Циганок Г.М.

Сумський національний аграрний університет, Україна

Вживання української фонетичної термінології при викладанні української мови як іноземної

Фонетику справедливо вважають фундаментом курсу української мови для іноземців, адже без засвоєння фонетичних особливостей українського мовлення не тільки не можна оволодіти ним, а й зрозуміти закони писемної форми мови, засвоїти орфографічні норми. формування навичок слухання, говоріння, читання і письма українською мовою, а також оволодіння навичками виразного мовлення. Без знання фонетичного рівня мови неможливе навчання як усного, так і писемного мовлення.

Фонетиці належить пріоритетна роль у формуванні усного українського мовлення студентів-іноземців, тобто такого, в якому думки і почуття набувають звукового україномовного вираження. Фонетичний рівень будь-якої мови має особливі виражальні можливості, оволодіння ними особливо важливе для навчання говоріння і читання. Виразно значущими фонетичним засобом є словесний наголос, чергування наголошених і ненаголошених складів.

Вивчення фонетики насамперед має сприяти формуванню в студентів-іноземців навичок усного мовлення, яке є важливим способом спілкуванням людей. В усному мовленні мовні значення виражають тільки за допомогою звуків. Тому чи не найважливішою умовою оволодіння українською мовою студентами-іноземцями є: опанування основ її фонетичної системи, усвідомлення фонетичних особливостей українського мовлення, розуміння його фонетичної (звукової) організації, милозвучності, естетичності звукового ладу.

Студенти-іноземці мають засвоїти прийоми посилення фонетичної виразності

мовлення, набути умінь користуватися фонетичними засобами виразності, а це зумовлює виховання у них прагнення вдосконалювати фонетичну організацію власного мовлення, вміло та правильного використовувати фонетичних засоби мови. Формування мовленнєвої діяльності в усній формі зумовлює виховання умінь читати і говорити. На першому плані у розвитку цих умінь є відтворення звукової форми слова за його графічною (літерною) моделлю з дотриманням орфоепічних норм. Основою навчання читати, говорити і писати українською мовою є знання фонетики. За визначенням відомого психолога Д.Б. Ельконiна, читання – це „процес відтворення звукової форми слова за його графічною (літерною) моделлю”, що вимагає засвоєння орфоепії української мови. Навички правильно читати формуються на основі автоматизації цілого комплексу вмінь. Справді, щоб відтворити звукову форму, дивлячись на букви, якими слово написане, треба дуже добре розрізняти звукову структуру слів: чути всі звуки в словах, аналізувати звуковий склад слова, давати якісну характеристику кожному звукові, тобто аналізувати звукове значення кожної букви в кожному конкретному її вияві, засвоїти вимову того чи іншого слова, морфеми. Так, щоб відтворити звукову форму слів молотьба, боротьба, голубка, просьба, легкий, треба, на відміну від написаного, вимовляти в процесі читання: [молод'ба], [бород'ба], [гулупка], [проз'ба], [лехкий]. Саме така звукова форма цих слів існує в нашій мові та є умовою її милозвучності.

Студенти-іноземці мають оволодіти найголовнішими правилами вимови голосних, приголосних, деяких звукосполучень i окремих граматичних форм. До таких правил належить вимова наголошених i ненаголошених голосних, нескладового [Ў], дзвінких приголосних перед глухими. Засвоюючи африкати [дж], [дз], які на письмі передаються сполученнями букв д і ж, д і з, студенти-іноземці мають навчитися злито вимовляти їх. Потребує уваги i вимова слів ґедзь, ґава, ґудзик, ґуля, ґанок, аґрус, ґринджоли та інших, що мають проривний звук [ґ]. Варто порівняти вимову цих слів зі словами гектар, гарбуз, гуси, голова, гілля i зазначити, що звуки [г] та [ґ] вимовляються по-різному.

Невдала фонетична організація мовлення, ускладнена артикуляція, немилозвучність заважають сприйняттю мовлення слухом у процесі читання і говоріння. Вивчаючи українську фонетику, студенти-іноземці мають засвоїти фонетичну організацію українського мовлення, особливості його звукового ладу, характерні умови милозвучності, естетичну роль звуків українського мовлення.

Необхiдно всiєю органiзацiєю роботи щодо вивчення української фонетики студентами-іноземцями викликати у них прагнення до глибокого знання фонетичної органiзацiї українського мовлення, вмiлого та правильного використання фонетичних засобiв української мови. Важливо навчити їх розпiзнавати i передавати всi фонологiчнi засоби мови та спiввiдносити їх з нормою, намагатися навчити їх розрiзняти та вiдтворювати всi звуки українського мовлення, спiввiдносячи їх з фонетичною системою української мови.

Вся органiзацiя роботи з вивчення фонетики має викликати у студентів-іноземців прагнення до вдосконалення фонетичної органiзацiї власного українського мовлення, до вмiлого та найбiльш правильного використання фонетичних засобiв мови. Для цього важливо показати їм фонетичну органiзацiю українського мовлення.

Зауважимо, що великi можливостi для мотиваційного забезпечення навчання студентів-іноземців української мови закладенi в теоретичному й практичному матерiалi кожного роздiлу – фонетики, лексики, словотвору, морфологiї та синтаксису. Але пріоритетна роль у розв’язанні цього завдання належить заняттям з фонетики, зокрема такого виду роботи, як аналіз звукової організації поетичного мовлення, для якого використання фонетичних засобів особливо значуще, хоча розгляд звукової виразності художньої прози і деяких жанрів публіцистики є не менш корисним.

Комунікативними стратегіями вивчення фонетики студентами-іноземцями є:

- усвiдомлення фонетичних особливостей українського мовлення;

- засвоєння звукової організації українського мовлення, особливостей його звукового ладу;

- усвідомлення естетичності звукового ладу українського мовлення;

- засвоєння виражальних можливостей фонетики української мови і формування вміння користуватися ними;

- розвиток вміння говорити і читати, дотримуючись орфоепічних норм;

- формування вміння додержувати потрібної інтонації;

- формування правильної вимови;

- навчання чіткості вимовляння слів, складів і звуків у розмові, співі тощо;

- формування свiдомого ставлення до роботи органiв мовлення;

- виховання прагнення до вмiлого та найбiльш правильного використання фонетичних засобiв української мови.

Серед методів засвоєння фонетики української мови студентами-іноземцями на першому місці має бути метод спостереження над українським мовленням. Спостерігаючи під час вивчення фонетичних за тим, як сполучаються в живому мовленні голоснi та приголоснi звуки, твердi та м’якi, дзвiнкi та глухi приголоснi звуки, виконуючи фонетичні вправи, студенти осмислюють і засвоюють звуковий лад української мови. Тому кожне заняття з української мови має будуватися таким чином, щоб її краса та величнiсть вiдкривалися в якомусь новому проявi. Можливостей для цього сам матерiал дає дуже багато. Мало сказати, що українська мова дуже красива, милозвучна, багата, виразна, що це одна з наймелодiйнiших мов. Цю тезу необхiдно доводити, i доводити так, щоб студенти самi спостерiгали мовнi факти й приходили до певних висновкiв. Вчити потрiбно так, щоб студенти вiдчули мелодику української мови.

Важливою умовою навчання української мови студентів-іноземців є правильна робота артикуляційного апарату. У процесі вивчення української фонетики слiд постiйно звертати їхню увагу на артикуляцію, чiтку вимову звуків української мови, на виразність і милозвучнiсть українського мовлення. Гарну дикцiю забезпечує правильна i точна робота мовних органів, її засвоєння відіграє визначальну роль у формуванні умінь студентів-іноземців користуватися фонетичними засобами виразності, надати своєму висловлюванню ознак мелодійності українського мовлення, тобто українського забарвлення. Фонетична виразність має стати обов’язковою властивістю мовлення студентів-іноземців. Засвоєння основних норм фонетичної виразності українського мовлення вимагає оволодіння нормами творення звуків української мови, а також акцентуаційними нормами наголошування. Фонетична виразність мовлення немислима без дотримання орфоепічних норм.

Ефективним методом засвоєння студентами-іноземцями фонетики української мови є виразне читання, особливо віршів. Саме цей метод чи не найбільше сприяє формуванню фонетичної виразності мовлення студентів. Недостатнє його використання приводить до того, що саме звуковою (фонетичною) виразністю найменше володіють мовці. У виразному читанні реалізуються всі сторони досконалого у фонетичному та інтонаційному планах мовлення. Тому воно фактично виступає базою для тренування вироблених умінь з орфоепії. Саме виразне читання сприяє виробленню правильної артикуляції звуків у потоці мовлення. Виразне читання – важлива ланка у формуванні виразності усного мовлення студентів-іноземців.

Виразне читання віршів має якомога частіше використовуватися на заняттях зі студентами-іноземцями, оскільки воно вимагає чіткого вимовляння звуків, специфічної рухливості наголосу, наголошування слів і найбільше сприяє засвоєнню фонетичних засобів української мови, засобів милозвучності і тим самим вводить студентів-іноземців у світ музики українського мовлення. Ритмізована мова дає змогу сильніше відчути весь її звуковий склад. Ось чому так важливо донести його насамперед у словах, що належать до власне української лексики. У процесі виразного читання запам’ятовуються нові слова, окремі звороти, виховується чуття мови. Метод виразного читання тісно пов’язаний з методом спостереження над мовою поетичних текстів і відіграє важливу роль у формуванні у студентів-іноземців навичок української літературної вимови. Коли ми говоримо про вміння читати, то маємо на увазі два види читання – мовчки і вголос. Читання мовчки має бути виразним. Його особливість полягає в тому, що одночасно відпрацьовуються два види умінь: усвідомлено читати, розуміти зміст письмового тексту та вміння голосом, звуковими й інтонаційними засобами передавати своє розуміння змісту прочитаного.

Отже, при викладанні української мови як іноземної викладачі приділяють велику увагу фонетиці. Адже вона є фундаментом курсу української мови для іноземців. Викладачі використовують такі терміни як звук, буква, склад, наголос, інтонація та ін., тобто важливим є не тільки вивчення вимови та правопису, а й розуміння самого терміна. Іноземні студенти, розуміючи поняття, яке вони розглядають, співвідносять його з рідною мовою та використовують в усному та писемному мовленні.