К.п.н. Грабовенко Н.В.

Луганський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти, Україна

ДИТИНА З ОБМЕЖЕНИМИ ФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ: ПРОБЛЕМИ ІНКЛЮЗИВНОГО НАВЧАННЯ

Щорічне зростання рівня хронічних хвороб у молоді й дорослого населення країни репродуктивного віку призводить до розповсюдження інвалідності серед дітей. Держава та її соціальні установи мають здійснювати соціальну роботу, сприяючи створенню рівних можливостей для життєдіяльності та розвитку дитини з обмеженими можливостями у суспільстві, сприяти її успішній соціалізації та інтеграції у соціум.

У структурі дитячої інвалідності впродовж останніх років набуває особливої гостроти проблема дитячого церебрального паралічу у зв’язку з тенденцією розповсюдження цього захворювання в усіх країнах. Зокрема в Україні констатують 2,4-2,5 випадків на 1000 дитячого населення [1].

Дитячий церебральний параліч — одне з важких порушень психофізичного розвитку дітей. Воно виявляється, насамперед, у порушеннях рухових функцій, які часто поєднуються з розладами мовлення, зниженням інтелекту, ускладненнями формування психічних функцій людини.

Актуальною проблемою сьогодення є недостатня реалізація принципу рівних можливостей для всіх вікових категорій дітей з обмеженими фізичними можливостями, зокрема хворих на ДЦП, у сфері початкової, середньої і вищої освіти. Якщо у розвинених країнах світу існує практика навчання таких дітей у звичайних школах, вищих навчальних закладах з адаптованими до їх потреб і можливостей методиками та програмами, що сприяє їх адаптації серед однолітків (інклюзія) і демістифікації інвалідності у свідомості здорового населення, то в Україні найбільш сприятливою формою здобуття освіти окремими категоріями дітей з обмеженими фізичними можливостями є тільки спеціальне навчання.

Сьогодні вітчизняна соціально-педагогічна думка переживає досить бурхливий розвиток. Це пов’язано, перш за все, з потребами оновлення українського суспільства на засадах загальнолюдських цінностей, що вимагає принципово нових підходів до організації соціально-педагогічної роботи з дітьми з обмеженими фізичними можливостями, зокрема створення умов для інклюзивної освіти, в контексті загальноєвропейської орієнтації держави.

Метою статті є розглянути проблеми інклюзивного навчання дитини з обмеженими фізичними можливостями в сучасних соціокультурних умовах. Для її досягнення вирішуватимуться наступні завдання:

- визначити проблеми інклюзивного навчання дитини з обмеженими фізичними можливостями в сучасних соціокультурних умовах;

- розглянути психофізіологічні особливості дітей, хворих на ДЦП, в контексті перспектив їхнього інклюзивного навчання.

Теоретичну основу нашої статті становлять загальнонаукові праці про розвиток і саморозвиток особистості, її соціалізацію (Т.Алексєєнко, Н.Голованова, І.Звєрєва, О.Леонтьєв, А.Мудрик, С.Харченко та ін.), концептуальні положення особистісно орієнтованого підходу до процесу виховання (І.Бех та ін.).

Психофізіологічні особливості дітей, хворих на церебральний параліч, визначають спеціальні дослідження психологів О.Архіпової, Л.Бадалян, Е.Каліжнюк, Л.Виготського, Т.Ілляшенко, I.Мамайчук, О.Мастюкової, А.Обухівської, О.Романенко, Н.Скрипки.

Структурні порушення, яскраво виражені або виявлені медичною діагностичною апаратурою, можуть призвести до втрати або недосконалості навичок, необхідних для деяких видів діяльності, внаслідок чого формуються “обмежені можливості”, що за відповідних умов призводить до соціальної дезадаптації, неуспішної або сповільненої соціалізації. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації людини.

В Україні останнім часом інтерес дослідників привертає модель соціальної дії, що застосовується в практиці соціальної роботи, авторами якої є англійські вчені О.Мюллендер і Д.Уорд [2]. Враховуючи те, що люди з обмеженими фізичними можливостями відчувають функціональні утруднення не тільки внаслідок захворювання, відхилень або недоліків у розвитку, але і через непристосованість фізичного і соціального оточення до їх спеціальних потреб, майже байдужого до них ставлення інших людей, означена модель передбачає, що суспільство має адаптувати існуючі в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями для того, щоб вони не почувалися заручниками обставин і обмеженої дієздатності [3].

Звернення до світової практики реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями і, зокрема, дітей, хворих на ДЦП, дозволяє оцінити вітчизняний досвід у цій галузі, як недостатній, що характеризується однобічністю. Такий висновок виходить із того, що реабілітація сьогодні зводиться, головним чином, до системи медичних заходів, спрямованих на відновлення в людині втрачених чи недостатньо розвинених функцій. Зрозуміло, що це необхідний і один із найважливіших аспектів реабілітаційної роботи. Втім, коли йдеться про захворювання, яке, на жаль, сучасна медицина подолати не може, не менш важливого значення набуває ще й інший аспект реабілітаційного процесу - психосоціальний, спрямований на максимальний розвиток здібностей дитини. Спираючись на збережені психічні й фізичні можливості індивіда, існує необхідність сприяння входження його в соціальне життя повноправним членом суспільства. Саме психосоціальній реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, дорослих і дітей, у нашій країні поки не приділялося достатньої уваги.

Нерозвиненість системи психосоціальної реабілітації осіб із фізичними й психічними обмеженнями більшою мірою зумовлене суспільною думкою і державною політикою у ставленні до цих людей як до пасивних осіб, які потребують опіки, а отже, не можуть претендувати на свободу вибору та вирішення власної долі. Зрештою, це призводить до нехтування особливими потребами таких людей, без задоволення яких вони не можуть реалізувати своїх громадянських прав.

Соціальна реабілітація людей з обмеженими фізичними можливостями передбачає не тільки заходи по створенню доступності для них соціального середовища, але й пробудження в них прагнення до активної діяльності. А це потребує системи реабілітаційних заходів, спрямованих на формування особистості, здатної адаптуватися в суспільному житті.

Сьогоднішні недоліки психосоціальної реабілітації осіб із психофізичними обмеженнями особливо наявні в системі навчання й виховання дітей цієї категорії. Система спеціальних дошкільних і шкільних дитячих освітніх закладів переважно інтернатного типу, яка склалася в нашій країні за радянських часів, має на меті навчання в них тільки тих осіб, психічний розвиток яких кваліфікується як легка розумова відсталість, і які фізично повністю себе обслуговують і вільно пересуваються. Діти, котрі мають більш складні фізичні обмеження, охоплені системою домашнього навчання, що, за окремими винятками, не дає їм необхідної освіти. У зв’язку з цим надто драматично складається доля багатьох дітей, хворих на церебральний параліч. Відомо, що серед них, незалежно від важкості фізичних обмежень, значна частина має цілком достатній, а часом і високий, для навчання і соціальної адаптації рівень інтелекту. Умови домашнього навчання, які не завжди відповідають їхнім справжнім можливостям, відірваність від спілкування з однолітками негативно позначається на формуванні їх особистості, не дає їм змоги реалізувати свій потенціал щодо професійного самовизначення, творчості, трудової зайнятості, духовного зростання.

Ще більш песимістичними є життєві перспективи тих дітей, котрі через відсутність своєчасної психолого-педагогічної корекції розвиваються дисгармонійно і відстають у розвитку настільки, що визнаються неосвіченими або навчаються за програмою, яка не відповідає їхнім дійсним можливостям, а отже, обмежує розвиток. Такі випадки зумовлені майже повною відсутністю педагогічної допомоги дітям дошкільного віку, хворим на церебральний параліч. Виняток становлять ті з них, що мають можливість відвідувати спеціальний дошкільний навчальний заклад. Однак, по-перше, таких закладів дуже мало і вони недоступні більшості дітей, по-друге, їх контингент становлять діти з відносно легкими формами захворювання.

Спеціальні дослідження вітчизняних психологів Т.Ілляшенко, А.Обухівської, О.Романенко, Н.Скрипки [1;4] визначають психофізіологічні особливості дітей з обмеженими фізичними можливостями, хворих на церебральний параліч, та обґрунтовують, що порушення рухових функцій у них завжди, більшою чи меншою мірою, поєднуються з психічними вадами, що негативно впливає на формування особистості в цілому, ускладнює виховання, навчання й розвиток такої дитини.

Чинники, що зумовлюють ті чи інші відхилення в психічному розвитку дітей з церебральним паралічем, різні. Їх усвідомлення і виявлення механізмів виникнення певних розладів у процесі становлення дитячої психіки дозволяє правильно побудувати роботу з ними.

Робота з дітьми, хворими на ДЦП, складається з подолання тих недоліків, які, виникнувши в ранньому дитинстві, залишаються актуальними для педагогічних впливів і в шкільному віці. Такими недоліками, насамперед, є:

- порушення сенсорного розвитку, який у дітей з церебральним паралічем становить особливу зону ризику і потребує втручання в його формування;

- затримка у формуванні мисленнєвих операцій, яка виникає на ґрунті неповноцінного сенсорного розвитку та обмеженої загальної обізнаності;

- недоліки розвитку мовлення: дизартрії та вади, пов’язані з прогалинами загального психічного розвитку;

- зниження пізнавальної активності;

- невміння грати, зокрема, в сюжетно-рольові ігри, спільно з іншими дітьми;

- невміння співпрацювати з дорослими: слухати, зосереджувати увагу на завданні та виконувати його відповідно до інструкції;

- низка негативних показників особистісного розвитку: невміння спілкуватися, безініціативність, надмірна сором’язливість, залежність від найближчих дорослих, невпевненість, що свідчить про небезпеку виникнення комплексу неповноцінності, який виявиться пізніше, у підлітковому та юнацькому віці;

- відставання у формуванні навичок самообслуговування [1].

Серед психічних особливостей у дітей з обмеженими фізичними можливостями окремо фіксуються інтелектуальні відхилення. При цьому зазначимо, що діти, хворі на церебральний параліч, за цією проблемою являють далеко неоднорідний контингент.

Переважна більшість розумово відсталих дітей з ДЦП навчається за спеціальною програмою в школі чи вдома. З поширенням реабілітаційних центрів зростає можливість психолого-педагогічної допомоги і тим дітям, які визнані такими, що не можуть засвоїти навчальну програму.

Більша частина дітей, хворих на церебральний параліч, має збережені потенційні можливості розвитку вищих форм пізнавальної діяльності. Багато з них може навчатися за адаптованою програмою масової школи; залежно від рухових порушень — у спеціальних школах-інтернатах чи вдома. З розвитком інтеграційних процесів, які розпочалися в системі спеціальних і масових шкіл, більшість дітей із порушеннями опорно-рухового апарату отримують можливість відвідувати загальноосвітню школу. Тому надто актуальним є питання адаптації (інклюзії) їх у більш широкому соціальному середовищі.

Необхідно зауважити, що коли йдеться про “нормальний” психічний розвиток дитини, хворої на церебральний параліч, то, насамперед, констатується її здатність до понятійного мислення, достатній загальний розвиток та відсутність таких недоліків у сформованості окремих психічних функцій, які могли б перешкоджати їй засвоювати програму масової школи. Проте, навіть і в цих благополучних випадках у психічній діяльності дитини залишаються певні “слабкі ланки”, які потребують спеціальної педагогічної уваги й корекції, допомоги і підтримки батьків і педагогів.

Усім дітям цієї категорії властива нерівномірність сформованості різних пізнавальних функцій, дисгармонійність інтелектуального розвитку. Дослідники [5;6;7;8;9;10] наголошують на слабкості невербальної складової інтелекту, тобто тих функцій, що не пов’язані з мовленням. Більш збереженим буває вербальний інтелект, словесно-логічне мислення: здатність до логічних міркувань, класифікації, оперування поняттями.

Хвороблива ослабленість центральної нервової системи в дітей з церебральним паралічем спричинює недостатній розвиток пам’яті й уваги, і це негативно позначається на їх інтелектуальній діяльності.

Вимушена обмеженість практичної діяльності, вузьке коло спілкування, переважно з дорослими, позначається на особливостях загальної обізнаності дітей, обсязі і змісті їхнього лексичного запасу. Слово в них часто недостатньо наповнене реальним змістом, за яким стоять часом дуже неточні уявлення. Це спричиняє нерозуміння дитиною переносного значення деяких образних висловлювань, а також труднощі у визначенні конкретних понять, якими дитина користується.

Нерідко діти з церебральним паралічем, маючи досить розвинене мовлення, не вживають або вживають неправильно прийменники, що означають напрямок, взаємне розміщення предметів у просторі. Звідси виникає проблема просторового орієнтування в реальній дійсності [9].

Характеризуючи особливості інтелектуального розвитку дітей, хворих на церебральний параліч, дослідники звертають увагу на властивий їм так званий вербалізм, тобто схильність до тривалих розмов, часом на теми, невластиві їхньому віку, в яких вони мало обізнані [5;6;7;8;9;10]. Це явище легко пояснити, адже діти з вираженими фізичними обмеженнями позбавлені чи різко обмежені іншими формами активності. Оскільки їхнє спілкування майже повністю вичерпується товариством небагатьох дорослих, від них діти переймають і зміст розмов, і мовні звороти, тому їх поводження справляє враження як недостатньо критичних, дивакуватих, без почуття дистанції дітей. Подальше спостереження за їхньою поведінкою дозволяє переконатися, що в інших обставинах вони здатні поводитися цілком адекватно і висловлювати логічні судження. Через це слід вчасно створювати необхідні психолого-педагогічні і соціальні умови для інтелектуального розвитку дитини, оскільки дисгармонійність інтелектуальної сфери негативно позначається на їх здатності розв’язувати практичні й пізнавальні завдання — цілеспрямовано діяти. Застосуванню наявних знань і вмінь суттєво перешкоджає дуже нестійка увага і малий обсяг оперативної пам’яті, зумовлені великою виснаженістю нервових процесів, низькою працездатністю. У зв’язку з цим дитина не втримує у свідомості сформульоване перед нею завдання, швидко його втрачає, тому не може впоратись із ним. В іншому випадку, коли дитина перебуває в більш працездатному стані, а завдання відповідає її досвіду і потребує оперування логічними, а не перцептивними категоріями, вона демонструє здатність мислити на рівні людини нормального інтелектуального розвитку. Тому з’ясування дійсного стану інтелекту дитини, виявлення сильних і слабких його сторін - справа непроста, але необхідна для побудови правильної корекційно-розвивальної роботи, програм навчання і виховання, у тому числі і в умовах масової школи.

Особливостями емоційно-вольової сфери розвитку дітей із церебральним паралічем, які впливатимуть на подальший розвиток особистості, і мають враховуватися педагогами в роботі з даною категорією дітей, в тому числі в умовах масової школи, є:

- нестійкий емоційний стан;

- схильність до різких змін настрою;

- тривожність, страхи;

- негативне реагування на свою фізичну неповноцінність;

- сором’язливість, невпевненість, конфліктність, агресивність у спілкуванні з однолітками;

- залежність від батьків, надмірна прив’язаність, конфліктність у взаєминах із ними.

Хвороблива ослабленість нервової системи, незрілість мозкових механізмів регуляції поведінки в поєднанні з недоліками виховання зумовлюють таке порушення особистісного розвитку дитини, як інфантилізм[1]. Він виявляється в тривалому переважанні в дитини ігрових інтересів, які не властиві її здоровим ровесникам, у слабкості вольових зусиль щодо цілеспрямованої інтелектуальної діяльності. Усе це свідчить про необхідність першочергової уваги педагогів до сім’ї, де виховується хвора на церебральний параліч дитина. Оздоровлення умов сімейного виховання є найважливішим засобом протидії негативним емоційно-вольовим проявам, які легко виникають на ґрунті органічного ураження та ослаблення нервової системи дитини і впливають на формування повноцінної особистості.

Напрямки подальших досліджень у вирішенні означеної проблеми полягатимуть у визначенні психолого-педагогічних і соціально-педагогічних умов для інклюзивної освіти дітей, хворих на ДЦП.

Література:

1. Ілляшенко Т.Д., Обухівська А.Г., Романенко О.В., Скрипка Н.С. Корекція психосоціального розвитку дітей з церебральним паралічем у реабілітаційному центрі. Навчально-методичний посібник. – К., 2003. – 155с. 2. Іванова І.Б. Соціально-педагогічна робота з дітьми-інвалідами в системі соціальних служб для молоді: Дис. …канд. пед. наук: 13.00.05./Київський ун-т ім. Т.Шевченка. – К., 1998. – 174 с. 3. Звєрєва І.Д. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю в Україні: теорія і практика. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – 394 с. 4. Ілляшенко Т.Д., Обухівська А.Г. Як навчати дітей з порушеннями психофізичного розвитку. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 68 с. 5. Архипова Е.Ф. Коррекционная работа с детьми с церебральным параличом: Доречевой период: Кн. для логопеда. – М.: Просвещение, 1989. – 76с. 6. Бадалян Л.О. Невропатология: Ученик для вузов. – М.: Академия, 2003. – 368с. 7. Калижнюк Э.С. Психические нарушения при детских церебральных параличах. – К.: Вища школа, 1987. – 269 с. 8. Мастюкова Е.М. Физическое воспитание детей с церебральным параличом: младенческий ранний и дошкольный возраст. – М.: Просвещение, 1991. – 156с. 9. Мастюкова Е.М., Ипполитова М.В. Нарушения речи у детей с церебральным параличом. – М.: Просвещение, 1985. – 191 с. 10. Финни Н. Ребенок с церебральным параличом. Помощь. Уход. Развитие. Книга для родителей. – М.: Теревинф, 2001. – 336 с.

Грабовенко Н. Дитина з обмеженими фізичними можливостями: проблеми інклюзивного навчання.

В статті розглядаються проблеми інклюзивного навчання дитини з обмеженими фізичними можливостями в сучасних соціокультурних умовах; психофізіологічні особливості дітей, хворих на ДЦП, в контексті перспектив їхнього інклюзивного навчання.

Ключові слова: дитячий церебральний параліч, обмежені можливості, психосоціальна реабілітація, інклюзія, психофізіологічні особливості дітей, хворих на ДЦП.

Грабовенко Н. Ребенок с ограниченными физическими возможностями: проблемы инклюзивного обучения.

В статье рассматриваются проблемы инклюзивного обучения ребенка с ограниченными физическими возможностями в современных социокультурных условиях; психофизиологические особенности детей, больных ДЦП, в контексте перспектив их инклюзивного обучения.

Ключові слова: детский церебральный паралич, ограниченные возможности, психосоциальная реабилитация, инклюзия, психофизиологические особенности детей, больных ДЦП.

Grabovenko N. Child with the limited physical possibilities: problems of the inclusive teaching.

In the article the problems of the inclusive teaching of child with the limited physical possibilities in modern social cultural terms are examined; physiological characteristics of children with cerebral palsy, in the context of prospects of their inclusive teaching.

Key words: cerebral palsy, limited physical abilities, psychosocial rehabilitation, inclusion, physiological characteristics of children with cerebral palsy.