Аспірант Шкурка К.В.

Київський національний торговельно-економічний університет, Україна

Складові власного капіталу підприємства у вітчизняній та міжнародній практиці

В умовах сьогодення постає питання вирішення проблем управління власним капіталом як основним джерелом, що сприяє ефективній діяльності та підвищенню конкурентних переваг підприємства. Власний капітал виступає не тільки основною створення, функціонування та розвитку підприємства, але й фактором його фінансової стійкості.

Власний капітал відіграє головну роль при створенні і розвитку підприємства, є важливішою економічною базою забезпечення його господарської діяльності. Структура та ефективність використання власного капіталу підприємства безпосередньо впливають на формування добробуту його власників.

Роль показника «власний капітал» для підтримання нормального фінансового стану підприємства настільки значуща, що він отримав законодавче підтвердження в Цивільному кодексі України, зокрема в частині вимог щодо співвідношення статутного капіталу та чистих активів господарських товариств [1].

Проблеми власного капіталу завжди були в центрі уваги економістів. Дослідженням його сутності як економічної категорії в теоретичному і практичному аспектах, його формуванням та використанням в компанії займалися вітчизняні та зарубіжні вчені в різні часи економічного розвитку країн. У сучасних умовах найбільш відомими розробками, присвяченими проблемам власного капіталу підприємства, є праці І. Бланка, О. Єфимової, В. Ковальова, В. Савчука, О. Терещенка, Д. Ван Хорна та інших учених-економістів.

У зв’язку з цим дослідження питань формування власного капіталу підприємства та його структури має особливу актуальність.

Професор І.А. Бланк проводить найбільш розширену класифікацію капіталу:

- за джерелами залучення: національний, іноземний, залучений із внутрішніх та із зовнішніх джерел, власний капітал, залучений капітал та ін;

- за формами залучення: акціонерний, пайовий та індивідуальний капітал (в залежності від організаційно-правової форми); довгостроковий та короткостроковий капітал (в залежності від періоду залучення); капітал в грошовій, фінансовій, матеріальній та в нематеріальній формі та ін. [2].

С.М. Гольцова поділяє власний капітал на зареєстрований (статутний і пайовий), незареєстрований (резервний, додатковий), нерозподілений прибуток (непокритий збиток), коригуючи складові (неоплачений капітал, вилучений капітал).

Т.М. Королюк вважає, що в цілому власний капітал за своєю економічною суттю відображає процес створення, розподілу, використання і відтворення ресурсів в межах окремого підприємства. Тому вона пропонує виділяти такі складові як вкладений капітал (статутний та додатково вкладений капітал) та накопичений капітал (інший додатковий капітал, резерви прибутку, нерозподілений прибуток).

В міжнародній практиці обліку визначення та склад власного капіталу залежать, перш за все, від особливостей організаційних форм підприємств, законодавства та особливостей облікової системи країни. Тому власний капітал розглядається як капітал, вкладений акціонерами компанії, і включає два джерела: 1) вкладений капітал - інвестиції акціонерів компанії; 2) накопичений нерозподілений прибуток, який реінвестований в бізнес.

Склад власного капіталу досить різноманітний в різних країнах. В Росії власний капітал включає в себе статутний, додатковий, резервний капітали, фонди накопичення та споживання, нерозподілений прибуток минулих років та звітного року. Власний капітал компаній США складається з двох частин: авансованого, тобто вкладеного капіталу - інвестицій, зроблених акціонерами, та реінвестованого, накопиченого нерозподіленого прибутку - частини прибутку, отриманої від ведення комерційної діяльності та вкладеної у підприємство, та нерозподіленої між учасниками (акціонерами), тобто прибуток за мінусом податку на прибуток та дивідендів. У Франції власний капітал складається з початкового внеску або акціонерного капіталу, який виступає постійною заборгованістю по відношенню до вкладника, результату і резервів.

Складові власного капіталу, що відображаються в балансах різних країн, наведено в таблиці нижче.

Таблиця 1

Складові власного капіталу у різних країнах

Країна	Складові власного капіталу
	Зареєстрований капітал	Додатковий капітал / капітал у дооцінках	Резервний капітал	Нерозподілений прибуток / непокритий збиток	Вилучений капітал	Неоплачений капітал
Україна	+	+	+	+	+	+
Білорусь	+	+	+	+	-	-
Польща	+	+	+	+	-	+
Росія	+	+	+	+	-	-
Великобританія	+	+	+	+	-	-
Греція	+	+	+	-	-	-
Італія	+	+	+	+	-	-
Німеччина	+	-	+	+	-	-
Португалія	+	+	+	+	-	-
Франція	+	+	-	+	-	-
Чехія	+	+	+	+	-	-
Швейцарія	+	-	+	+	-	-
Швеція	+	-	+	+	-	-

Як бачимо, у більшості зарубіжних країн до складових власного капіталу відносять статутний (акціонерний) капітал, резервний капітал, нерозподілені прибутки/ непокриті збитки. В Білорусії і Росії складові власного капіталу подібні.

Особливою у Франції є класифікація капіталу на інвестиційні гранти та спеціальні податкові знижки. Французькі підприємства можуть купувати і продавати свої акції, але тільки за певних умов: для передачі працівникам, при зменшенні акціонерного капіталу або з метою регулювання ситуації на ринку, якщо компанію включено до лістингу (в цьому випадку вона може укладати угоди не більше ніж з 10 % акцій).

У Великобританії, як і в більшості розвинутих західних країн, переважають такі організаційно-правові форми підприємств, як корпорації та партнерства. Це свідчить про переважання у власному капіталі частки інвестованих вкладів. Тому часто власний капітал розглядається як позичений фірмою та який необхідно повернути в майбутньому.

У Німеччині компанії практикують довгострокове фінансування (зовнішнє – за рахунок банківських кредитів, внутрішнє – через реалізацію пенсійних програм). Протягом останніх років середня для Німеччини частка власних коштів в загальній сумі активів не перевищувала 20 %. Для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю законом встановлені мінімальні розміри статутного капіталу, обумовлені права з викупу власних акцій.

В Італії компанія може володіти не більше ніж 10 % від всього заявленого акціонерного капіталу. На ці акції не відбувається виплата дивідендів.

Отже, власний капітал в різних країнах світу має свої особливості, продиктовані низкою факторів: починаючи з історичного аспекту і закінчуючи домінуючою формою власності підприємств в певній країні. І хоча у більшості зарубіжних країн складові частини власного капіталу є подібними (насамперед, це стосується практики формування різних резервів та фондів, раціональна реалізація якої спрямована на забезпечення належного рівня платоспроможності та фінансової стійкості підприємства) вітчизняним науковцям з бухгалтерського обліку слід переймати позитивний досвід облікового відображення таких операцій та впроваджувати його у практику.

Література:

1. Вівчар О.Й. Власний капітал як фінансове джерело функціонування підприємства [електронний ресурс] / Вівчар О.Й., Саварин В.М. – Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.5 – 146-150с.

2. Бланк И.А. Управление формированием капитала. - К.: "Ника-Центр", 2000

3. Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затверджено наказом Міністерства фінансів України 07.02.2013 р. № 73 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28.02.2013 р. за № 336/22868.