Економічні науки/9.Економіка промисловості

К.е.н. Кириченко О.О.

Дніпропетровський національний університет ім. О.Гончара

Безгодкова А.О.

Національна металургійна академія України

Деякі аспекти управління землекористуванням на територіях, порушених гірничими роботами

Земля є основою всіх процесів життєдіяльності суспільства, що відбуваються в політичній, економічній, соціальній, виробничій, екологічній і інших сферах. Обмеженість земельних ресурсів і відсутність можливості їх переміщення в просторі або заміни іншими засобами виробництва викликає необхідність раціонального відношення в цьому виді ресурсу і забезпечення збереження його якісних характеристик.

Цінність землі полягає в її наступних основних характеристиках: кожна земельна ділянка землі унікальна за своїм місцем розташування і зовнішньому оточенню; земля є нерухомою в речовому відношенні; земля довговічна, а її вартість з часом збільшується; пропозиція землі обмежена природою; земля може використовуватися за різними цілями|.

Як наголошується в [1|], ефективне використання земель є важливим завданням економічного розвитку будь-якого регіону, оскільки земельно-ресурсний потенціал регіону має два важливих основних призначення:

а) є просторовим ресурсом для розміщення інших елементів продуктивних сил регіону;

б) є основним засобом сільськогосподарського виробництва.

Окрім того, земля ще є об'єктом власності і джерелом здобуття економічного результату.

Таким чином, земельні ресурси є важливим чинником матеріального виробництва в регіоні.

Проблема раціонального землекористування є однією з найважливіших в глобальному масштабі. Запаси земель, придатних для сільськогосподарського використання, складають нині 2,5 млрд. га і скорочуються із швидкістю 6-7 млн. га в рік. Для України ця проблема особлива, оскільки їй належить майже третина загальної площі світових запасів чорноземів.

Земельні ресурси України унікальні і надзвичайно цінні для їх сільськогосподарського використання. У структурі ґрунтового покриву домінують різновиди чорноземів, які поширені майже на 55% площ орних земель. Їх цінність полягає у високому вмісті гумусу, шар якого досягає 40-50 см і більше.

Для промислових цілей в середньому за рік вилучається понад 4000 га сільськогосподарських угідь. Існуючі нормативи відведення земель під промислові потреби в 2,5-2,7 разів перевищують європейські стандарти. Окремі галузі промисловості характеризуються дуже високою питомою землемісткістю. Також необхідно звернути увагу на той факт, що основні проблеми в землекористуванні не вирішуються вже довгий час і набули хронічного характеру.

Стійкий розвиток гірничодобувних регіонів у будь-якій країні безпосередньо пов'язаний із забезпеченням раціонального природокористування і його найважливішої складової - землекористуванням. Особлива значущість переходу гірничопромислових регіонів України на модель збалансованого (стійкого) розвитку обумовлена тією обставиною, що для розвитку України найважливішими є і земельні, і мінерально - сировинні ресурси. За оцінками [2], на земельні ресурси доводитися 72%, на мінерально - сировинні - 26% в структурі їх споживчої вартості. При цьому потрібно враховувати, що, на думку авторів [3], Україна належить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до стійкого розвитку.

Ефективне використання земельних ресурсів в регіонах з особливими умовами землекористування (зокрема, в гірничопромислових) повинне будуватися на основі оптимального балансу економічних цілей і екологічних вимог і ґрунтуватися на певній організації взаємодії суб'єктів землекористування.

Регулювання у сфері землекористування направлене в першу чергу на раціональне використання і охорону земель, збереження і відновлення їх природних властивостей.

У загальному вигляді цілями системи землекористування є задоволення всіх потреб суб'єктів землекористування, що необхідні для підтримки життєдіяльності людини, функціонування суб'єкта господарювання, регіону, держави, суспільства в цілому. Тому цілі землекористування необхідно розглядати на двох рівнях: соціально-економічному і еколого-економічному. Перший рівень переважно пов'язаний з реалізацією економічних інтересів суб'єктами землекористування, другий передбачає дотримання екологічних вимог в процесі використання землі (він також опосередковано пов'язаний з економічними інтересами суб'єктів землекористування).

Наявність цих двох рівнів цілій в гірничому землекористуванні значною мірою ускладнює характер взаємодії між суб'єктами гірничого землекористування. При цьому необхідно враховувати, що для стійкого розвитку гірничопромислового регіону соціально-економічні і екологічні проблеми треба вирішувати в комплексі.

Взагалі, поняття збалансованого (стійкого) розвитку для гірничого землекористування включає наступні обов'язкові положення:

1) виконання як економічних, так і екологічних вимог до землекористування;

2) дотримання цих вимог на невизначеному, дуже тривалому інтервалі часу;

3) необхідність такого управління гірничим землекористуванням, яке забезпечувало б узгодження неспівпадаючих інтересів і цілей суб'єктів гірничого землекористування обов'язковому виконанні ключових вимог.

Для забезпечення виконання цих положень стає очевидною недостатність і неефективність ринкових механізмів управління землекористуванням в гірничопромислових регіонах, зважаючи на явне домінування пріоритетів економічних інтересів землекористувачів і стратегічної важливості земельних ресурсів для розвитку України.

Література:

1. Савченко Т.Г. Использование земельно-ресурсного потенциала Луганской области / Т.Г. Савченко // Економіка та право. – 2009. – № 2. – С. 108-113.

2. Коржнев М.М. Природно-ресурсні обмеження розвитку України / М.М. Коржнев // Стратегічна панорама. – 2005. – № 1. – С. 88-93.

3. Хвесик М.А. Концептуальні засади сталого розвитку в контексті глобалізації і регіоналізації / М.А. Хвесик, Л.М. Горбач // Науковий вісник Волинського національного університету ім. Л. Українки. – 2008. – № 7. – С. 107-113.