Экономические науки/Управление трудовыми ресурсами

Ст. викл., Набока Р.М.

Херсонський національний технічний університет, Україна

ОСВІТА ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОГО ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Об’єктивні процеси розвитку продуктивних сил в епоху науково-технічної революції, коли небачено зростає роль і значення в економіці людської особи, її рівня освіти, кваліфікації, компетентності, наукових знань потребують нових підходів щодо формування конкурентоспроможного трудового потенціалу та забезпечення його продуктивного використання.

Особливість сучасних процесів економічного розвитку полягає в тому, що він буде максимально ґрунтуватися на інтелектуальній праці. Темпи сучасного науково-технічного прогресу, вимоги глобалізації висувають на перший план розвиток інтелектуального і наукового потенціалу нації. Відомо, що в країнах з розвинутою ринковою економікою існує високий рівень освіти, науки і культури. В сучасних високопродуктивних компаніях до 80 % всього, що виробляється працюючими, здійснюється за допомогою їх інтелекту. Виходячи з даної тенденції в структурі механізму відтворення трудового потенціалу об’єктивно посилюються пріоритети на прискорення відтворення знань трудового потенціалу.

В умовах функціонування інформативної цивілізації подальший соціально-економічний розвиток України у значній мірі залежить від ефективності системи вищої освіти, яка створює конкретні умови і можливості для формування висококваліфікованих кадрів, а відтак – інноваційного розвитку економіки держави. У свою чергу, сама сфера вищої освіти вимагає проведення власних трансформаційних процесів з метою забезпечення відповідності останньої поточним проблемам економіки та стабільного випереджаючого розвитку.

Дослідженню інноваційних аспектів розвитку вищої освіти приділяли увагу у своїх працях О. Грішнова, В. Корсак, В. Плохій, В. Шейко та інші.

Для країн з ринковою економікою зростання чисельності найманих працівників з високою кваліфікацією дає вагомі конкурентні переваги роботодавцям. При цьому конкурент стає одним із важелів регулювання на ринку праці, перерозподілу зайнятих між сферами, галузями економіки, підприємствами та організаціями, між регіонами і навіть країнами.

У процесі формування трудового потенціалу економічна діяльність кожної особи разом з освітою і вихованням затверджує в людині навички і свідомість особистої її значимості до конкуренції у своєму колі. Освоєння працівником навичок до конкурентоспроможності і високої якості відбувається в три етапи. Тому незабезпечення попереднього етапу накопичення цього потенціалу вже уповільнює і звужує можливості розширеного відтворення трудового потенціалу, що призводить до диспропорцій між цілями розвитку і можливостями його забезпечення.

На першому етапі більша частина трудових ресурсів одержує повну шкільну освіту, знайомиться з елементами конкуренції у процесі навчання і дошкільного виховання.

На другому етапі навчання відбувається у трьох напрямках:

1) отримання професійної освіти різної кваліфікації;

2) отримання вищої освіти (навчальні заклади III-IV рівнів акредитації);

3) навчання в аспірантурі, докторантурі і захист дисертацій.

На третьому етапі – у сфері трудової діяльності – головною стає реалізація отриманих знань і навичок, що забезпечує випуск конкурентоспроможної продукції і послуг. В процесі впровадження нової та удосконалення існуючої технології продовжується індивідуальне і колективне освоєння більш високого рівня кваліфікації [1].

В нових умовах господарювання до якості робочої сили пред’являються нові вимоги. Як зазначає В. Савченко, професійне навчання різних категорій населення є одним із найважливіших заходів активної політики зайнятості, що виступає засобом досягнення стабільного економічного зростання, активно впливає на профілактику масового безробіття з-поміж зайнятого населення, забезпечує збереження і розвиток трудового потенціалу суспільства [3].

Розширення масштабів підготовки спеціалістів – процес об’єктивний, пов’язаний з необхідністю забезпечення якісного та кількісного відтворення трудового потенціалу та забезпечення його постійного інтелектуального та професійного розвитку. Це викликано також тим, що:

1) Україна взяла курс на інтеграцію у світову економічну систему, а це передбачає імпорт та експорт технологій, робочої сили, методів організації та управління виробництвом;

2) глобалізація економічних відносин, становлення і розвиток недержавного сектора економіки, включаючи приватний, зумовлює пошук нових форм соціального захисту працюючого населення;

3) міжнародна конкуренція вимагає подолання суттєвих відмінностей у рівні кваліфікації робітників і спеціалістів (за рахунок її підвищення) як всередині країни, так і в міжнародному порівнянні;

4) вдосконалення ринку праці потребує підвищення мобільності робочої сили, що передбачає не лише постійне підтримання кваліфікації на високому рівні, але і наявність професійних стандартів, можливість міжнародного визнання кваліфікації українських найманих працівників [2].

Значний інтелектуальний ресурс зосереджено у вищій школі, яка за останніх 15 років набула активного розвитку. Спостерігається великий потяг молоді до здобуття вищої освіти. Так, у 2008 році чисельність студентів вищих навчальних закладів з розрахунку на 10 тисяч населення зросла порівняно з 2004 роком з 545 до 606, а для вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації – з 429 до 511. При цьому загальний контингент студентів становить 2,7 млн осіб [4]. Але в сучасних умовах, коли наука розвивається занадто високими темпами, отримання вищої освіти – це лише один крок до формування кваліфікованого працівника. Весь час в процесі професійної діяльності необхідно оновлювати свої знання, застосовувати найновіші технології і методи управління, а також змінювати свої погляди і підходи у вирішенні надскладних завдань, тим самим випереджаючи конкурентів.

Серед нових освітніх проблем України – поєднання вільного доступу молоді до вищої освіти з досягненням європейського рівня підготовки випускників для діяльності на національному і міжнародному ринках праці. Вирішення саме цього завдання ускладнене з багатьох аспектів. Доцільно використовувати зарубіжний досвід та інноваційні підходи до модернізації освітньої системи.

Формування ринкових відносин, становлення в Україні демократичної держави зумовлюють зміну цільових настанов освіти та професійної підготовки як соціальної системи та елементу інфраструктури ринку праці: не забезпечення потреб держави у спеціалістах різних професій і рівнів кваліфікації, а задоволення різноманітних освітніх потреб особистості заради її розвитку і самореалізації, а також для забезпечення її конкурентоспроможності на ринку праці.

Основною причиною, що стримує прогресивний розвиток освіти та професійної підготовки, є низький попит на висококваліфікованих працівників. В умовах трудонадлишкової кон’юнктури ринку праці, нестабільності економічного розвитку, відсутності чітких економічних пріоритетів має бути знайдений оптимум між фундаменталізацією освіти та її професіоналізацією. Перед системою освіти постає проблема досягнення оптимуму в підготовці кадрів – забезпечення їх високого професіоналізму і одночасно такого набору фундаментальних гуманістичних знань, які давали б випускникові професійну мобільність, можливість бути дійсно високо інтелігентною людиною. Це оптимальне поєднання може бути забезпечене лише створенням відповідної освітньої структури.

У нових економічних умовах вищим навчальним закладам необхідно передусім розвивати і надавати високоякісну, сучасну вищу професійну підготовку. Ефективність реформування системи освіти і професійної підготовки значною мірою буде залежати від того, наскільки вища школа звільниться від шаблонів старих ідей і повернеться обличчям до майбутнього. Вища школа України залишається орієнтованою на задоволення професійних потреб і корпоративних інтересів “галузей народного господарства”. Наразі вона залишається галуззю, що майже не використовує багатий досвід наук про людину. Вона занадто повільно реагує на зміну потреб суспільства в підвищенні якості людського капіталу як сукупності якостей людини, які групуються в таких поняттях як здоров’я, природні здібності, освіта, компетентність і мобільність. Рішення соціальних і економічних проблем суспільства буде залежати від того, чи зможе забезпечити максимальну мобілізацію можливостей і реалізацію здібностей кожної людини як суб’єкта діяльності. Від людського капіталу і суб’єктивної самооцінки людини в конкретній ситуації на ринку праці залежить конкурентоспроможність людини. Тиск жорсткого конкурентного ринку праці призводить до того, що вища школа не може собі дозволити розбазарювання людського капіталу суспільства і його неефективного використання.

Література:

1. Грішнова О.А. Людський капітал: формування в системі освіти і професійної підготовки. – К.: Товариство “Знання”, КОО, 2001. – 254 с.

2. Михальська В.В. Державне регулювання вищої освіти як необхідної інтелектуальної бази для здійснення підприємницької діяльності. Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. Том V. 2004 рік. Серія “Державне управління”. Випуск 37. – 65-70 с.

3. Савченко В. Активна політика зайнятості на ринку праці – запорука збереження й розвитку трудового потенціалу// Україна: аспекти праці. – 1999. - № 1. – с. 9-14.

4. www.nau.ua.