Узунов Федір Володимирович, к.е.н., доцент, перший проректор Університету економіки та управління

МЕХАНІЗМ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПАРТНЕРСТВА ДЕРЖАВИ ТА ПРИВАТНОГО СЕКТОРУ

Державні інвестиції здійснюють визначальний вплив на результати економічного розвитку, забезпечення конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі, зокрема видатки для розвитку виробничої інфраструктури (мережі електропостачання, водопостачання та водовідведення, транспортні тощо) та соціальної інфраструктури (освіта, наука, охорона здоров’я).

Основним мотивом, який спонукає державу до взаємодії з приватним сектором є обмежені бюджетні кошти і, в той же час, нагальна необхідність розширювати інвестиційну діяльність, зокрема інвестицій в інфраструктуру, що є поштовхом до економічного розвитку.

Розвинута сучасна інфраструктура, яка відповідатиме вимогам переходу до постіндустріального суспільства, забезпечить сталу динаміку та якісні параметри економічного зростання нашої країни. Результатом існування такої інфраструктури стане виготовлення продукції та послуг, здатної задовольнити запити ринку, і підвищення конкурентоспроможності України за рахунок покращення якості та зниження собівартості товарів та послуг.

Оновлена інфраструктура стимулює конкуренцію і створює умови для виготовлення якісних товарів і послуг, конкурентоспроможних на міжнародному ринку. У той самий час, існування низки проблемних питань, пов’язаних з нестачею необхідних у повній мірі бюджетних коштів, необхідних для розширення та модернізації інфраструктури, низькою результативністю проектування й розподілу бюджетних інвестицій, забезпеченням цільового використання державних інвестицій, розпорошеністю пріоритетів державного інвестування, інституціональною неспроможністю державних органів влади ефективно управляти інвестиційними проектами, призводять до необхідності переглянути функції держави в процесі реалізації інфраструктурних проектів. Серед негативних чинників неповного використання можливостей нарощування інвестиційного потенціалу національної економіки зазначено неефективне і безсистемне використання амортизаційних відрахувань, спрямування інвестиційного потенціалу на цілі поточного споживання, розпорошування інвестиційних бюджетних ресурсів.

Існування двох проблем, а саме обмеженість державного бюджету та неефективне використання державних інвестицій, стримує можливість розширення та оновлення інфраструктури в Україні. У порівнянні з країнами з перехідною економікою та країнами з низьким та середнім рівнем доходів, в Україні частка державних інвестицій у ВВП є нижчою. Між тим, на думку, С. Буковинського, ключовою проблемою є неефективність використання державних інвестицій. Він зазначає, що недостатня результативність державних програм призводить до розпорошування коштів та недофінансування затверджених програм [2, с. 14]. Його думка підтверджується перевірками правильності та результативності витрачання бюджетних коштів, які показують значні порушення на стадії планування, виділення, спрямування та витрачання бюджетних коштів, а також їх неефективного використання.

Забезпечення якісного економічного зростання України на основі посилення інноваційно-інвестиційної складової економічного розвитку потребує створення інфраструктури у секторах економіки, яка відповідатиме вимогам переходу до постіндустріального суспільства. В умовах обмеженості бюджетних коштів та неефективного використання державних інвестицій на зазначені цілі, актуальним стає розробка та втілення у практику нового механізму реалізації інфраструктурних проектів. Таким механізмом має стати інвестиційне партнерство держави та приватного сектору.

Дослідження досвіду використання механізму інвестиційного партнерства держави та приватного сектору в багатьох країнах світу дозволяє охарактеризувати цей механізм наступним чином:

- державний сектор визначає той перелік послуг, які він потребує у довгостроковій перспективі (15-30 років), надаючи специфікацію і необхідні критерії, але не наголошуючи на способі реалізації цих послуг;

- платежі за послуги надаються тільки після їх надання і, у випадку невідповідності наданим критеріям, держава зменшує розмір платежів;

- приватний сектор відповідає за побудову проекту таким чином, щоб він генерував послуги відповідно до заданих критеріїв, також він володіє і управляє активом. Відповідно, всі ризики пов’язані з управлінням проекту належать приватній стороні;

- держава не надає фінансування протягом будівництва об’єкту, і всі ризики пов’язані з перевищенням витрат, а також затримками у часі несе приватна сторона;

- участь держави у проекті зводиться до контролю реалізації проекту у частині ефективного управління ризиками, які несе приватний сектор, та надання премії приватній стороні за ефективне управління власністю [1].

Отже, механізм інвестиційного партнерства держави та приватного сектору, передбачає створення нового інфраструктурного об’єкту, або реконструкцію існуючого, який має бути розроблений, побудований і профінансований приватною стороною, та наданням послуг згідно з критеріями, встановленими державою у визначений час і за встановленою ціною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Збаращук О. В. Оцінювання діяльності регіональних органів виконавчої влади щодо забезпечення соціально-економічного розвитку території / О. В. Збаращук, І. Запатріна // Статистика України. – 2008. – № 2. – С. 95–99. 227

2. Рубан В. Инновационная модель стратегического развития Украины: методология и опыт/ В. Рубан, О.Чубукова, В.Некрасов, С. Буковинський // Экономика Украины. - 2003. - №6. - С. 14 – 19.