Чеголя Є.О.

здобувач куафедри адміністративного та господарського права

економіко- правового факультету

Одеського національного університету імені І.І.Мечникова,

секретар суду відділу забезпечення судового процесу                                    Одеського апеляційного господарського суду

 

ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ ПРИМУСОВИХ ЗАХОДІВ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ ЯКІ ПРОВОДЯТЬСЯ ПРИ ВИКОНАННІ СУДОВИХ РІШЕНЬ

В НЕМАЙНОВИХ СПОРАХ

У МЕЖАХ ВИКОНАВЧОГО ПРОВАДЖЕННЯ

 

Виконавче провадження – це один із видів адміністративно-процесуального провадження. Про це яскраво свідчать правовідносини, що складаються в межах виконавчого провадження. Але від інших адміністративних проваджень виконавче провадження відрізняється своєю цільовою спрямованістю - спрямоване на примусове виконання рішень суду та інших державних і муніципальних органів.

Виконання судових рішень в примусовому порядку завжди супроводжується застосуванням з боку державного службовця передбачених чинним законодавством заходів примусу. Такі заходи необхідні як для реалізації принципу законності в виконавчому провадженні, так і для забезпечення прав і свобод сторін виконавчого провадження. В спорах немайнового характеру застосовуються специфічни заходи примусу, які вказані в самому рішенні суду. Це, наприклад, можуть бути поновлення на роботі, відібрання дитини та ін [1, Ст.207].

Незважаючи на достатнє правове регулювання виконавчого провадження, сфера застосування примусових заходів, що здійснюються при впровадженні  виконавчих дій при виконанні судових рішень  з  категорії справ немайнових спорів, має безліч невирішених питань. Наприклад, підстави і процедура застосування заходів примусу в межах виконавчого провадження, а також вимоги щодо їх процесуального оформлення лише частково регламентуються законодавством України. Це негативно впливає на діяльність державної виконавчої служби при виконанні рішень судів з категорії справ немайнових спорів.

Загальний порядок здійснення виконавчого провадження в Україні розглядається у численних наукових працях, серед яких можна виділити  роботи Ю.В. Білоусова, Л.В. Скоморохи, С.Я. Фурси, С.В. Щербак та багатьох інших вчених. Але наукова література, висвітлюючи особливості здійснення виконавчого провадження, мало уваги приділяє питанням, присвяченим підставам та порядку застосування державними виконавцями заходів примусу у категорії справ з немайнових спорів[2, с.138-140].

Тому метою написання тез є виявлення та аналіз примусових  заходів, які застосовує державна виконавча служба в межах виконавчого провадження при виконанні судових рішень з немайнових спорів.

Примусові заходи, що застосовуються в межах виконавчого провадження,  – це заходи,  які  здійснюються органами державної виконавчої служби  з метою забезпечення своєчасного та повного виконання рішення суду.

Так, наприклад, відповідно до рішення,  яке є підставою виконання порушених прав, можуть бути вказані і інші заходи примусу: видача ордеру, поновлення на роботі, відібрання дитини та ін [3, с. 220-225].

Особливістю виконання рішень за таких способів захисту є об'єкт виконання, — дії боржника. Законодавство про виконавче провадження встановлює загальні правила щодо виконання рішення, якими зобов`язано боржника вчинити певну дію або утриматися від її вчинення відповідно до рішення суду.

Крім того у спеціальних випадках,  зумовлених особливостями дії, яка становить предмет виконання,   законодавством   встановлено   певні   додаткові  умови, специфічні риси проведення виконання або непоширення певного загального правила виконавчого провадження.

Наприклад,  по-перше, поновлення  трудових прав права незаконно звільненого чи переведеного працівника можливо на підставі рішення суду (ст. 232 і 235 КЗпП). Особливість виконання рішення про поновлення на ро­боті незаконно звільненого або переведеного працівника полягає у тому, що його виконують негайно (ст. 217 ЦПК, ст. 367 ЦПК 2004 р., ст. 25 Закону).

Законодавством про виконавче провадження визначено дію, яка становить об'єкт виконання. — фактичне допущення зазначеного працівника до виконання попередніх обов'язків на підставі відповідного акта органу, що прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника.

У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом (посадовою особою) рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника державний виконавець  повинен застосовувати  до них штрафні санкції та інші заходи, передбачені законом (ст. 76 Закону).

По – друге, відібрання дитини як спосіб захисту прав є доволі специфічним, оскільки, насамперед, стосується захисту прав дитини, які доводяться з позиції батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників, інших родичів. З вимогою про захист прав дитини може звернутися й орган опіки та піклування.

Під час виконання рішення про відібрання дитини державний виконавець повинен  провадити виконавчі дії із залученням представників органів опіки і піклування. Інструкція про проведення виконавчих дій передбачає можливість, за потреби, залучення представників органів та установ освіти, медичних працівників (п. 8.3.1). Також державний виконавець може звернутися до суду з поданням щодо вирішення питання про тимча­сове влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу [6].

Якщо боржник перешкоджає виконанню рішення про відібрання дитини, до нього застосовуються заходи, передбачені
законом (ст. 77 Закону).

У подальшому, якщо рішення не виконано, державний вииконавець вирішує питання про застосування заходів примусового виконання, а також притягнення винних осіб до відповідальності [3, c.220-227].

У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які може виконати лише він, а також рішення про поновлення на роботі, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на винних осіб в порушенні законодавства України «Про виконавче провадження».

 Зазначені заходи є гарантіями застосування заходів примусу в межах виконавчого провадження та в цілому гарантіями виконання рішень судів та інших органів в примусовому порядку. Закон України «Про виконавче провадження»  закріпив такі гарантії у статтях 89 і 90.

Так у разі невиконання рішення суду про поновленні на роботі, державний виконавець повинен винести постанову про накладення штрафу на боржника – фізичну особу (ст. 89 Закону).

Відповідальність за порушення інших вимог Закону України «Про виконавче провадження»  передбачається в ст. 90, яка конкретизується у положеннях ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП).

Але на практиці, як правило зустрічаються труднощі при впровадженні в дію зазначеної норми закону, у зв       `язку з тим, що іноді орган державної виконавчої служби ігнорує положення ст. 89, 90  Закону та ст. 188-13 КУпАП України. Пов’язано це з тим, що в КУпАП не було чітко закріплено, що ст. 188-13 застосовується і у випадку умисного невиконання рішення суду та у випадку умисного затягування процесу виконання рішення суду. Тому ймовірно, що до КУпАП України необхідно вносити відповідні зміни, щоб вказана норма закону ніколи не порушувалася та немало б підстав для цього з боку державних виконавців при впровадженні виконавчих дій.

Отже сьогодні виникла нагальна потреба вдосконалення положень Закону України «Про виконавче провадження». Задля реалізації принципу законності в межах виконавчого провадження важливо, щоб порушники притягувалися до відповідальності за умисне невиконання судового рішення у справах немайнового характеру та за затягування процесу виконання виконавчого документу по цім справам. Такі додаткові гарантії примусового виконання рішень суду і інших органів будуть сприяти забезпеченню та дотриманню прав і законних інтересів сторін виконавчого провадження  та ефективно боротися зі штучним намаганням затягувати процес виконання по цім специфічним справам, таким як поновлення на роботі або у справах про відібрання дитини де безпосередньо наноситься моральна травма самій дитині під час примусового виконання самого рішення суду [2, c.149-150].

Отже, подальший розвиток і вдосконалення виконавчого провадження повинно відбуватися відповідно до кодексів та Законів України.

Окремо хотілося б звернути увагу на потребу реформування чинного законодавства України, пов`язаного з виконавчим провадженням, виходячи з об`єктивних потреб, які склалися на сучасному етапі розвитку законодавства.  Йдеться у першу чергу про необхідність розробки проектів змін до Закону України «Про виконавче провадження», інших видів нормативних актів, які регулюють питання виконання судових рішень та вдосконалення  примусових заходів у разі невиконання судового рішення в добровільному порядку. Це в  першу чергу повинно торкнутися  таких категорій справ як  немайнових спорів.

Порушенні у тезах питання і пропозиції, направлені на  їх вирішення, не носять вичерпний характер, і можуть розглядатися як передумова до дискусії з цієї досить складної багатоаспектної проблеми [5, с.220-223].

                          

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.      Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)  // Відомості Верховної Ради України, 2010. - № 2511-VI (2511-17),  Ст. 529.

2.     Білоусов Ю.В. Виконавче провадження: Навчальний посібник. - К.: Прецедент, 2005. - 192 с.

3.      Фурса С. Я., Щербак С. В. Виконавче провадження в Україні: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 480 с.

4.     Щербак С. Виконавче провадження як одна з правозахисних функцій держави // Право України. - 2002. - №11. - С. 86 - 90.

5.     Чеголя Є.О. Недоліки  правозастосовної діяльності  державної  виконавчої служби  при виконанні  рішень  суду // Ринкова  економіка: сучасна теорія  і  практика  управління. Збірник наукових праць економіко-правового факультету ОНУ ім.І.І.Мечникова, Одеса. Том 12 (Випуск 26). Частина 2.-2009.-С. 220-223.