Д. с.-г. н., проф., чл.-кор. НААН Вергунов В.А.

Національна наукова сільськогосподарська бібліотека

Національної академії аграрних наук України, Україна, м. Київ

КНЯЗЬ В.О КУДАШЕВ (1846–?) – ОДИН ІЗ ФУНДАТОРІВ І ПОПУЛЯРИЗАТОРІВ ВІТЧИЗНЯНОЇ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ДОСЛІДНОЇ СПРАВИ ЯК ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ГАЛУЗІ ЗНАНЬ

Володимир Олександрович Кудошев народився у 1846 р. і походив зі старовинного князівського роду Кудашевих, що свою історію вів від татарських мурз. Одна з його гілок з 1822 р. мала відношення до дворян Полтавщини. Мав старшого і молодшого братів. Його батько був великим землевласником (при с. Кирияківці Горбовської волості Кременчуцького повіту Полтавської губернії володів 1873 четверті десятин землі) та мав чин генерал-майора. Після закінчення в лютому 1869 р. юридичного факультету Імператорського Харківського університету (нині – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна) зі ступенем кандидата юридичних наук 8 січня 1872 р. поступає на державну службу канцеляристом Департаменту Державного казначейства. Указом Правлячого Сенату (ПС) від 14 лютого 1872 р. № 19111 затверджений із ступенем кандидата в чині колезького секретаря зі старшинством. Згодом, 25 червня 1873 р., переходить на високу посаду до Міністерства фінансів, в якому указом Сенату від 3 жовтня 1875 р. № 5984 отримує за вислугу років чин титулярного радника із старшинством. Із 8 січня 1875 р. залишає службу і переїжджає до власного маєтку в селі Майданівка Кременчуцького повіту (нині – с. Кир’янівка Глобинського району Полтавської області). Саме тут на площі 141,7 га вперше на сучасних українських землях закладає багатофакторний стаціонарний польовий дослід із вивчення глибини оранки, впливу органічних добрив і термінів обробітку пару. Провівши протягом 1878–1890 рр. унікальні дослідження, він першим у вітчизняній галузевій науці змінив існуючі погляди щодо глибини обробітку ґрунту під озимину або експериментально довів переваги мілкого обробітку ґрунту як ефективного способу збереження ґрунтової вологи. За їх результатами друкує низку наукових праць, за сукупність яких у 1896 р. отримує золоту медаль Імператорського Вільного економічного товариства. І до сьогодні розроблене В.О. Кудашевим питання збереження ґрунтової вологи продовжує залишатися основою ведення вітчизняного рослинництва, широко застосовується на практиці й особливо при запровадженні ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території. Хоча, і сьогодні є аргументовані скептики щодо підходу не орати ґрунт. Серед них, незважаючи на високу оцінку професорів В.В. Докучаєва та П.А. Костичева зробленого князем, критичний погляд висловлював ще один класик агрономії О.О. Ізмаїльський. Попри класові зміни сприйняття всьому доробку за часи царату, за радянської доби розробки князя В.О. Кудашева з питань теорії та практики мілкого обробітку ґрунту завжди згадувалися у всіх провідних галузевих енциклопедіях і довідниках. При цьому підкреслювалося, що всі одержані результати князь передав створеному у 1884 р. Полтавському дослідному полю.

Завдячуючи кращому дослідникові аграрної Полтавщини В.М. Самородову, вдалося ствердити й інші корисні справи князя В.О. Кудашева на благо процвітання краю й особливо для потреб галузевого дослідництва, а саме: публікацію серії статей вченого стосовно використання кукурудзи як попередника озимої пшениці, вирощування сидеральних культур, застосування мульчування та угноєння полів. Останнє князь вважав обов’язковою умовою господарювання не тільки для підвищення продуктивності полів, але і родючості ґрунтів. Знаком поваги за зроблене можна вважати обрання князя В.О. Кудашева гласним Кременчуцьких повітових зборів з 1884 р. поряд із виконанням функцій земського начальника другої ділянки цього повіту з 12 липня 1889 р. по 8 серпня 1891 р. Не менш плідною була і його громадська діяльність. Наказом від 27 жовтня 1884 р. він – кореспондент Головного управління кіннозаводства у Полтавській губернії. Неодноразово Повітове земське зібрання обирає його почесним мировим суддею Кременчуцького судійсько-мирового осередку (20.09.1880 р., 22.05.1881 р., 31.05.1884 р., 24.09.1892 р. та 21.09.1893 р.) та Хорольського (30.05.1872 р., 23.02.1887 р.) повітів Полтавської губернії. Указом Правлячого Сенату від 23 травня 1885 р. за № 2027 за вислугу років присвоєно чин колезького асесора із старшинством з 27 жовтня 1884 р.

До кінця не вивченим є внесок князя В.О. Кудашева в подальший розвиток вітчизняного тваринництва і особливо для потреб Полтавщини. У своєму маєтку він успішно займався розведенням орловської породи коней не просто з використанням новітніх наукових розробок, а й навіть для можливостей широкого товарного виробництва. Кращі скакуни з його стаєнь одержали різні нагороди як на загальнодержавному, так і місцевому рівнях. Двадцять його племінних кобил стали з 1888 р. генетичним вихідним матеріалом для Дібрівського кінного заводу на Полтавщині. Саме для її потреб у 1886 р. він першим почав опікуватися розведенням каракульських овець, а вихідний матеріал для яких отримав від породистих плідників Полтавського сільськогосподарського товариства. Його членом він був до кінця свого життя, а за свої заслуги перед ним у 1904 р. обраний почесним членом.

Свої організаторські таланти і видатні наукові знання князь знову підтверджує після призначення управителем державним майном спочатку в Астраханській, а потім вже і в Омській губернії. Особливо розкрився його талант організатора та знавця аграрної справи в Астраханській губернії. Під його керівництвом у регіоні проведено не просто обстеження пісків через Комісію з дослідження природно-історичних і господарських умов у 1898 р., а й запропоновано комплекс заходів з їх меліоративного закріплення.

Отримавши чергове визнання, князь з наступного року повертається до Санкт-Петербургу, де працює у Міністерстві землеробства та державного майна. На цій посаді й особливо після переходу на місце головного редактора провідних галузевих часописів «Землеробська газета», «Вісник сільського господарства», «Сільське господарство і лісівництво» та «Вісті Міністерства державних маєтностей» протягом 1901–1904 рр. розкрилась ще одна грань його таланту – популяризатора галузевого дослідництва. Підтвердженням цього стало відзначення журналу «Землеробська газета» золотою медаллю на Міжнародній виставці журналів і газет у 1902 р., а також чисельні схвальні листи читачів до редакції після того, як В.О. Кудашев за станом здоров’я (перевтома) її залишив.

Подальша доля князя В.О. Кудашева чекає свого дослідника, як і творча спадщина цієї, безперечно, унікальної багатогранної особистості та вченого-аграрія. Багато в чому, завдячуючи саме таким свідомим діячам вищої аристократії, в країні відбулося становлення сільськогосподарської дослідної справи як складової природознавства та культури нації.

Література:

1. Самородов В. М. В.О. Кудашов (1846–?): з біографії та творчості одного з піонерів сільськогосподарської дослідної справи / В. М.Самородов, С. В. Поспєлов // Історія освіти, науки і техніки в Україні: матеріали IX Всеукр. конф. молодих учених та спеціалістів, 22 трав. 2014 р., м. Київ / НААН, ННСГБ, Полтавська держ. с.-г. досл. станція ім. М. І. Вавилова Ін-ту свинарства і агропромислового виробництва НААН, М-во аграр. політики та продовольства України, Укр. ін.-т експертизи сортів рослин ; редкол. : В. А. Вергунов, Х. М. Піпан, І. М. Савеленко [та ін.]. – К., 2014. – С. 137–140. – (До 130-річчя появи сільськогосподарської дослідної справи як організації та створення Полтавського дослідного поля).

2. РГИА, ф. 1349, оп. 1, спр. 2239, арк. 95–100.