Політологія/10. Регіональні політичні процеси

К. політ.н., доцент Андріяш В.І.

Інститут державного управління Чорноморського державного університету імені Петра Могили, Миколаїв, Україна

Етнополітичні процеси в сучасному глобалізаційному середовищі: європейський досвід і Україна

Нинішній стан розвитку науки вказує на необхідність вироблення нових теоретичних і методологічних підходів та принципів щодо вивчення етнополітичного процесу в Україні [1; 2; 3; 4; 5; 6; 7]. У цьому контексті, на думку автора, однією з умов досягнення успіху є відмова від потреби створення єдиних універсальних методологічних засад, на основі яких повинні осмислюватись історія, тенденції, пріоритети розвитку етнополітики в Україні. Складність дослідження процесу етнополітичного розвитку обумовлена різними методологічними підходами, які сформувались серед учених у поясненні феномена етнічності. Ускладнює формування дієвої правової системи України також відсутність ефективного механізму імплементації чинних нормативно-правових актів. Оскільки кожна людина володіє етнічним потенціалом, здатним активізуватись і перетворюватись на вмотивовану політичну силу, долучати громадянина до загальних процесів етнополітичної мобілізації, дослідження етнонаціональних параметрів політичної участі як вузловий момент інституціоналізації та діяльності етнічних акторів у поліетнічних регіонах набуває нової, особливої, актуальності. Зважаючи на особливості конституювання етнонаціональних спільнот в Україні та заявлений крах політики мультикультуралізму у країнах Європи, спостерігається зростання рівня актуалізації етнополітичних процесів і діяльності відповідних інститутів. Саме тому важливими завданнями сьогодення для державного управління є реформування владних структур і функцій, розвиток демократичних механізмів організації врядування та суспільного життя.

Досвід європейських держав щодо регулювання етнополітичних процесів та толерантного співіснування етнічних груп, є важливим для нашої країни. Водночас, запозичуючи його, потрібно виходити з об’єктивного аналізу внутрішньополітичних контекстів, етнополітичної ситуації, врахування особливостей тієї чи іншої країни. Досвід європейських країн доводить, що не існує універсального інструментарію, який міг би бути повністю адаптованим до вітчизняних політичних та регіональних реалій щодо регулювання етнонаціональної сфери. Деякі елементи державного управління, які успішно застосовуються за одних умов і дають позитивний результат, за інших умов можуть мати негативний результат і погіршити ситуацію в цілому. Використання тих або інших механізмів державного регулювання в етнополітичній сфері потребує критичного аналізу, виокремлення елементів та практик, які можуть бути корисними для України.

Вибір на користь тієї чи іншої моделі державного регулювання обумовлюється метою та цілями, які переслідує керівництво країни, рівнем демократичності політичної культури, особливостями етнічного складу населення та міграційних процесів, врешті решт історичним етапом розвитку суспільства. Заходи, що здавалися цілком прийнятними у минулому (орієнтація на суцільну асиміляцію мігрантів та етнічних меншин, обмеження імміграції представників певних етнічних та расових спільнот тощо) сьогодні викликають спротив в середні держави та осуд міжнародного співтовариства й потребують переосмислення та пошуку нових, більш дієвих варіантів. Досвід європейських держав щодо забезпечення толерантного співіснування етнічних груп, є важливим для нашої країни.

Державне регулювання у сфері етнічного розвитку є одним із пріоритетних напрямів діяльності держави, що набуває особливо важливого значення в контексті становлення громадянського суспільства, процесів глобалізації, визначення державою курсу на інтеграцію. Від успішного вирішення проблем щодо забезпечення етнокультурних потреб усіх спільнот, здійснення політики культурного плюралізму, гармонізації міжетнічних відносин залежить стабільність і міцність державних інститутів, рівень демократизації суспільного життя. Упровадження в життя ефективних механізмів державного регулювання є запорукою громадянського миру в поліетнічному суспільстві.

Література:

1. Алексеенко І. В. Національні держави в умовах глобалізації світу (політичні і правові аспекти) / В. Алексєєнко. – К. : Аспект-поліграф, 2006. – 360 с.

2. Бакуменко, В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. – 256 с.

3. Гордеев К. Системные «уязвимости» глобализации и возможный сценарий начала апоколипсиса [Электронный ресурс] / К. Гордеев – Режим доступа : http://kongord.ru/Index/Articles/sysvulnerglob.html.

4. Євтух В. Б. Тенденції етнонаціонального розвитку українського суспільства / В.Б.Євтух // Етнічні спільноти України : довідник. – Київ : Фенікс, 2001. – С. 4-13.

5. Зварич І. Регіональні особливості етнополітичних процесів в Україні [Електронний ресурс] / І. Зварич // Віче. – 2010. – 12. – Режим доступу до журн. : www.viche.info

6. Картунов О.В. Вступ до етнополітології : [науково-навчальний посібник] / О.В.Картунов. – К. : ІЕУГП, 1999. – 300 с.

7. Колодій А. Американська доктрина мультикультуралізму і етнонаціональний розвиток України / А.Колодій // Агора. – Випуск 6: Україна і США: взаємодія у галузі політики, економіки, культури і науки. – К., 2008. – C. 5-14.