Економічні науки
/ 10. Економіка підприємства
Фірсова С.М.
Основна проблема при організації процесу реалізації
інновації полягає в тому, щоб гарантувати своєчасний вихід продукту на ринок
або технології у виробництво при дотриманні оптимального рівня показника
«ціна/корисність». При цьому слід враховувати відмітні особливості інновацій,
що реалізовуються, розрізняються наступними ознаками: складність, новизна,
мінливість, структурованість. Інноваційно-інвестиційні проекти з високим
ступенем складності характеризуються великим числом вирішуваних проблем і
широким спектром взаємозв'язків як усередині компанії, так і зовні. Рівень
новизни визначається в основному кількістю непередбачених можливих відхилень в
процесі реалізації інновації по всіх параметрах проекту. У сучасних умовах
одним з основних внутрішніх чинників невизначеності для підприємців є неповна
інформація, як про поточний стан, так і перспективах власного бізнесу. Крім
того, загострюється конкуренція і посилюється вплив на вітчизняну економіку
процесів, що відбуваються в міжнародній фінансово-економічній сфері.
Ці обставини вимагають формування нових підходів до
управління інноваційно-інвестиційною діяльністю і інструментів її реалізації,
які: дозволять прояснити економічні проблеми компанії, що ускладнюються;
подадуть своєчасно сигнали для вживання заходів; забезпечать інформаційну
підтримку управління процесами по встановлених цілях; допоможуть розшити вузькі
місця в компанії з орієнтацією на перспективу.
Аналіз існуючих теоретичних концепцій і практики
управління, проведений в рамках дослідження, показує, що в сучасних умовах господарювання
необхідні нова концепція і методологія управління, а також заснований на них
інструментарій, які допомогли б модернізувати
організаційну і інформаційну структуру підприємства так, щоб вирішувалися
базові проблеми його розвитку, що зумовлюють стабільні успіхи не тільки в
сьогоденні, але і в майбутньому. Нова концепція і методології управління
повинні реалізовуватися по всіх напрямах діяльності підприємства і, в першу
чергу, у сфері розробки і реалізації інновацій. Такою концепцією може виступати
контролінг.
Не дивлячись на те, що за останні роки в Україні з'явилися роботи зарубіжних і
вітчизняних авторів, присвячені проблематиці контролінга, сьогодні не вироблено
однозначне визначення поняття контроллинг. Єдиним фактом, в рамках якого
співпадають думки всіх авторів, є наступний. Контроллінг не зводиться лише до
контролю, і що це нова концепція управління, породжена практикою сучасного
менеджменту.
Контролінг може бути визначений як
цілеорієнтована система планування і контролю, що забезпечує інтеграцію,
системну організацію і координацію фаз процесу управління, функціональних
областей, організаційних одиниць і проектів підприємства. Введення контролінгу
в систему управління дозволить звільнити керівництво підприємства від
необхідності постійного, детального вивчення і аналізу умов для вирішення
частини нестандартних задач і забезпечити розвиток підприємства з врахуванням
його можливостей, внутрішніх і зовнішніх чинників. Контролінгові елементи в
управлінській структурі повинні підвищити надійність реалізації планів
діяльності підприємства, спростити технологію і підтримку оперативного
управління, а також знизити витрати сил і засобів на обробку нестандартних
ситуацій.
Сфери діяльності контролінгу, як
системи, що підтримує управління, збігаються з областями і напрямами
функціонування системи управління. Система контролінгу має право сама визначати
напрями своєї діяльності, у тому числі і ті, які не виявляються в звичайних
умовах, якщо це необхідно для найбільш ефективного досягнення поставлених
цілей. Тим більше справедливим є включення зовнішнього середовища в коло даних
питань, що розглядуються контролінгом, для вітчизняної економіки, де вплив держави,
політичних і соціальних чинників є дуже великим. Організація управління на
основі реалізації інформаційно-координаційної функції розгалуженої мережі
контролінгу дозволяє в максимальному ступені зв'язати елементи управління в
єдине органічне ціле і сприяє прийняттю найбільш оптимальних для функціонування
підприємства управлінських рішень. При цьому відділи діють не ізольовано один
від одного в процесі реалізації своїх функцій, а при постійному інформаційному
обміні з керівництвом і іншими підрозділами, наприклад, бухгалтерія і відділ
збуту.
Таким чином, концепція контролінгу є
стрижнем, навколо якого мають бути об'єднані основні елементи організації і
управління діяльністю підприємства, а саме: усі учасники бізнес-процесів; центри
відповідальності підприємства; системи планування і бюджетування, що формуються
на основі центрів відповідальності підприємства; система управлінського обліку,
побудована на основі центрів відповідальності і їх бюджетів; система
стратегічного управління; інформаційні потоки (документообіг), що дозволяють
оперативно фіксувати поточний стан виконання бюджетів центрів відповідальності;
моніторинг і аналіз результатів фінансово-господарській діяльності
підприємства.
Концепція контролінгу не містить нових
знань про економіку підприємства і лише використовує інструментарій, відомий
економістам з інших дисциплін. Тому є сенс говорити про контролінг не як про
систему певних знань, а швидше, як про філософію або про ідеологію управління
підприємством. На відміну від менеджменту, як науки про управління, він
базується на кількісному аналізі і більшою мірою орієнтований на систему
вартісних показників і планово-контрольних розрахунків.