Педагогические науки / Методические основы воспитательного про­цесса

 

К. п. н., ст. н. с. Назаренко Г. А.

Черкаський обласний інститут післядипломної освіти

педагогічних працівників

Сутність фасилітації процесу виховання у старшокласників культури демократизму

 

         Необхідність налагодження паритетних відносин між владними структурами  держави і громадянським суспільством, між владою і особистістю в умовах демократизації  суспільно-політичного життя в Україні актуалізує  проблему виховання культури демократизму кожного громадянина. Особливо актуальна ця проблема для учнів старших класів, які незабаром увійдуть у доросле самостійне життя.

Культуру демократизму старшокласників ми розглядаємо як феномен  суспільно-владних відносин. Сутність цієї дефініції  включає прийняття особистістю демократичних цінностей  (права і свободи людини-громадянина,  рівність, справедливість, солідарність); усвідомлення можливості та цінності самостійного вибору; критичне сприйняття соціально-політичної інформації; активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях; усвідомлення себе як суб’єкта, здатного впливати на життя суспільства і держави; спроможність самостійно реалізовувати власні рішення та відповідати за їх наслідки; готовність до взаємодії з владними структурами та органами місцевого самоврядування щодо покращення життя держави та місцевої громади; прагнення до суб’єктного самовизначення, самореалізації та саморозвитку в умовах громадянського суспільства  [7, С.39-42].

 Ефективність  виховання у старшокласників культури демократизму у значній мірі залежить від  готовності педагога здійснювати фасилітацію означеного процесу.

У науковий обіг термін «фасилітація» (від анг. – to facilitate – допомагати, полегшувати, створювати сприятливі умови) вперше був введений  К. Роджерсом, який трактував сутність цього феномену як  підтримку, допомогу і водночас стимулювання педагогом процесу розвитку і саморозвитку особистості як суб’єкта власного життя, сприяння вільному й самостійному вибору та прийняттю рішень вихованцями, їхньому активному функціонуванню та  особистісному зростанню [3].

Сучасна дослідниця феномену фасилітації О. Левченко зауважує, що в науці виділяють соціальну і педагогічну її різновиди: під першою розуміють підвищення швидкості або продуктивності діяльності особистості внаслідок актуалізації в її свідомості образу іншої людини (або групи людей), що виступає як суперник або спостерігач за її діями;  педагогічна ж фасилітація тлумачиться як   посилення продуктивності освіти (навчання, виховання) та розвиток суб’єктів педагогічного процесу за рахунок особливого стилю спілкування і взаємодії [6, с. 13].

Вченими виокремлюються наступні особливості педагогічної фасилітації:

-         під час навчальної діяльності   наставник займає позицію помічника і допомагає учневі самостійно знаходити відповіді на питання та/або опановувати новими навичками [4];

-         у ході педагогічного процесу створюється атмосфера взаємної поваги та підтримки, налагоджується діалогічне спілкування та суб’єкт-суб’єктна взаємодія [8];

-         педагог сприяє розвитку особистісних функцій самостворення і самоорганізації вихованців,  забезпечує формування особистісного досвіду суб’єктів педагогічного процесу [там само];

-                     фасилітація розвитку і саморозвитку особистості спрямовується на актуалізацію життєвих її ресурсів, потреби в особистісному зростанні, на  підтримку прагнення вихованця до самовдосконалення, самореалізації, саморозвитку, сприяння усвідомленню ним себе як самоцінності [5, с. 8].

Для нашого дослідження важливою є думка Є. Врублевської про те, що у процесі фасилітації виховання  педагог має налагодити таку педагогічну взаємодію, яка надихатиме й спонукатиме вихованця до інтенсивної, свідомої самозміни відповідно до особистісно пріоритетних сенсів життєдіяльності у всіх сферах суспільного життя, що сприятиме активізації його цілеспрямованого і продуктивного саморозвитку    [2, с. 8].

Аналогічної позиції дотримується й О. Фісун, яка трактує педагогічну фасилітацію як допомогу вихованцю в усвідомленні себе як самоцінності, підтримку його прагнення до саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, сприяння його особистісному зростанню, розкриттю здібностей і потенційних можливостей у всіх сферах життєдіяльності  [9, С. 133-139].

Усі названі вище вчені розглядають педагогічний процес як співтворчість вчителя та учнів, спільний пошук, суб’єкт-суб’єктну взаємодію, спрямовану на узгодження зовнішніх впливів із внутрішніми властивостями особистості вихованця, що забезпечує зміни у її свідомості та поведінці. Такий підхід до налагодження міжособистісних взаємовідносин, забезпечує саморозвиток і самореалізацію вихованця, спонукають його до активних зусиль щодо розкриття власних внутрішніх потенцій.

У науковому доробку К. Шевченко виділено важливі для нашого дослідження  характеристики педагогічної фасилітативної взаємодії:

– взаємодія педагога та  учнів, що спрямована на конструктивне вирішення проблемних питань, ґрунтується на  розумінні і підтримці;

– за кожним учасником взаємодії визнається право на власну думку, позицію;

– кожен суб’єкт виховної взаємодії визнається неповторною особистістю, рівною серед інших у прояві своєї індивідуальності;

– залученість кожного до спільної діяльності (партисипативність): спільне прийняття рішень про зміст і форми здійснення взаємодії, колективна відповідальність за прийняті рішення [10, С.260].

      Актуалізуючи положення К. Роджерса про фасилітацію для сучасної виховної практики, І. Бех цілком слушно зазначає, що виховною позицією педагога-фасилітатора  має бути розуміння, визнання, прийняття і підтримка вихованця:

-       розуміння дитини передбачає  вміння вихователя  правильно оцінити її емоційний стан, здатність сприймати та адекватно інтерпретувати поведінку вихованця безпосередньо у кожний момент спілкування, вміння фіксувати зміни у почуттях і вчинках, а також визначати причини, що зумовлюють ці зміни; це емпатійне усвідомлення всього суперечливого „Я” вихованця, вміння вислухати і, головне, почути та зрозуміти його;

-         визнання дитини  означає усвідомлення її права бути самою собою, не схожою на інших індивідуальністю, неповторною у тому розумінні, що вона має лише їй притаманні природно задані темперамент, характер, задатки, які визначають специфіку її інтересів, потреб, здібностей; це  усвідомлення неповторності, автономності, суверенності, самостійності  особистості, її права на власний життєвий шлях; розуміння того, що конкретні шляхи кожного вихованця до досягнення виховної мети, конкретні механізми особистісного розвитку можуть бути індивідуально-своєрідними;

- прийняття дитини означає безумовне позитивне ставлення до неї такої, якою вона є, з усіма властивими їй якостями; це увага до його почуттів і думок, підтримка школяра навіть за умови, що цінності і системи поглядів вихователя і вихованця можуть не збігатися; це повага до особистої життєвої позиції старшокласника. Прийняття дитини передбачає повагу до особистості дитини та  проявляється у співчутті, доброзичливості та щирості стосунків, які сприяють особистісному зростанню та самоствердженню вихованця [1, С.37-62].

         Слідом за І. Бехом, наголосимо, що проявляючи розуміння, визнання і прийняття вихованця, вихователь вступає у відносини позитивної емоційної підтримки і психологічного захисту дитини. Лише за таких умов вихованець впевнений, що його поважають, цінують і люблять, хоч би які труднощі, зіткнення і конфлікти не виникали в його стосунках із вихователем [там само].  

          Зауважимо, що саме на таких засадах, виховуючи у старшокласників культуру демократизму, педагог має сприяти розвитку  умінь встановлювати контакти та спілкуватись з представниками владних структур, органів місцевого самоврядування  та громадських організацій, здатності  визначати, висловлювати й відстоювати власну позицію у суспільно-владних відносинах. Надто важливим є формування у старшокласників готовності до співробітництва та ділового партнерства з демократичною владою, розвиток потреби школяра бути повноцінною особистістю у сучасному суспільстві.

 Діяльність педагога-фасилітатора має бути спрямована на допомогу старшокласникам зрозуміти свої особливості, усвідомити власне „Я”, створення необхідних сприятливих умов для їхнього  розвитку і саморозвитку як активних, ініціативних, самостійних і відповідальних громадян.

Література

1. Бех І. Д. Виховання особистості: Підручник. – К. Либідь, 2008. – С.37-62

2. Врублевская Е.Г. Педагогические условия развития у педагога способности к фасилитирующему общению в процессе его профессиональной деятельности (на материале учреждений дополнительного образования детей) : автореф. дис. на соискание науч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.01 «Общая педагогика» / Е.Г.Врублевская. – Хабаровск, 1999. – 21 с.

3. Гуманістична психологія: антологія у 3-х т. : навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів [Текст] / за ред. Р.Трача, Г.Балла. – К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2001. – 252 с.

4. Жижина И. В. Психологические особенности развития фасилитации педагога: дис. … канд. псих. наук : 19.00.07 / Инна Владимировна Жижина. – Екатеринбург, 2000. – 186 с.

5. Кондрашихіна О.О. Формування здатності до фасилітаційних впливів у майбутніх практичних психологів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. псих. наук : спец. 19.00.07 «Педагогічна та вікова психологія» / О.О.Кондрашихіна. – К., 2004. – 20 с., с. 8

6. Левченко О. О. Педагогічна фасилітація як феномен формування фасилітативного стилю педагогічної взаємодії майбутніх викладачів / О. О. Левченко // Наукові записки [Національного університету "Острозька академія"]. Серія : Психологія і педагогіка. - 2011. - Вип. 18. - С. 147-158. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/Nznuoapp_2011_18_19.pdf. 

7. Назаренко Г.А. Теоретичні засади виховання культури демократизму учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів [Посібник] / Г.А.Назаренко. - Черкаси : ЧОІПОПП, 2012. - 120 с.

8. Сумина В.Е. Развитие умений фасилитации общения у студентов в процессе овладения иноязычной речью : автореф. дисс. на соискание науч. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / В.Е.Сумина. – Ростов-на-Дону, 2006. – 19 с.

9. Фісун О.В. Педагогічна фасилітація як багатозначний феномен [Електронний ресурс] / О.В.Фісун //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи. – 2010.– Випуск 34. – С.133-139.– Режим доступу: irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21CO.

10. Шевченко К. О. Педагогічна фасилітація у контексті професійної компетентності вчителя / Психологічні науки: збірник наукових праць. – Випуск 2.13 (109). – С. 258 - 263