Психология и социология /12. Социальная психология

к.психол.н, доц. Єрмакова Н. О., студентка Зрядна А. Л.

Сумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка, Украина

Телебачення як агент соціалізації

Актуальність проблеми. Трансформаційні процеси у сфері економічного, соціального, політичного та культурного життя України початку ХХІ століття надзвичайно загострили проблему соціалізації особистості. Важливим серед інших її агентів виступає телебачення. Проте, як свідчать численні дані різних соціологічних опитувань та соціально-психологічних досліджень, його вплив на процес засвоєння і відтворення індивідом суспільного досвіду є неоднозначним, і більше негативним. Тому дослідження впливу телебачення на соціалізацію особистості та розробка ефективних прийомів підсилення його конструктивного впливу на особистість з урахуванням вікових особливостей, набуває особливої актуальності у сучасній психологічній науці та практиці

Мета: теоретично та емпірично дослідити вплив телебачення на процес соціалізації особистості.

Завдання: проаналізувати деякі теоретичні підходи до вивчення особливостей телебачення як агента соціалізації. Експериментально дослідити вплив телебачення на соціалізацію підлітків.

Соціалізація особистості, під якою розуміють процес становлення особистості, поступового засвоєння нею вимог суспільства, придбання соціально значимих характеристик свідомості і поведінки, які регулюють її взаємини із суспільством, – явище складне та комплексне. Суть соціалізації полягає в тому, що в її процесі людина формується як член того суспільства, до якого вона належить.

З погляду різних науковців (Е. Аронсон [2], Н.Ф. Голованова [3], А. Б. Коваленко [5], М. Н. Корнєва [5], М. Ляйппе [4], В. В. Москаленко [6], А. Л. Свенцицький [8], О. А. Тихомандрицької [3] та ін.) соціалізація може мати суб’єкт-об’єктний (пасивна позиція людини) чи суб’єкт-суб’єктний характер (людина володіє активною позицією стосовно своєї соціалізації). Представники останнього підходу (Е. Аронсон, Н. Ф. Голованова) соціалізацію трактують як «розвиток і самозміну людини в процесі засвоєння і відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини зі стихійними, відносно спрямованими і цілеспрямовано створюваними умовами життя на усіх вікових етапах» [2, с. 362]. У рамках же суб'єкт – об'єктного підходу (М. Ляйппе, О. Ф. Тихомандрицька) сутність соціалізації трактується тільки як адаптація людини в суспільстві, як процес і результат становлення індивіда соціальною істотою.

Соціалізація людини у взаємодії з різними факторами і агентами відбувається за допомогою низки механізмів.

Дослідники (Е. Аронсон, Н. Ф. Голованова, А. Б. Коваленко, М. Н. Корнєв, В. В. Москаленко, О. А. Тихомандрицька) вирізняють декілька універсальних механізмів соціалізації. Перша група – індивідуально-психологічні механізми соціалізації (імпринтинг чи закарбовування в пам'яті, наслідування, екзистенціальний натиск, ідентифікація чи ототожнення, рефлексія). Друга група – механізми соціалізації, які формуються соціумом (засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, що характерні для її сім'ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Деякі автори (В.В. Москаленко, Ш. Тейлор та ін.) також виокремлюють інституціональний механізм соціалізації – взаємодію індивіда з різними соціальними інститутами, стилізований механізм соціалізації, що діє в рамках певної субкультури, міжособистісний механізм соціалізації та ін.

На процес соціалізації впливає багато чинників та агентів соціалізації. Цей вплив є досить різноманітним, але головним його наслідком є те, що в кінцевому результаті він призводить до певного рівня соціалізації особистості в тому чи іншому віковому періоді.

Під агентами соціалізації розуміються окремі люди, групи й інститути, що беруть участь у процесі формування особистості. До них відносять, як правило, родину і родичів; групи однолітків і знайомих; адміністрацію і педагогічний колектив школи (ВНЗ); засоби масової інформації та ін.

При цьому інститути соціалізації – установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.

Відповідно, агенти первинної соціалізації – люди, які складають найближче оточення особи (батьки, родичі, друзі). Агентами ж вторинної соціалізації є представники адміністрації школи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін. Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації.

Інститутами первинної соціалізації є сім’я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників. Інститутами вторинної соціалізації є армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.

Н.Ф. Голованова [3], Ф. Зімбардо та М. Ляйппе [4], В. В. Москаленко [6], В. Є. Семенова [7] серед усіх агентів соціалізації особливо виділяють засоби масової інформації, особливо телебачення, яке фактично є найбільш поширеним видом ЗМІ.

Надзвичайно великий вплив телебачення на соціалізацію дітей обумовлений в першу чергу його надзвичайною поширеністю. Фактично телебачення є тим, засобом масової інформації, яким користується практично все населення більшості розвинених країн світу. Воно входить в життя дитини в дуже ранньому віці – часто ще до кінця першого року життя, і супроводжує людину протягом всього життя. При цьому переважна більшість людей відводить перегляду телепередач досить велику кількість часу – не менше 1 години на день.

Крім того телебачення має надзвичайно великий інформаційний вплив на суспільство загалом та на дітей та підлітків зокрема, як на частину суспільства, що найбільш піддана такому впливу. З телебачення діти отримують інформацію про різні ситуації та події, про соціально схвалювані правила поведінки, шаблони поведінки та ін. В даний час можна вже говорити про той факт, що за своїм впливом телебачення часто перевершує такі традиційні агенти соціалізації, як школу чи позашкільні навчально-виховні установи.

Важливим чинником впливу телебачення на соціалізацію дітей та підлітків є виконання ним дозвільнєвої функції. Мультфільми, фільми та дитячі чи підліткові телепередачі часто замінюють дітям та підліткам інші види дозвілля, іноді практично повністю усуваючи дітей від ігор, занять спортом чи іншими активними видами діяльності.

Телебачення фактично створює для дітей та підлітків свій віртуальний світ з власними позитивними та негативними героями, мораллю та етикою. Відповідно діти досить легко засвоюють з телеекранів нав’язуванні їм шаблони поведінки та ціннісні орієнтації. При цьому такі ціннісні орієнтації та шаблони поведінки можуть навіть суперечити тим, що прийняті в даному суспільстві. Це, в свою чергу, може призводити до конфліктів поміж дитиною та суспільством та проблем в соціалізації дитини.

Р. Харріс зазначає, що високий рівень сугестивності дітей та підлітків, намагання наслідувати дії значимих дорослих часто призводять до формування в них власного ідеалу особистості, який складений з окремих характеристик героїв улюблених телепередач [10]. З урахуванням того, що велику частину таких передач складають різні культурально дуже спрощені фільми (наприклад бойовики, “мильні опери” чи детективи) та телепередачі (типу реаліті-шоу), можна фактично вести мову про те, що діти з екрану телевізора, на жаль, вбирають негативні якості цих героїв та, відповідно, розвивають в себе негативні ціннісні орієнтації та шаблони поведінки.

Крім того, до окремих аспектів негативного впливу, наприклад, можна віднести підвищений рівень агресивності дітей, що схильні до частого перегляду телепередач, вищий рівень конфліктності, гедоністичні стереотипи, прагнення відходу від рішення проблем та ін.

Крім того, слід відзначити наявність сукупного кумулятивного ефекту телебачення на дитину. Більшість повідомлень чи образів, які з’являються на телебаченні, діти бачать дуже багато разів. В результаті цього дитина більш ґрунтовно засвоює ці повідомлення чи образи, більше переймає якості та особливості поведінки улюблених телегероїв.

Ефект впливу телебачення на розвиток дитини включає в себе як наслідки психологічного характеру, зокрема поведінкові, настановні та когнітивні наслідки, так і фізіологічні наслідки, наприклад зміни в організмі внаслідок значно меншої рухливості дитини під час перегляду телебачення.

На думку В.Є. Семенової, серед типових наслідків впливу телебачення на процес розвитку особистості можна виділити формування патріархальних гендерних стереотипів, в яких образ чоловіка носить типово маскулінний характер (“мачо” чи годувальника родини), в той час як образ жінки має переважно сексуальне зображення чи характер “матері-боронительниці родини” [7].

Особливо значний негативний вплив на підростаюче покоління може зробити реклама. Маючи яскравий (візуально та аудіально) характер та високу частоту та тривалість повторення, реклама може формувати в дітей не тільки прихильність до того чи іншого виду товарів, але й відповідні стереотипи, наприклад вже згадувані вище гендерні.

Авторами було проведене емпіричне дослідження питань впливу телебачення на окремі аспекти соціалізації школярів 9-х класів ЗОШ І-ІІ ст. № 3 м. Ромни Сумської області загальною кількістю 87 респондентів.

Для проведення дослідження був обраний метод анкетування, який дозволив визначити потрібні дані. Анкета містила 20 питань, спрямованих на визначення характеру впливу перегляду передач на рівень соціалізації підлітків: з’ясування ступеня залученості підлітків до перегляду телепередач, які саме телепрограми вони переглядають, питання стосовно телевізійних кумирів, їх ролі, виявлення оцінки наслідків перегляду телепрограм самими респондентами на їх психоемоційний стан тощо. Охарактеризуємо результати кількісного та якісного аналізу нашого емпіричного дослідження.

- Телебачення відіграє в житті підлітків важливу роль. Так, 28% підлітків вважають його найбільш достовірним джерелом одержання інформації. За своїм значенням воно знаходиться на ІІ місті порівняно з іншими агентами соціалізації серед опитаних підлітків, поступаючись лише мережі Інтернет (32%). Цікаво, що вчителів як достовірне джерело інформації вважають 0% досліджуваних, а батьків – лише 4% опитаних респондентів 14-15 років.

- 64% підлітків, що брали участь у дослідженні, вважають, що часто дивляться телевізор, 28% призналися, що – постійно: по 1-2 години в день – 40%, по 2-4 години практично кожен день – також 40% опитаних, 12% досліджуваних відмітили, що дивляться телевізор постійно (він працює у них у завжди у «фоновому» режимі, коли вони вдома);

- Підлітки, на жаль, віддають перевагу культурально спрощеним фільмам та телепередачам – бойовики (26%), “мильні опери” (18%), реаліті-шоу (12%), талант-шоу (16%), розважальні передачі (20%) та інше (8%). Відповідно, це призводить до формування в них власних ідеалів телегероїв, які, на жаль, досить часто мають переважно негативні якості;

- Результатом частого перегляду телебачення підлітками стає постійне переживання негативних настроїв після перегляду телепередач (злість, агресія, роздратованість, сум) у 20% опитаних, часте – у 32%, час від часу – у 24%.

- Часто бажання виплеснути свої емоції після перегляду телепередач виникає у 32% опитаних підлітків, час від часу – у 40%.

- Особливо слід відзначити збільшення кількості конфліктів з родичами внаслідок перегляду великої кількості телепередач, що відзначають самі досліджувані підлітки: так, постійно конфліктують з батьками з цього приводу 16% респондентів, часто – 44%, час від часу – 28%, інколи – 8%, рідко – 4%, ніколи – 0%;

- Цікаво, що самі підлітки не бачать нічого поганого в частому перегляді телепрограм: так, 12% переконані, що саме це сприяє їх розвитку і навчанню, 48% вважає, що це допомагає відпочити, розслабитись, 68% впевнені, що це ні в якій мірі не зашкодить їхньому здоров’ю.

Отже, телебачення виступає значним агентом соціалізації підлітків, який часто призводить до негативних наслідків: підсилення конфліктності, емоційної неврівноваженості, бажання «виплеснути» зайві почуття та емоції, формування неадекватних соціальних установок тощо. Це, відповідно, вимагає контролю за даним чинником впливу на стан соціалізації підлітків – як зі сторони суспільства, так і з боку її різних інститутів – зокрема, родини і школи.

Література:

1. Аронсон Э., Уилсон Т., Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме /Э. Аронсон, Т. Уилсон. – СПб.: Питер, 2002. – 734 с.

2. Белинская Е.П., Тихомандрицкая О.А. Социальная психология личности /Е.П. Белинская, О.А. Тихомандрицкая. -– М.: Аспект-Пресс, 2001. – 468 с

3. Голованова Н.Ф. Социализация и воспитание ребенка / Н.Ф. Голованова. – СПб.: Речь, 2004. – 272 с.

4. Зимбардо Ф., Ляйппе М. Социальное влияние /Ф. Зимбардо, М. Ляйппе. – СПб.: Питер, 2001. – 448 с.

5. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія / М.Н. Корнєв, А.Б. Коваленко. – К.: Аттіка, 2005. – 326 с

6. Москаленко В.В. Социализация личности /В.В. Москаленко. – К.: Вища школа, 1986. – 200 с.

7. Психолого-педагогические проблемы влияния телевидения и других СМИ на детей и молодежь / под ред. В.Е. Семёнова. – СПб.: Речь 2002. – 172 с.

8. Свенцицкий А.Л. Социальная психология /А.Л. Свенцицкий. – М.: ТК Велби, 2004. – 336 с.

9. Тейлор Ш., Пипло Л., Сирс Д. Социальная психология /Ш. Тейлор, Л. Пипло, Д. Сирс. – СПб.: Питер, 2004. - 767с.

10. Харрис Р. Психология массовой коммуникации /Р. Харрис. – М.: Логос, 2003. – 392 с.