Череп О.Г.

К.е.н., доцент

Торгашов П. В.

ДВНЗ «Запорізький національний університет»

ҐЕНЕЗИС СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЯ»

Конкурентоспроможність в умовах ринку неможлива сьогодні без впровадження нових технологій, які стають основою ефективності виробництва, поліпшення якості товарів і послуг, а значить, і ключовою умовою підвищення якості життя. Однією з характерних рис підприємницької діяльності є новаторство, яке може виражатися в інноваційній діяльності.

Якщо звернутися до офіційних документів (Розпорядження №691-р від 10 вересня 2012р. «Про схвалення Концепції реформування державної політики в інноваційній сфері»), то можна відзначити, що у нас поки відсутній чіткий понятійний апарат, необхідний для визначення інновацій та інноваційної діяльності. Так, термін «інновація» в офіційних документах, визначається як «кінцевий результат інноваційної діяльності, що одержав реалізацію у вигляді нового або вдосконаленого продукту, реалізованого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, використовуваного в практичній діяльності» [1].

Велике значення для подальшого розвитку уявлень про роль інновацій в економіці мали також роботи таких дослідників, як І. Барзель, Ф.М. Шерер, М.І. Камьен і Н.Л. Шварц [2, 3]. У цілому ці дослідження показали, що значний обсяг поточних прибутків послаблює стимули, які спонукають підприємство вести розробку нових продуктів або процесів для заміни вже існуючих. Ці дослідження показали так само, що ринковий механізм не завжди в змозі забезпечити оптимальні темпи технічного прогресу при мінімумі витрат.

У цілому інновації можна визначити як синонім поняття «нововведення», «як результат діяльності з оновлення, перетворення попередньої діяльності, що призводить до заміни одних елементів іншими, або доповненню вже наявних новими» [4].

Послідовники Шумпетера К. Фрімен, Р. Нельсон і Б.-А. Лундвалл в останні десятиліття ХХ ст. розвинули ці ідеї і використовували для їх пояснення взаємозв'язку технологічного та соціально-економічного розвитку, і відповідно, вплив науки і технологій, що розвиваються за своєю внутрішньою логікою на розвиток суспільства [5].

Первісне вузьке трактування національної інноваційної системи (НІС) передбачає концентрацію уваги на науці і технологіях як основних чинниках, що визначають середовище, в якому діють підприємства, а також впливають на їх стратегію. Б.-А. Лундвалл створив більш широкий підхід, стверджуючи, що НІС включає в себе всі елементи економічної системи і рівень розвитку технологій та інновацій визначається національними особливостями історичного розвитку країни. До кінця 1990-х рр.. розширена концепція НІС стала основним теоретичним напрямом в області вивчення технічного прогресу і вироблення політики у сфері науки і техніки [6].

Кожен з термінів, які використовуються в концепції національних інноваційних систем, може мати різні інтерпретації. У більшості випадків термін «інновація» інтерпретується досить широко, наприклад, як «процес, завдяки якому створюють і впроваджують у практику продукти та виробничі процеси, нові для даного підприємства або для даної країни, або взагалі не мають аналогів у світі» [7, 8]. Безпосередньо «Шумпетерівський інноватор» (перше підприємство, що випустило на ринок новий продукт) часто не є підприємством, яке отримує більшу частину прибутку, який пов'язаний з впровадженням інновації. Це означає, що національна інноваційна система включає в себе не тільки підприємства, що лідирують у розробці новітньої технології або інститути, провідні найбільш перспективні дослідження, але й інші елементи, що розширюють можливості технологічного розвитку країни.

«Системний» аспект концепції полягає в тому, що саме сукупність взаємопов'язаних інституційних структур (малі і великі підприємства, університети та державні науково-дослідні центри, центральний уряд і регіональні адміністрації, центри трансферту технологій, фінансові ринки тощо) впливає на інноваційний розвиток і його спрямування. Однак немає підстав говорити про те, що всі елементи системи формуються тільки цілеспрямовано і свідомо, або що сукупність інститутів діє гладко і в одній зчепленні. Системний підхід передбачає, що основні елементи, системи зв'язків і інститути діють спільно, свідомо чи спонтанно заради досягнення основних цілей національної інноваційної системи. Однак елементи цієї системи не підкоряються і не направлені на будь- яку із структур НІС.

Список використаних джерел:

1. Кокурін Д.І. Інноваційна діяльність. - К.: Іспит, 2001. - С.10.

2. Barzel Y. Optimal Timing of Innovations // Rev. Econ. Statist. 1968. 50(3). Aug. P. 348- 355.

3. Scherer F. M. Market Structure and the Employment of Scientists and Engineers // Amer. Econ. Rev. 1967. 57(3). June. P. 524- 531.

4. Nelson R. and N. Rosenberg. Technical Innovation and National Systems. Chapter х in National Systems оf Innovation, ed. Ьу R. Nelson. - New York and Oxford: Oxford University Pres, 1993. - P.4.

5. Miller W. Morris L. Managing Knowledge, Technology and Innovation. - N.Y., 1992. - P.2.

6. Lundvall, B.-A. National Systems of Innovation / B.-A. Lundvall. London: Pinter, 1992. – Р. 31

7. Sombart W. Der kapitalistisch Unternehmehr / / Archiv fur Sozialwissenschaft und Sozialpolitik, 2007. Bd. XXIX.

8. Закон України «Про інноваційну діяльність» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 36, ст.266 )