Економічні науки/10. Економіка підприємства

УДК 658.1

канд. наук з держ. управління Михаліцька Н.Я.

Львівський державний інститут новітніх технологій та управління

імені В’ячеслава Чорновола, Україна

ФІНАНСОВА КРИЗА НА ПІДПРИЄМСТВІ

ЯК ПЕРЕДУМОВА ТА ПРИЧИНА БАНКРУТСТВА

Під фінансовою кризою розуміють виникнення стану лімітованої господарської діяльності підприємства й обмежених можливостей його впливу на власні фінансові відношення з непередбачуваними результатами, що загрожують подальшому розвитку й існуванню підприємства. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності й банкрутства підприємства, діяльність підприємства в безприбутковій зоні або відсутність у нього потенціалу для подальшого успішного функціонування.

Чинники, що можуть обумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято підрозділяти на зовнішні або екзогенні (не залежать від діяльності підприємства) та внутрішні або ендогенні (залежать від підприємства).

Основними екзогенними чинниками кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон'юнктури в економіці в цілому;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського (і особливо податкового) законодавства;

нестабільність фінансового і валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємств органами влади і управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

Основні ендогенні чинники фінансової кризи на підприємстві:

відсутність стратегічної спрямованості підприємства;

недоліки в організаційній структурі;

низький рівень менеджменту;

низький рівень маркетингу і втрата існуючих ринків збуту продукції;

незадовільне використання виробничих ресурсів;

непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

Типовими наслідками впливу вищенаведених чинників на фінансово-господарську діяльність підприємства є:

втрата клієнтів і покупців готової продукції;

зменшення кількості замовлень і контрактів по збуту;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

збільшення собівартості і різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних коштів і наднормативні запаси;

виникнення виробничих конфліктів на підприємстві і збільшення плинності кадрів;

збільшення тиску на ціни;

істотне зменшення обсягів реалізації і, як наслідок, зменшення виручки від реалізації продукції.

Процес розвитку симптомів фінансової кризи на підприємстві зображений на рис. 1.

Рис. 1. Розвиток симптомів банкрутства на підприємстві [1].

Обумовлене зовнішніми і внутрішніми чинниками зменшення обсягів продажів веде, з одного боку, — до зниження прибутковості і до збитковості, а з іншого, — до зниження рівня ліквідності і неплатоспроможності. Закономірним результатом такої ситуації є тотальна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність і банкрутство суб'єкта господарювання.

Мета статті — запровадити удосконалену систему антикризового моніторингу економічної стійкості й ефективності роботи соціально-важливих та стратегічних підприємств.

На підставі вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду пропонуємо запровадити удосконалену систему регіонального антикризового управління підприємствами, що виконувала б наступні функції та завдання:

1.Моніторинг економічної стійкості й ефективності роботи соціально-важливих та стратегічних підприємств регіону всіх форм власності.

2.Виявлення необхідності досудової санації соціально-важливих та стратегічних підприємств на загальнодержавному та регіональному рівнях.

3.Виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

4.Створення регіональних аналітичних центрів антикризового моніторингу, консалтингу та менеджменту при органах місцевого самоврядування.

5.Участь органів місцевого самоврядування у процедурах банкрутства та відновлення платоспроможності господарських товариств, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків, та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію.

6.Організація централізованих фінансових фондів для підтримки реорганізації та реструктуризації соціально-важливих та стратегічних підприємств на загальнодержавному та регіональному рівнях.

7.Розробка цільових загальнодержавних та регіональних програм розвитку економіки з метою нейтралізації негативних наслідків ліквідації у ході банкрутства неспроможних підприємств, зокрема шляхом розвитку ринку праці та створення нових робочих місць.

8.Удосконалення діючого законодавства з метою захисту майнових прав держави та комунальної власності.

У кожному регіоні України моніторинг доцільно проводити на двох рівнях: регіональному та міському. Умовами включення підприємств у перелік є чисельність робітників, що перевищує 2,5 тис. чоловік, наявність значних активів, визнання організації суб'єктом природної монополії або містоутворюючим, значним, економічно або соціально значимим підприємством.

Моніторинг економічної стійкості й ефективності роботи соціально-важливих та стратегічних підприємств повинен стати однією з головних функцій системи антикризового управління підприємствами регіону. Принципова схема регіонального антикризового моніторингу представлена на рис. 2.

Рис. 2. Схема регіонального антикризового моніторингу економічної стійкості й ефективності роботи соціально-важливих та стратегічних підприємств

Моніторинг — це найважливіший атрибут процесів управління, зв'язаний із вирішенням питань дослідження певної проблеми, спостереженням за ситуацією плину і розвитку відповідного процесу. На практиці частіше за все доводиться мати справу з недостатньо визначеними ситуаціями. Проблемні області, в яких виникають такі ситуації, характеризуються наступними особливостями: великою динамічністю зміни ситуації, складністю з'ясування задачі дослідження, неповторністю кожної події в процесі, суперечливістю вихідної інформації, невизначеністю критеріїв оцінки подій і рішень, хаотичністю поведінки (непередбаченістю) об'єкта дослідження і т.п. [2]. До таких проблем, зокрема, відноситься попередження кризових фінансово-економічних явищ.

У результаті регіонального антикризового моніторингу економічної стійкості й ефективності роботи соціально-важливих та стратегічних підприємств виявляється необхідність їх досудової санації та реорганізації на загальнодержавному та регіональному рівнях, а також провадиться розпізнавання дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Для реалізації системи регіонального антикризового моніторингу необхідно створити у кожному регіоні Міжвідомчу комісію у справах про неспроможність підприємств та Аналітичний центр антикризового моніторингу, консалтингу та менеджменту, сформувати перелік соціально-важливих та стратегічних підприємств — об’єктів моніторингу. Фахівці аналітичних центрів можуть при необхідності здійснювати антикризовий менеджмент тих підприємств, де виявляється недостатній досвід керівництва з цієї проблеми.

Головний результат роботи Міжвідомчої комісії у справах про неспроможність підприємств регіону — прийняття рішення про введення тимчасового антикризового управління окремими підприємствами, у статутних фондах яких державна частка перевищує 25 відсотків. Ймовірність застосування такого управління, що може супроводжуватись обмеженням рівня оплати праці апарату управління підприємства, — вагомий чинник, котрий буде генерувати відповідну «антикризову» мотивацію праці керівників підприємств.

Для забезпечення регіонального антикризового моніторингу необхідно обґрунтувати перелік фінансових показників підприємств та упровадити застосування інтегральних показників-індикаторів ймовірності банкрутства, за допомогою яких можна було б щоквартально оперативно визначати перелік тих підприємств, що потребують особливої уваги загальнодержавних та регіональних органів антикризового управління. Одночасно потрібно удосконалити державну статистику, необхідну для аналізу фінансових показників підприємств, та створити відповідні бази даних про показники підприємств із різним ступенем ймовірності банкрутства.

Література:

1. Bockenforde B. Unternehmenssanierung. Stuttgart: Schaffer Verlag Fur Wirstchaft und Steuern GmbH. 1991, S. 43.

2. Галіцин В.К. Моделі та технології систем моніторингу в економіці. - Рукопис. Дисертація на здобуття ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.03.02 - економіко-математичне моделювання. - Київський національний економічний університет, Київ, 2001.

3. Мозенков О.В., Калюжний В.В. Ринкова вартість компаній у системі захисту корпоративних прав держави / О.В. Мозенков, В.В. Калюжний. - // Фінанси України: Науково-теоретичний та інформаційно-практичний журнал. - 2009. - № 2. - С. 82 – 98.