Дубницька О. М.

молодший науковий співробітник

Львівський науково-практичний центр професійно-технічної освіти

АПН України

ТЕНДЕНЦІЇ розвитку професійно-ТЕХНІЧНОї освіти Західного регіону україни

Особливою ланкою освіти України є система професійно-технічної освіти, яка пройшла відповідний історичний шлях розвитку і становлення.

Аналізуючи розвиток системи професійно-технічної освіти в Україні історики-науковці, І. Л. Лікарчук умовно поділ його на шість етапів: 1-ий етап – з 1888 р. до 1920 р. ; 2-ий етап – 1920-1929 рр.; 3-ій етап – 1929-1940 рр.; 4-ий етап – 1940-1959 рр.; 5-ий етап – 1959-1991 рр.; 6-ий етап – від 24 серпня 1991 р. [1].

У перший період закладалась нормативна база. Формувалися кілька систем нижчої професійної освіти: промислово-технічна освіта, підготовка спеціалістів для водного та залізничного транспорту, сільськогосподарська освіта, жіноча професійна освіта, мережа курсів на виробництві, підготовка робітничих кадрів для кустарного та промислового виробництва.

Другий період завершився уніфікацією освітніх систем Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) з Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою, а саме, 11 вересня 1929 р. в Україні було оголошено постанову ЦВК і РНК СРСР „Про встановлення єдиної системи індустріально-технічної освіти”, де визначено три форми підготовки і перепідготовки кваліфікованих робітників у системі індустріально-технічної системи: шкільне навчання, додаткова (курсова) освіта для зайнятих на виробництві, заочне навчання; два типи освітніх закладів школи фабрично-заводського учеництва (ФЗУ) та нижчі професійно-технічні школи. 

Третій період – Постановою РНК СРСР від 30 березня 1929 р. всі школи ФЗУ, розташовані на території України, були передані у підпорядкування ВРНГ УРСР.

Перші три періоди характеризують розвиток системи професійної освіти, який відбувався на теренах тогочасної Радянської України. Від четвертого до шостого періоду освіту в краї було реорганізовано відповідно до діючої в СРСР системи. Розглянемо розвиток системи ПТО, яка охоплює теперішню територію України.

У повоєнні роки відбулося відновлення і вдосконалення мережі навчальних закладів: були створені школи робітничої молоді, а згодом – школи сільської молоді з навчанням без відриву від виробництва. Технічний рівень виробництва, який зріс у повоєнні роки, висував високі вимоги для підготовки кадрів працівників для всіх галузей народного господарства. Указом Президії була створена державна система трудових резервів, якій передали у підпорядкування всі ФЗУ. Випускники навчальних закладів державної системи трудових резервів були зобов’язані відпрацювати 4 роки підряд на державних підприємствах.

24 грудня 1958 р. усі навчальні заклади трудових резервів реорганізувалися в професійно-технічні училища (ПТУ). Постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 3 квітня 1969 р. „Про заходи по дальшому поліпшенню підготовки кваліфікованих робітників у навчальних закладах системи професійно-технічної освіти” почалося поступове перетворення існуючих ПТУ з терміном навчання (на базі 8 класів) 1-3 роки у навчальні заклади (на базі 8 кл.) з 3-4-річним терміном підготовки робітників з отриманням повної середньої освіти або Середні професійно-технічні училища (СПТУ). У 1985 р. нараховувалося 1196 ПТНЗ (у т.ч. 112 відомчих, які влилися в державну систему професійно-технічної освіти). У 1991 р. в Україні налічувалося 1278 ПТНЗ. 

З проголошенням незалежності України 24 липня 1991 р. системі професійно-технічної освіти довелося адаптовуватися до законів ринкової економіки, що призвело до реформування професійно-технічної освіти.

Якщо на початку 90-х років різко скоротилася потреба в робітниках-металообробниках, зокрема верстатниках, текстильниках, меліораторах, транспортниках і деяких інших, то відчутним став попит на робітничі кадри сфери послуг, для роботи в малому бізнесі, у малих підприємствах тощо.

У 1998 р. прийнято перший в історії України Закон „Про професійно-технічну освіту”. Аналіз процесів, що відбувався в державі на той час, спричинив до створення професійно-технічних навчальних закладів нового типу, а також інші навчальні заклади професійної освіти, курси для перепідготовки незайнятого населення, з’явилися Вищі професійні училища, Центри професійно-технічної освіти, Професійні ліцеї [2].

Професійно-технічна освіта Західного регіону майже завжди гостро відчувала проблему зайнятості населення. Залишається не вирішеною вона й зараз. Це пояснюється недостатнім розвитком промисловості, порівняно низькою родючістю земель, невисоким рівнем сфери обслуговування, туризму та деякими іншими чинниками.

Характеризуючи розвиток професійно-технічної освіти в Західному регіоні України за останнє десятиріччя, можна зазначити, що відбулися серйозні якісні та кількісні зміни. З’явилися тенденції до переорієнтації професійно-технічних закладів на підготовку кваліфікованих робітників для сфери послуг, комерційної діяльності, туризму, розширення освітніх послуг для неповносправних і незайнятих громадян. Була створена система багатоступеневої професійно-технічної освіти. З цією метою деякі ПТУ з найбільш потужним матеріально-технічним і кадровим потенціалом перетворено на вищі професійні училища. Також було перепрофільовано десятки профтехучилищ – збільшилась кількість учнів, які набувають професій сфери обслуговування, бухгалтерського обліку, народних ремесел і художніх промислів, сільськогосподарського виробництва, транспорту і зв’язку, легкої промисловості. Одним із нових напрямів реформування профтехосвіти є впровадження ступеневої фахової підготовки, за якою встановлюється три ступені професійно-технічної освіти. Однак на сьогодні спостерігається тенденція скорочення вступу шкільної молоді в ПТНЗ. Це спричинено погіршенням соціального забезпечення учнів училищ, проблемами з подальшим працевлаштуванням та демографічним спадом [3].

Таким чином, на сучасному етапі дуже гостро постало питання мобільності і конкурентоспроможності робітників на ринку праці. Враховуючи це, у професійно-технічних закладах вже кілька років тому розпочалась і триває робота щодо підготовки робітничих кадрів з інтегрованих професій і спеціальностей. Наприклад, майбутні працівники служби сервісу можуть водночас набути спеціальностей кухаря і бармена, бармена та офіціанта, або – швачки, кравця, закрійника. У сільських ВПУ робітник набуває такі інтегровані спеціальності: механізатор широкого профілю-фермер. Це дає можливість випускнику легше орієнтуватися в сучасних умовах господарювання, швидше працевлаштовуватися.

Отже, на сучасному етапі професійно-технічна освіта стала потужною ланкою в структурі освіти, вона є відображенням складних процесів і змін, які відбуваються в суспільно-економічному житті України та залишається єдиною організованою системою, що здійснює підготовку кваліфікованих робітничих кадрів.

Література:

1. Лікарчук І.Л. Історія розвитку професійно-технічної освіти України // Профтеосвіта України ХХ століття: Енциклопедичне видання / За ред Ничкало Н.Г. – К.: Видавництво „АртЕк”, 2004. – С. 12.

2. Закон України „Про професійно-технічну освіту” // Професійно-технічна освіта. – 1998. – №1. – С. 2–12.

3. Статистична звітність. Форма № 1-ОБ (профтех) – річна, 1991,1999, КПО УО ОДА; Статистична звітність. Форма № 1 мех (профтех), 1999, 2006, КПО УО ОДА.