатизації суспільства, що потребує критичного судження у відношенні до інформації, яка поширюється масмедійними засобами і рекламою;

− здатність навчатися протягом життя як основа безперервного навчання в контексті як особистого професійного, так і соціального життя.

Очевидно, що ключові компетенції є найбільш узагальненим і широким визначенням адекватного прояву соціального життя людини в сучасному суспільстві.

У широкому контексті понятійного трактування компетентності/компетенції А. Хуторськой [5] використовує термін «освітні компетенції», які обумовлює особистісно-діяльнісним підходом до освіти, оскільки вони відносяться виключно до особистості учня і виявляються, а також перевіряються лише в процесі виконання ним певним чином складеного комплексу дій.

Автор розводить розуміння понять компетенція і компетентність таким чином. Компетенція (з латині – competentia) означає коло питань, в яких людина добре обізнана, включає сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів дій, досвіду, здібностей) для ефективної діяльності у певній сфері. А компетентність включає особистісне відношення людини до предмету діяльності; це особистісна якість (характеристика), яка з’явилася у процесі навчання.

Таким чином освітні компетенції відносяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь студент, а лише до тих, які охоплюють основні напрями професійної підготовки, в тому числі й формування оздоровчої компетентності, як атрибуту професійної ідентифікації майбутніх фахівців із фізичної реабілітації, як сформована здібність чіткого, наполегливого повсякденного дотримання здорового способу життя. Використання поняття освітніх компетенцій у нормативній і практичній складових освіти дозволяє вирішувати типову проблему, коли студенти мають належний рівень теоретичних знань, але зазнають значні труднощі у використанні цих знань для вирішення конкретних завдань або проблемних ситуацій. Освітня компетенція передбачає засвоєння студентом не окремих знань і умінь з кожної дисципліни, а опанування комплексної процедури, в якій для кожного виділеного напряму присутня відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

У комплексності освітніх компетенцій закладена додаткова можливість представлення освітніх стандартів в системних вимогах до рівня підготовки випускників, де освітніми компетенціями є інтегральні характеристики якості підготовки студентів, пов’язані з їх здатністю цільового осмисленого використання комплексу знань, умінь і способів діяльності відносно певного міждисциплінарного кола питань. Таким чином, освітня компетенція – це сукупність смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок і досвіду діяльності майбутнього фахівця відносно до певного кола суб’єктів реальної дійсності, необхідних для здійснення особистісної і соціально-значущої продуктивної діяльності на основі сформованої компетентності.

А. Хуторськой пропонує трьохрівневу ієрархію компетенцій:

1) ключові компетенції – відносяться до загального (метапредметного) змісту освіти;

2) загальнопредметні компетенції – відносяться до певного кола навчальних дисциплін і освітніх галузей;

3) предметні компетенції – часткові відносно до двох попередніх рівнів компетенції, що мають конкретний опис і можливість формування в межах навчальних дисциплін [5].

Проектована на даній основі професійна освіта забезпечуватиме цілісну компетентнісну освіту, в якій оздоровча компетентність студента-фізреабілітолога відіграватиме багатофункціональну метапредметну роль, що виявляється не лише під час навчання у вищій школі, але й у сім’ї, в колі друзів, у майбутніх професійних взаємовідносинах з реабілітантами (пацієнтами) тощо.

Таким чином, визначення комплексу здоров’язбережувальних компетенцій відображатиме напрям формування у майбутнього фахівця із фізичної реабілітації оздоровчої компетентності, що включає не лише когнітивну й операційно-технологічну складові, але і мотиваційну, етичну, соціальну та поведінкову.

Таким чином, аналіз та узагальнення напрямів і результатів наукових пошуків дослідників з проблем здоров’я, обґрунтування компетентнісного підходу у професійній підготовці майбутніх фізреабілітологів дає змогу розглядати ці аспекти в навчально-виховному процесі ВНЗ, як одну із складових світогляду студентів на основі їх ціннісного ставлення до процесу оздоровлення. Це зумовлено подальшим розвитком і стабілізацією у студентські роки самосвідомості особистості та розглядається як найважливіша умова найбільш повної самореалізації майбутнього фахівця із фізичної реабілітації в активній життєдіяльності та ціннісного ставлення до власного здоров’я.

Література та джерела

1. Зимняя И. А. Ключевые компетенции – новая парадигма результата современного образования [Електронний ресурс] / И. А. Зимняя // Интернет-журнал «Эйдос». – 2006. – 5 мая. – Режим доступу до журн.: http://www.eidos.ru/ journal/2006/0505.htm.

2. Кропотова Н. В. Компетентностно-ориентированное профессиональное образование: контекстность, комплексность, креативность / Н. В. Кропотова // Професіоналізм педагога в контексті Європейського вибору України. – 2006. – Ч. 1. – С. 84–90.

3. Луговий В. І. Компетентності та компетенції: поняттєво-термінологічний екскурс / В. І. Луговий // Вища освіта України. – 2009. – № 3. – С. 8–14.

4. Степко М. Компетентнісний підхід : його сутність. Що є прийнятним, а що проблемним для вищої освіти України? / М. Степко // Вища освіта України. – 2009. – № 1. – С.43–58.

5. Хуторской А. В. Ключевые компетенции и образовательные стандарты [Електронний ресурс] / А. В. Хуторской. – Режим доступу до статті : http://www.eidos.ru/journal/2002/0423.htm

6. Elliot A. J. Competence and Motivation. Competence as the Core of Achievement Motivation [Електронний ресурс] / Andrew J. Elliot, Carol S. Dweck. – Режим доступу:http://www.psych.rochester.edu/faculty/elliot/documents/2005_ ElliotDweck_CompetenceastheCoreofAchievementMotivation.pdf.