Кобзєв Ігор Сергійович

здобувач ННЦ «Інститут аграрної економіки» УААН

Екологізація підприємницької діяльності

Ринкове середовище забезпечує свободу вибору напрямів і методів господарювання, прийняття самостійних рішень та визначення певної стратегії, що сприяє розвитку підприємницької діяльності. Підприємництво є складним явищем, яке в практичній площині включає підприємницьке середовище, особистість підприємця, підприємницьку діяльність. Розвиток підприємництва можливий лише за умови економічної свободи, зацікавленості, відповідальності, економії витрат, новаторства, конкуренції; досягнення внутрішньогосподарської синергії, регулювання та контролю.

Розвиток сільського господарства, яке безпосередньо пов’язано з навколишнім природним середовищем, в Україні обмежений загостренням екологічних проблем. Впродовж свого існування люди для задоволення потреб у продуктах харчування і сировини використовували природні ресурси, не завжди турбуючись про їх відновлення. Сучасне агропромислове виробництво здійснюється в складних умовах зростаючого навантаження на довкілля і його забруднення. Відсутність науково обґрунтованої системи сільськогосподарського природокористування зумовило значне зниження відтворювальної спроможності біосфери, екологічної стійкості агроландшафтів, природної родючості ґрунту. Тому формування економічної стратегії екологічного розвитку підприємницьких структур є важливим елементом функціонування економіки країни.

В економічній системі з використанням ринкових регуляторів, управління здійснюється переважно за допомогою економічних інтересів. Цей постулат вимагає знання потреб та інтересів суб’єктів підприємництва, їх природи (економічної, біологічної, соціальної, історичної); ступеня підпорядкованості, взаємозв’язку інтересів кожного суб’єкта і суспільства в цілому.

Підприємництво як економічна категорія відображає, насамперед, відносини власності, які є основою виробничих відносин. Тому підприємництво як діяльність, зорієнтоване на зростання цінності (вартості) капіталу, буде розвиватися там, де є можливість отримати від цього прибуток, власну вигоду [1].

Власність, яка має вартісну оцінку своєї економічної цінності та здатна приносити додаткову вартість, є капіталом певного власника. Якщо у власності знаходяться природні ресурси, використання або користування якими приносить додаткову вартість, то питання про екологізацію підприємницької діяльності має виключне значення [2]. Існують різні підходи до визначення сутності додаткової вартості, основні з них – це з точки зору політичної економії, розвинутої К.Марксом, та фізичної економії, прихильниками якої були Ф.Кене, український вчений С.А.Подолинський та інші. Представники другого напряму в основу виробництва додаткової вартості ставили землю, маючи на увазі гумусний шар планети. “Тоді ще не усвідомлювали, що родючість зумовлена діяльністю Сонця, яке протягом багатьох мільйонів років створило на землі тоненький органічний шар – живе дзеркало, що є відображенням космосу” [3]. Космічна енергія сонця сприяла накопиченню у надрах Землі запасів вугілля, нафти, газу. Звідси субстанцією вартості є космічне світло, що створило життя на Землі. Схожих поглядів дотримувалися Г.Сковорода, А.Тімірязєв, В.І.Вернадський, О.Л.Чижевський та інші. На думку С.А.Подолинського, додаткова вартість – це додаткова енергія Сонця, яку людство використовує для свого прогресу [4]. Залишилися нотатки К.Маркса, які свідчать про його прихильне ставлення до цих ідей. В останньому томі “Капіталу” він пише, що основою абсолютної додаткової вартості – тобто реальною умовою її існування є природна родючість землі, природи, тоді як відносна додаткова вартість заснована на розвиткові суспільних продуктивних сил. Тоді зовсім по-новому визначається субстанція додаткової вартості, її справжнє джерело міститься не у м’язах людини (найманій праці), а у гумусному шарі планети. Людська праця стає її провідником, а не джерелом, що є поверненням до Ф.Кене [5]. С.А.Подолинський підходить до цих проблем передусім з боку виживання нашої планети. Його підхід не монетарний, як у Кене, а суто енергетичний. Тільки збагачуючи землю сонячною енергією, можна продовжити її життя до безміри [4].

Як відомо, сонячну енергію на планеті нагромаджує лише сільське господарство, промисловість же працює на ентропію (спалюючи вугілля, газ, нафту). Тому для покращення економічної, енергетичної, екологічної ситуації в Україні та її сталого розвитку необхідно переглянути теоретичні підходи до розвитку аграрного виробництва, землекористування, використання природного потенціалу та збільшення енергії на землі для підвищення добробуту і запобігання екологічної катастрофи. Земельні відносини потребують цілеспрямованої координації дій, застосування на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях ефективних форм управління. Останні повинні бути адекватними формам земельної власності та господарювання, способам використання земель в усіх галузях економіки та методам регулювання земельних відносин.

Література

1. Борисова В.А. Екологічне регулювання агропідприємництва // Держава та реґіони. Серія: Економіка та підприємництво. – №4, 2001. – С. 20-24.

2. Відтворення та ефективне використання ресурсного потенціалу АПК (теоретичні і практичні аспекти) / В.Трегобчук, А.Юзефович, Д.Крисанов, О.Попова, В.Прадун, Н.Скурська / Відпов. редактор акад. УААН В.М.Трегобчук. – К.: І-нт економіки НАНУ, 2003. – 259 с.

3. Коренюк П.І. Менеджмент навколишнього природного середовища. – Дніпропетровськ: Національна гірнича академія України, 2001. – 222 с.

4. Подолинський С.А. Праця людини і її відношення до розподілу енергії. – В кн. “Вибрані твори” / Упоряд.: Л.Я.Корнійчук. – К.: КНЕУ, 2000. – С. 203-282.

5. Підприємництво в аграрній сфері економіки / М.Й. Малік, Ю.О.Лупенко, Л.В. Романова та ін. / За ред. П.Т. Саблука, М.Й. Маліка. – К.: ІАЕ, 2005р. – 514 с.

6. Саблук П.Т. Підвищення ролі аграрної економічної науки у формуванні та реалізації аграрної політики в Україні // Економіка АПК. – 2001. – №3. – С. 3-10.