Левченко І.В.

Національний Технічний Університет України «Київський Політехнічний Інститут»

Особливості ототожнення та перекладу ситуативної лексики

В даний час вивчення нових слів, аналіз словотворів і способи їх виникнення відображають найбільш характерні тенденції в зміні словникового складу мови. Процес утворення нових слів і поповнення ними сучасної мови – процес постійний і пропонує широке поле для досліджень. Одним з таких явищ є оказіональна лексика.

Слово «оказіоналізм» латинського походження (occasionalis – випадковий). Оказіональне слово – це неологізми, створені поетом або письменником, які використовуються за правилами словотвору виключно в умовах певного контексту, як лексичний засіб художньої виразності [1]. Вони відображають особливості світобачення автора твору, розширюють склад образних засобів і служать одним із способів створення мовної гри.

Цей термін навіть серед лінгвістів розуміється по-різному. Мовознавцями були запропоновані інші назви оказіоналізмів, такі як, авторські слова, стилістичні неологізми, неологізми контексту, одноразові неологізми, літературні неологізми, слова-одноденки, егологізми, індивідуально-авторські новотвори, ефемерні іновації, слова-саморобки, слова-метеори , та ін.

Чому ж деякі вчені називають оказіоналізми неологізмами, щоправда, з деякими уточненнями?

Справа в тому, що ці два лінгвістичних явища об'єднує новизна. Але в одному випадку це більш постійна характеристика, в іншому ж, тимчасова. Оказіональні слова, створені одного разу, «з нагоди», відчуваються як «незвичайні» незалежно від часу свого народження. Неологізми ж поступово стають звичними для носіїв мови і втрачають свою мовну свіжість.

Деякі неологізми мають недовге життя, інші ж закріплюються надовго, входять не тільки в живу повсякденну мову, а й стають невід'ємною частиною словесності. Оказіональні слова ж, створювані авторами для певних художніх цілей, рідко виходять за межі контексту, не отримують широкого розповсюдження і, як правило, залишаються приналежністю індивідуального стилю, так що їх новизна і незвичність зберігаються [2]. Хоча в деяких випадках і окказіоналізми отримують широке поширення, але це швидше виняток з правила.

Перед лінгвістами та перекладачами завжди стоїть питання: якої стратегії слід дотримуватися при перекладі оказіональних слів? Складність процесу перекладу оказіональної лексики полягає в її новизні, свіжості, унікальності або незвичності. Вони можуть бути утворені будь-якою частиною мови і з будь-якої словотворчої моделі. Також вони є новоутвореними словами, не зареєстровані в словниках і тісно пов'язані зі змістом твору.

Так як багато оказіональних слів не мають відповідностей в мові перекладу, перекладачеві треба замінювати їх словами, вже існуючими в мові, або придумувати свої власні «оказіоналізми». Перекладач, який зіткнувся з ними вперше, може не мати чіткого уявлення про значення цих слів. Для їхнього розуміння потрібно бути знайомим з контекстом твору. Складність передачі оказіонального слова на іншу мову, з точки зору, міжмовної комунікації, полягає у відсутності його еквівалента в мові перекладу і основною проблемою при передачі окказіоналізма на іншу мову буде необхідність передати його «культурний фон». Їх функція – допомогти читачеві «вжитися» в реальність твору.

Не варто також забувати і про аналіз структури слів. Як правило, ситуативні слова засновані на вже існуючих словах і морфемах. Щоб зробити переклад, слід пам'ятати про три важливі етапи:

1. Аналіз значення слова;

2. Визначення авторського посилу;

3. Переклад за допомогою рідної мови.

Перекладачі відштовхуються від форми оказіонального слова, від тієї словотворчої моделі, за якою воно було побудовано, намагаючись дати пояснення новоутворенню. Використовуючи знання про граматичне значення частин слова, його можна розчленувати на складові компоненти і побудувати свого роду припущення про значення слова, виходячи з граматичної структури.

У наш час багато слів, що з'являються в художній літературі, викликають у читачів інтерес, своєю оригінальністю форми і гуманістичним змістом. Особливо, це стосується праць в жанрах фентезі та фантастики. Немає певної єдиної думки про їх статус. Справа в тому, що вони самодостатні, мають своєрідну особливість, часто багаторівневі і філософські за змістом. Основні проблеми, пов'язані з їх перекладом: такі тексти сповнені вигаданих реалій, алюзій і квазі-власних імен, тобто імен, придуманих автором, для позначення об'єктів, неіснуючих в реальності.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Кубрякова Е. С. Словосложение как процесс номинации и его отличительные формальные и содержательные характеристики / Е. С. Кубрякова // Теоретические основы словосложения и вопросы создания лексических единиц. – Пятигорск, 1988. – 157 с.

2. Влахов С.М. Непереводимое в переводе (реалии). Мастерство перевода / С.М Влахов., С.Т. Флорин. − М.:, 1970. − 475с.