Економічні науки
/ Економіка підприємства
к.е.н. Галгаш Р.А.
Одним
із напрямів дослідження механізмів координації діяльності підприємства є аналіз
її взаємозв’язку з управлінням інноваційною діяльністю. Проблема створення і ефективного використання
інновацій вимагає координації зусиль багатьох людей і колективів, узгодженого
комплексно-ресурсного забезпечення процесів нововведення на підприємствах, в
корпораціях, регіонах, національній економіці, наступальній ринковій стратегії,
здійснення інновацій від зародження нової ідеї до її повної комерційної
реалізації, що забезпечує фінансування і отримання доходів.
Успішне
функціонування будь-якої економічної системи неможливе без повної і чіткої
узгодженості між її елементами. Як правило, економічні системи є складними і
імовірнісними – обставина, яка підвищує значущість питань їх координації. Координація
є єдиним процесом узгодження елементів системи, який включає і зміну, і
рівновагу, і дію, і результат дії. Під координацією слід розуміти її динамічну,
активну сторону – конкретні дії, спрямовані на забезпечення рівноваги, стан
якої назвемо узгодженістю.
В
умовах планової економіки здійснювалася планомірна координація не лише в рамках
економічних одиниць, але і у всьому народному господарстві Суспільна власність
на засоби виробництва економічно об'єднувала технологічно відособлені виробничі
одиниці. Внаслідок цього народне господарство перетворилося на об'єкт свідомого
і цілеспрямованого управління. Його складність, яка наростала швидкими темпами,
внутрішній динамізм, що характеризував централізовану економіку, визначали, як
одну з найбільш важливих управлінських проблем, координацію на макроекономічному
рівні. Разом з цим зберігалася важливість координації на рівні окремої
господарської одиниці, галузі, регіону.
Паралельно
з розвитком народногосподарської економічної системи розвивався і суб'єкт
управління. Він ускладнювався через дію його власних закономірностей,
пов'язаних з розподілом і спеціалізацією управлінської діяльності. Розподіл
здійснювався за управлінням різними матеріально-речовими функціями виробництва,
за управлінськими функціями, за етапами процесу прийняття рішення. Це ускладнило
виконання задачі досягнення повної узгодженості між суб'єктами управління.
Умова
існування координації виявляється в економічній системі в наявності двох або
більше економічних суб'єктів, об'єднаних спільною метою свого розвитку і функціонування.
При розгляді цієї умови виникає декілька питань. Суб'єкти управління відносяться один до іншого не
лише як ті, що знаходяться на одному рівні, але і як зв'язані стосунками
супідрядності, субординації. Істотні відмінності стосунків між супідрядними і
несупідрядними суб'єктами управління в значній мірі визначають існування
відмінності в думках про координацію між елементами системи управління народним
господарством. Деякі вчені вважають, що координація здійснюється лише між
суб'єктами одного рівня. Координація – це відношення між несупідрядними
елементами, при супідрядності вона замінюється стосунками субординації. Але в
цьому визначенні неправомірно змішуються різні речі. Субординація виражає
положення елементів по відношенню один до одного, в тому сенсі, що існує
прерогатив одного елементу впливати і зумовлювати вирішення іншого елементу.
Координація є узгодженням, приведенням у відповідність елементів і їх рішень. Субординація
і координація – це поняття різного порядку, що виражають різні характеристики
стосунків між елементами систем. Тому координація здійснюється і між
супідрядними суб'єктами управління.
Інші
вчені розглядають координацію виключно як сукупність взаємин різних рівнів
управління. Правда, вони не говорять, що між несупідрядними суб'єктами не
здійснюється координація, але вона розглядається у зв'язку із стосунками між
рівнями і фактично зводиться до похідної цих стосунків. Узгодженість однаковою
мірою необхідна як між взаємодіючими елементами одного рівня управління, так і
між зв'язаними елементами, що знаходяться на різних рівнях.
Координація
включається у зміст кожної управлінської дії і, отже, відноситься і до об'єкту
управління. Суть координації не зводиться лише до забезпечення узгодженості в
роботі різних за своїм конкретним призначенням і місцем в ієрархічній системі
органів управління, хоча такого роду діяльність надзвичайно важлива для
ефективності самого управління. Але ж кожен такий орган втілює той або інший
виробничо-господарський комплекс. Координуючи роботу цих органів одночасно
можна і потрібно досягати координації роботи керованих ними
виробничо-господарських і інших комплексів, в рамках яких безпосередньо створюються
матеріальні цінності.
Поділ
системи на підсистему управління і підсистему підпорядкування, на суб'єкт і
об'єкт управління само по собі вже показує відособленість цих двох частин
економічної системи – звідси і різні прояви координації в них. Але існує і
безпосередня залежність – координація, яка виконується суб'єктом управління,
забезпечує узгодженість діяльності об'єкту управління, тобто у виробничому
процесі виявляються результати координаційних дій підсистеми управління.
З
іншої точки зору необхідна узгодженість та координаційна діяльність суб'єкта, є
відбиттям узгодженості об'єкту, об'єктивно обумовленою вимогами технології
даного виробничого процесу. Стан і характеристики керованої підсистеми завжди
позначаються на будові і процесах в підсистемі управління. Узгодженість
суб'єкта управління повинна представляти модель майбутньої узгодженість
об’єкта.